Розділ 15. Сильварн

«Мурена» плавно вийшла з простору Елібриса в холодні глибини Інтер-Сферуму, взявши чіткий курс на реальність Сильварна.

Поруч із кріслом Аонари стояли два масивні захищені контейнери з матового сплаву. Усередині них, у сяючих силових підвісах, спочивали кристалічні блоки Елібриту. Один був особистим подарунком Люціана самій хрономії, другий же призначався для правителів Сильварна.

Аонара буквально світилася від тихого, щирого щастя. Вона ніжно, майже по-материнськи погладжувала гладку кришку контейнера: із цим дорогоцінним мінералом, що тримав у собі силу десятків зірок, вона нарешті могла повноцінно творити нові реальності, більше не залежачи від Субстрату, що вичерпувався.

— Неймовірно приємно дивитися на тебе такою щасливою, — усміхнувся Калес, не відриваючи погляду від консолі керування. — А елібриси — просто молодці. Вище всяких похвал!

— Так, вони абсолютні генії, — тепло кивнула дівчина. — Зовсім скоро вони випустять те маленьке Дерево за свій захисний щит, і мені потрібно буде особисто прилетіти, щоб проконтролювати стабільність розвитку нового світу.

— Та скільки завгодно, мила! Я заради цього хоч увесь Інтер-Сферум із тобою облечу!

— Дякую... Мені дуже приємне таке ставлення, — тихо відповіла Аонара, опустивши очі. — Все-таки людські емоції для мене досі залишаються чимось неймовірно складним.

— Та немає в цьому нічого складного, мила! — розсміявся хлопець. — Потрібно просто слухатися веління серця!

— Серця? — щиро здивувалася дівчина, суворо подивившись на нього. — Але серце — це лише м’язовий орган для перекачування крові. Як орган може щось вказувати? Це ж навіть не мозок!

Калес не витримав і голосно, на всю рубку, розреготався.

«Мурена» звивалася гнучким хижаком, огинаючи численні уламки загиблого Орнаменту. Цей мертвий пейзаж за броньованим склом викликав дивні, глибоко суперечливі почуття. З одного боку — трагічний крах давніх світів, колосальна кількість смертей і невідновні руйнування. З іншого — унікальна можливість вибудувати Новий Орнамент. І якщо вже не повернути до життя загиблі цивілізації, то хоча б стояти біля самих витоків порядку, що зароджується.

У заданій точці виходу в реальність Сильварна на них уже очікував громіздкий, хижий есмінець Ксаргоса. Дроїд, що вийшов на прямий зв’язок, чия екзоскелетна броня в точності копіювала витончені форми орніосів, представився Ордіосом — капітаном групи супроводу.

Схожий на сталевого птаха, ксаргос мав вражаючий і досить загрозливий вигляд.

— А де ж ваша група, капітане? — запитав Калес, побіжно глянувши на сканери: простір навколо есмінця здавався абсолютно порожнім.

— Ми в реальних умовах випробовуємо нову систему фазового маскування, — відгукнувся Ордіос. — Те, що ви не помітили мої кораблі, доводить: технологія працює бездоганно.

По боках «Мурени» з нізвідки безшумно матеріалізувалися ще два важкі есмінці. При цьому сенсори енергії навіть у момент прояву не подали ані найменшого сигналу.

— Чудова знахідка! — захоплено зауважила Аонара. — Навіть я не відчула фазових збурень!

— Пане Архонте, пані Аонора, я вже надіслав рапорт про успішні випробування та офіційне прохання надати вашому кораблю дослідний зразок генератора маскувального поля, — промовив дроїд. — Додатковий захист вам точно не завадить.

— Дякую, друже мій! Дуже ціную вашу турботу, — щиро подякував Калес. — Але, власне, де ж наші гостинні господарі?

— Ковчег «Шай-Краош-Теш» уже наближається, — відповів дроїд. — Для наших високоповажних орніосів час — украй мінлива та розтяжна величина. Вони ніколи не відзначалися високою пунктуальністю.

— А ось, здається, і вони, — Аонара вказала на екрани далекомірів, що ожили. — Калесе, зараз ти побачиш дещо абсолютно неймовірне...

Ковчег «Шай-Краош-Теш» являв собою не просто гігантський корабель, а цілу вдосконалену, частково рукотворну планету — справжній блукаючий світ, створений генієм інженерів Сильварна.

У самому центрі цього грандіозного ансамблю знаходилася невелика, смарагдово-блакитна планета ідеально сферичної форми. Її поверхня була вкрита безкрайніми лазуровими океанами й ажурними континентами, що потопали в сріблястих лісах. Навколо планети повільно оберталися три колосальні концентричні кільця. Це були не астероїдні пояси, а найскладніші інженерні структури з перламутрово-білого сплаву: на них розташовувалися гігантські ярусні міста орніосів, ширяючі шпилі, сади та верфі, пронизані мерехтливими мережами гравітаційних полів.

Але найбільш вражаючим видовищем було власне світило Ковчега. На невеликій, чітко розрахованій відстані від планети, синхронно з нею по орбіті рухалася мікрозірка — сяюча бурштиново-золота куля плазми, замкнена в невидимі, але міцні гравітаційні петлі. Від цього сонця до кілець і планети тягнулися тонкі, ледь помітні напівпрозорі шлейфи — силові канали, якими передавалися світло, тепло та енергія.

«Шай-Краош-Теш» рухався крізь космос як цілісна, самодостатня зоряна система. Навколо його зовнішнього кільця, немов зграї граційних птахів, кружляли тисячі легких човників, а сама гравітаційна система планети та її кілець була настільки ідеально узгоджена з малим світилом, що створювала навколо ковчега захищений купол абсолютного порядку.

У рубці «Мурени» розгорнулася голограма Кроаша Сайріса. Посол Сильварна шанобливо схилив голову в глибокому привітанні.

— Вітаю Архонта і Хрономію! — металевим, трохи клацаючим голосом перекладача промовив він. — Нехай небеса завжди усміхаються вам!

— Нехай ваші крила не знають втоми, — відповіла Аонара традиційним побажанням. — Ми привезли вам цінний дар від Елібриса, — дівчина вказала на контейнер. — Це життєво важливо для всіх наших світів.

— Прошу на ковчег! Ми чекаємо на вас, — защебетав посол.

Після того як зв’язок перервався, «Мурена» в супроводі есмінців Ксаргоса взяла курс на посадковий причал, розташований на одному з ширяючих кілець.