Оріон

Оріон

Юрій походжав відсіком гідропоніки, роздивляючись свіжо вирощені томати, які вже скоро мали стати частиною сьогоднішнього обіднього меню.

Пройшовшись рядами, він уважно роздивився мало не кожен овоч.

На станції не дарма вважали немолодого ботаніка трохи дивним: до своїх рослин він відносився, немов до домашніх улюбленців. Хоча, саме завдяки його важкій роботі всі могли насолоджуватися цілком придатними до їжі та навіть більше того – справді смачними овочами.

Вже практично закінчивши перевірку, він помітив на одному із томатів маленьку чорну цяточку, що не на жарт його роздратувала.

На Марсі ж бо немає ні бур’янів, ні шкідників, тож всі рослини, вирощені у спеціальному поживному середовищі, мали бути просто ідеальними. Інколи, він навіть не міг утриматися від спокуси з’їсти один чи два овоча, просто аби переконатися у якості своєї роботи.

Він зірвав недосконалий помідор та направився прямо до утилізатора, аби одразу знищити навіть натяк на помилку у своїй роботі, проте заступник голови, що так невчасно зайшов до відсіку, зупинив його на півшляху.

– Ну то як урожай? – запитав він, явно очікуючи на якісь захмарні результати.

– Чудово, я ним цілком задоволений. Вже скоро зможемо перейти на автономне господарство.

– Скоро — не значить просто зараз, – відрізав заступник. – Ми отримали повідомлення із Землі. У них там знову якась криза. Доведеться чекати на поповнення запасів ще довше, аніж планувалося.

– Що ж у них там постійно якась криза? Вони взагалі думають, як нам тут живется?

– Повірте, більшість не думає взагалі ні про що, – саркастично промовив заступник. – А що у вас у руках?

– А, це? – злякався ботанік. – Томат.

– Бачу, що томат. Нащо ви його зірвали?

– Ну, бо на ньому якась чорна цятка, тож я подумав, що треба утилізувати непридатний продукт.

– Ми зараз не в тих умовах, коли можна викидати їжу через якісь чорні цятки. Їсти на кораблі вже майже нічого. Нас рятують лише ваші овочі. Віднесіть цей томат на камбуз. А після обіду туди мають бути доставлені й решта овочів, для поповнення запасів. Люди сьогодні мало не побились за ті нещасні помідори на сніданку. Ця партія вам таки добре вдалася… Все зрозуміло?

– Так точно, – знехотя відповів ботанік, все ще дивлячись на томат.

Коли заступник голови пішов, Юрій ще довго боровся із самим собою. І з самою ідеєю передачі неідеального овоча до камбуза.

Він прогулявся пройшовся коридором станції, відтягуючи неприємний для себе момент.

Врешті-решт, Юрій не міг не виконати наказ.

 Уже біля дверей камбузу, він поглянув на помідор останній раз та не повірив власним очам.

Чорна цятка кудись зникла. Томат виглядав цілком нормально.

– Яке щастя, – вигукнув Юрій, впустивши його на землю. – Як же чудово! Просто прекрасно! Неймовірно! – від істеричного сміху він не міг навіть вдихнути. Його очі немов накрив густий туман, а за ним і суцільна темрява.

Андрій вимивав руки довгу хвилину, поки всі інші, немов наелектризовані напругою, чекали його вироку.

За його розпорядженням, усі присутні прийшли, одягнуті у скафандри для виходу на поверхню, що мали повністю ізольовану систему подачі повітря, аби запобігти можливій повітряно-крапельній передачі збудника.

Ось він нарешті зняв рукавички, поміняв захисну маску та всівся на стілець, оглянувши усіх важким, понурим поглядом.

– Енцефалопатія нез’ясованої етіології. За шкалою коми Глазго приблизно чотири бали. В крові лише ознаки запалення. Аналізи на найпопулярніші земні інфекції, що досить логічно, зважаючи на наше, достатньо довге перебування тут, негативні. Я призупинив розвиток набряку мозку препаратами, але часу в нього не надто багато.

Голова станції ковтнув клубок у горлі.

– Тобто це щось місцеве? – він заледве видавив із себе слова.

– Інших варіантів наразі немає. Нас всіх перевіряли перед місією, та й навіть якби якась хвороба лишилась би не поміченою через серонегативне вікно, вона б була виявлена під час аналізу.

– Лікарю, є якісь дані про заразність? Звідки він взагалі міг узяти це? Юрій цілими днями  сидів у себе у відсіку. Я не розумію, як це могло статися.

– Заспокойтеся. Ніяких даних щодо цього захворювання у мене немає. Звідки б я їх узяв по-вашому? В будь-якому разі, всім, хто контактував із Юрієм, потрібно негайно ізолюватися. Розумію, це виглядає як надмірний крок, у зв’язку з використанням костюмів, проте я наполягаю на повному виконанні протоколу.

– Ми всі з ним так чи інакше контактували, – тихо промовив голова. – Всіх на ізоляцію не відправиш.

– Тоді працювати мають тільки ті, від кого безпосередньо залежить функціонування станції. І тільки у костюмах. Всі інші — ні кроку із своїх кімнат.

Всі так чи інакше кивнули, погодившись із Андрієм.

– Я зараз покажу вам відео від пана Віталія, що першим помітив хворого. Наразі він перебуває на карантині у своїй кімнаті, тому прийти не зміг.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше