Розділ 19. Перспективи Частина 1.

«Мурена» плавно опустилася на причальну платформу військової станції.

Цього разу на палубі яблуку було ніде впасти: персонал, вільний від вахти, юрмився біля шлюзового відсіку. Кожному неодмінно хотілося побачити й особисто подякувати хрономії за те неймовірне порятунок Стіни, яке вони щойно спостерігали на інформаційних екранах. Кардис Тор особисто розпорядився вести пряму трансляцію в усіх секторах — і тепер щиро про це шкодував.

Ззовні зашипіли пневматичні приводи, стулки шлюзу розійшлися, і на трап вийшов Калес. Оцінивши масштаб натовпу, що зібрався, він підняв обидві руки, закликаючи до тиші.

— Хлопці! — голосно звернувся Архонт до гудючої палуби. — Аонара спить. Вона витратила надто багато сил, щоб утримувати аномалію. Але тепер Стіна відновлюється — та ви й самі це чудово бачите на сенсорах!

— Розходьтеся, заради всіх святих і не дуже! — гучно підхопив Кардис, відтісняючи надто активних техніків. — Це вам не зоопарк, зрештою!

Люди й інопланетні спеціалісти неохоче почали розосереджуватися, із захопленням пошепки обговорюючи побачене.

— Дарма я дозволив дивитися трансляцію всім підряд, — скорботно зітхнув Тор, похитуючи своєю масивною головою. — Але всі були на таких нервах, що навіть чергові офіцери в командному пункті божеволіли від невідомості.

— Їх можна зрозуміти, — кивнув Калес, сходячи з трапа. — Хроно-бурю не щодня побачиш.

— А ось і твої генератори, — Кардис вказав на масивні, опечатані силовими стрічками контейнери, акуратно виставлені на причалі. — Усе найпотужніше, що тільки вдалося створити.

— Послухайте, Торе, у мене до вас є одна розмова.

— Ну, кажи, Архонте! — усміхнувся вардокс. — Я зараз перебуваю під таким глибоким враженням, що можу пообіцяти тобі взагалі все що завгодно.

— Гаразд, тоді соромитися не буду, — прямо відповів Калес. — Мені знадобляться ваші бойові кораблі. І не тут, а в моїй рідній реальності. Або навіть далі.

— Он, бачиш того красеня? — Тор тицьнув товстим пальцем у бік важкого, ощетиненого гарматними баштами судна на сусідньому причалі. — Це корабель із найсучаснішою дослідницькою лабораторією на борту. Як і обіцяв. Вибач, флагман виділити не можу — уже не обессудь, — але цей дослідник полетить із тобою без розмов.

— Дякую, Торе, але я не зовсім про це, — зупинив його Калес. — Мені потрібні повноцінні бойові ескадри. А ще краще — кілька ваших станцій типу «Крадог Мор» для проведення масштабної наступальної операції проти Зорх Арна.

— Ти серйозно?! — ахнув Тор, витріщившись на хлопця круглими очима. — Ми тут із останніх сил від них відбиваємося, а ти вирішив іти до них на штурм?!

— Глухою обороною війну ще ніхто не вигравав, — відчеканив Калес. — Коли в мене складеться остаточна концепція операції, мені знадобиться ваша пряма вогнева міць.

Кардис замовк. Він насупився і кілька хвилин важко ходив причалом туди-сюди, чухаючи підборіддя.

— Давай так, Архонте, — нарешті промовив він, зупинившись навпроти Калеса. — Ти надаси мені чіткий, прорахований план. І якщо я вважатиму його хоча б відносно реальним, до тебе підуть добровольці. Скільки людей піде за тобою — стільки кораблів і станцій я вам і виділю. Клянуся честю!

Вардокс із викликом подивився Калесу просто в очі:

— Згоден на такі умови, Архонте?

— Розумно, — кивнув Калес. — Може, у процесі обговорення деталей план і сам доповниться твоїми задумами.

— Є, щоправда, один маленький технічний момент, — Тор стурбовано насупився. — Велика кількість важких кораблів, а тим більше мобільні станції, просто не пройдуть крізь хаос Інтер-Сферуму. У нас немає технологій таких масштабних фазових переходів. Є буквально кілька стрибкових навігаторів від Ксаргоса, але цього катастрофічно мало для цілої армії.

— Із дроїдами я це питання постараюся вирішити сам, — пообіцяв Калес.

— Ну, тоді по руках! — Тор простягнув широку долоню, і вони скріпили домовленість міцним рукостисканням.

Коли контейнери з генераторами були дбайливо завантажені в трюми, «Мурена» в супроводі трьох есмінців Ксаргоса та подарованого корабля-лабораторії вийшла з реальності Вардокса. Настав час підбити підсумки цієї довгої та насиченої подорожі.

Кораблі повільно ковзали безкрайнім каламутним простором Інтер-Сферуму. Есмінці дроїдів звично йшли в авангарді, розстрілюючи уламки, що заважали, і прокладаючи чистий фарватер.

Калес уже кілька годин сидів у пілотському кріслі, занурений у власні думки. І мав зізнатися самому собі: ці думки ставали дедалі похмурішими.

Навіть крізь щільне марево міжсвітового простору вдалині чітко вгадувався колосальний силует Зорх Арна. Громаддяне, моторошне Дерево розкинуло свої чорні енергетичні гілки, крок за кроком обплутуючи вцілілі острівці Орнаменту. Навіть ті передові технології, які їм вдалося отримати від Сильварна, Елібріса та Вардокса, навряд чи могли кардинально переламати цю повзучу, системну експансію.

Перша Мати точно знала, що робить. Вона методично пересувала межі, поглинаючи захоплені ділянки реальності й ховаючи їх за непроникною Пеленою.

Калес із усіх сил намагався скласти логічну мозаїку, знайти справжній мотив Зорхів — але вона вперто не складалася. Головне питання, яке не давало йому спокою: навіщо затівати все це, якщо захоплені території зрештою залишаються абсолютно порожніми? Кілька тисяч Зорхів — ну добре, нехай навіть кілька десятків тисяч колишніх хрономій — фізично не потребували таких величезних просторів. Їм не потрібні були ці мертві світи. То навіщо вибудовувати це гігантське, паразитичне Дерево?

Без відповіді на це просте питання всі стратегії, що вибудовувалися, руйнувалися, а плани виглядали поверхневими.

І ще одна, куди страшніша здогадка буквально виїдала його зсередини. Але, не маючи залізних доказів, озвучувати її він поки не ризикував.

Калес настільки глибоко занурився в міркування, що не почув тихих кроків. Ніжні руки опустилися йому на плечі, й Аонара лагідно обійняла його за шию зі спини, уткнувшись носом у потилицю.