Інтерлюдія. Лабіринт дощу

— Я не почула жодного зрозумілого аргументу, чому кордон Хатхари досі не прорвано!

Перша Мати повільно карбувала крок навколо круглого, масивного столу з монолітного темного мармуру. За столом у гробовій тиші сиділи її найкращі хіліархи.

— Дозволь мені сказати... — з-за столу піднялася жінка-кіборг. Численні імпланти, місцями потемнілі й поточені часом, покривали її обличчя, шию та оголені руки тьмяним металом.

— Здивуй мене, Ліро, — саркастично кинула Перша Мати, навіть не повернувши голови. — Скажи те, чого я ще не знаю.

— Ця атака закінчилася б нашою абсолютною перемогою, якби не Архонт з Аонарою! Вони сплутали всі карти й знищили «Павуків»!

— Я сама вбила цього хлопчиська! Він не здався мені дуже вже винахідливим! — у люті закричала Мати, і її голос задзвенів, вібруючи в стінах зали. — І те, що дівка воскресила його через п’ять тисяч років, говорить лише про одне: і в неї, і в нього є дуже слабке місце. Це вони самі — одне в одного!

— І тим не менш, Перша Мати... він — Архонт, — вперто виділила голосом Ліра. — Архонт, якого створила хрономія. Він перемагав найвитонченіших негідників Орнаменту.

— Якщо є думки — викладай, — уже спокійніше промовила Мати, загасивши спалах гніву.

— Я вважаю, що нам потрібно наростити зусилля з прориву кордонів реальностей, що залишилися. Ми за крок від заключного такту.

— Ви використовуєте колосальну кількість енергії Субстрату! — Мати пильно, впритул подивилася на хіліархів. — Ще трохи — і Океан просто не зможе живити хрономій. А без них ми не створимо те, що задумано. Мені потрібен чіткий, бездоганний план раціоналізації витрат.

— У нас є нова розробка, — Ліра зробила пас рукою й розгорнула над мармуровим столом об’ємну голограму, на якій огидно ворушив жвалами біомеханічний конструкт, схожий на сліпу комаху. — Це підпросторовий терміт. Як і в будь-якій реальності, в Інтер-Сферумі теж є свої паразити — так би мовити, побічні діти процесу творення світів. Терміт живиться залишками енергії та матерії, які виділяються під час роботи хрономій.

— Ти хочеш поставити на космічного падальника у війні з Архонтом? — розреготалася Мати. — Ліро, у тебе що, шунти в мозку окислилися? Давай я відправлю тебе на повну профілактику, нехай тобі ерозію з голови вичистять?

— Дозволь мені закінчити! — ледь помітно підвищивши голос, відчеканила Ліра. Її металеве обличчя спотворилося в оскалі, сповненому глухої, давньої ненависті.

— Продовжуй, — коротко кинула Мати. Усередині неї майнув подив від власної реакції на емоції підлеглої: дівчисько явно виходило з-під контролю.

— Отже. Ми змогли синтезувати термітів, заклавши в них програму поглинання енергетичних елементів певних параметрів. Усі ці параметри точно збігаються із захисними технологіями реальностей, що вижили.

— Ти хочеш кинути їх уперед, щоб вони з’їли, скажімо, щити Елібриса? — уточнила Мати.

— Саме так, — кивнула Ліра. — Полчища цих падальників прогризуть захисні системи реальностей зсередини й зроблять штурм елементарним.

— Хм... Ідея непогана, — повільно промовила Мати, хоча всередині в неї все палало від огиди та люті.

Згодувати падальникам нехай і залишки, але все ж шедеврів світобудови... Це було глибоко огидно її природі.

— Пробуй, — сказала вона, впритул дивлячись на кіборга. — Призначаю тебе командувачкою операції. Не розчаруй нас усіх.

— Так, Перша Мати, — хижо усміхнулася Ліра. — Я можу йти готувати план?

— Іди, дитя моє. І будь уважна до дрібниць.

Хіліархи повільно підводилися з-за столу, один за одним виходячи крізь мерехтливі фазові мембрани у свої сектори Зорх Арна.

— Стій, Сехмет. Залишся на хвилину, — гукнула Мати одну з хіліархів.

Дівчина обернулася. На її губах завжди грала ледь помітна, зневажлива усмішка. Це відверто дратувало Мати, але Сехмет була, мабуть, найвідданішою її послідовницею.

— Я прошу тебе простежити за Лірою, — тихо сказала Мати. — На мою думку, вік поза Океаном трохи позначився на її розумі.

— Я помітила, — кивнула Сехмет. — Мене теж насторожив її тон. Вона явно не при собі, і цей Архонт не дає їй спокою.

— От і приглянь за нею. А щоб наша дорога Ліра не чинила опору, я призначаю тебе стратегом. Тепер абсолютно всі її плани як командувачки проходитимуть через твоє схвальне рішення.

Перша Мати ступила ближче й торкнулася оголеного передпліччя дівчини, малюючи пальцем на її шкірі химерний, димлячий символ. У повітрі миттєво запахло паленою плоттю. Сехмет скривилася від різкого болю, стиснувши зуби й дивлячись на яскравий опік.

— Пробач, мила. Зараз буде краще, — лагідно прошепотіла Мати, накриваючи символ долонею.

На обпеченій шкірі з’явився і миттєво розтанув іній. Сехмет знову всміхнулася своєю звичною, зухвалою усмішкою.

— Я все зрозуміла. Можеш покластися на мене, — сказала вона і, розвернувшись, зникла у фазовій мембрані.

Перша Мати залишилася сама у гігантській, порожній залі.

Нестерпна, крижана самотність миттєво навалилася на неї. Вже вкотре їй доводилося йти всупереч власним принципам заради великої кінцевої мети...

«А Архонт хороший...» — внутрішньо усміхнулася вона. Відважний чоловічок. Та й Аонара виявилася куди міцнішою, ніж здавалася. «Ця парочка ще підкине мені проблем...» — пробурмотіла жінка, виводячи на полірованому мармурі столу димлячі знаки.

— Треба трохи розслабитися, — сказала вона сама собі, створюючи в повітрі мерехтливу мембрану.

Невелике зусилля — і ось вона вже стоїть на ажурній дерев’яній терасі затишного будинку, розташованого на самому краю крутого урвища. Безмежне море диких, первозданних лісів розкинулося біля її ніг, гублячись далеко за горизонтом під покровом тихих сутінків.

Перша Мати надійно сховала цю маленьку реальність. Саме тут вона воліла проводити найбільше часу, залишаючи в похмурих залах Зорх Арна лише свого фазового двійника.

Увійшовши до будинку, вона скинула важкий владний одяг, убравшись у легкий шовковий халат. Захопивши дорогою м’який рушник, жінка пройшла будівлю наскрізь і вийшла до просторої галявини біля прямовисної скелі, з якої струменями зривався прохолодний водоспад.