Розділ 14. Елібріс

— Привіт, Орі, старий ти мухоморе! — Калес у гарному настрої навстіж розчинив важкі двері кабінету глави Синоду.

— Вітаю вас, Архонте. І вас, пані Аонарo, — Оріонтіс чинно схилив сиву голову. — Чув про вашу... як би це висловитися м’якше, авантюрну пригоду на кордоні. І це, правду кажучи, вражає.

— Ось ви хоч приборкайте цю гарячу голову! — благально промовила Аонара, докірливо глянувши на супутника. — У нього такі ідеї, що я щоразу в цілковитому жаху!

— Увесь народ Хатхари, безумовно, вдячний вам за таку ефективну операцію, — продовжував старець, із доброю усмішкою переводячи погляд з одного на другого. — Але вам обом потрібно бути обачнішими. Зрештою, ви можете просто ділитися ідеями, а реалізовувати їх мають інші люди.

— У цьому випадку це було неможливо, — Калес із зручністю вмостився в глибокому м’якому кріслі. — Провалитися в час так глибоко здатні лише ми з Аонарою.

— Це, звісно, так, — кивнув Оріонтіс. — Але, можливо, існували й інші методи розв’язання?

— Часу не було, дорогий друже. Вісімнадцять годин безперервної атаки! Ще трохи — і персонал «Моноліту» просто помер би на бойових постах від виснаження.

— І я прошу офіційно представити до найвищих нагород екіпажі загиблих крейсерів, — додала дівчина. — Це були неймовірно відважні люди.

— Так, я вже детально вивчив записи бою, — співчутливо схилив голову чиновник. — Їхня мужність захоплює. Безумовно, усі вони будуть нагороджені посмертно й навіки увійдуть до Пантеону Слави Хатхари.

— Нам потрібна кардинальна зміна концепції оборони. Повна, — вагомо карбуючи слова, промовив Калес. — Одним глухим відбиванням атак цю війну не виграти.

— У вас є конкретні пропозиції? — Оріонтіс уважно подивився на Архонта та хрономію.

— Ми в процесі роздумів, — відповів Калес. — Нам потрібно особисто відвідати реальності, що вижили й залишилися дружніми до нас, щоб оцінити їхні перспективи, унікальні технології та ресурси.

— Це чудова думка, панове! — просвітлів Оріонтіс. — Тим більше що сьогодні вранці від усіх посольств якраз надійшли офіційні запрошення.

На полірованому столі безшумно піднявся інформаційний кристал.

— Тут повні коди доступу. Беріть і вирушайте. Посли щиро захоплені вашими діями. Навіть Кардис Тор... — старець злегка скривився. — Не люблю його, чесно кажучи, навіжений тип.

— Ну що ж, вирішено! — Калес рішуче підвівся з крісла. — Вирушаємо з офіційними візитами.

— Вибачте, Архонте... Можна особисте питання? — раптом окликнув його біля дверей Оріонтіс.

— Звісно, Орі, тобі все можна!

— Скажи, будь ласка... а що таке «мухомор»?

— Виходимо в реальність Елібріс, — сфокусувавшись на приладах, промовила Аонара. — Їх сильно пошматувало. Прикордонна галактика поступово продовжує руйнуватися після того, як Зорхи відрізали їх від Субстрату.

«Мурена» плавно минула мерехтливу межу реальності, виринувши з Інтер-Сферуму у звичайний космос.

Одразу стали видні жахливі наслідки ворожого вторгнення. Відрізаний від Субстрату світ сипався, немов трухляве стародавнє дерево. Численні уламки та прах того, що ще недавно було процвітаючою галактикою, простягалися навколо суцільним, безмежним полем смерті. Десятки тисяч зруйнованих зоряних систем згоріли й перетворилися на пил; назавжди зникли цивілізації, які, найімовірніше, навіть не встигли усвідомити, який хаос на них обрушився.

Сканери «Мурени» раз у раз фіксували всіяні вздовж межі з Інтер-Сферумом остови кораблів Зорхів. Деякі з них ще випромінювали тьмяну енергію: пошкоджені реактори за інерцією спалювали залишки палива.

— Печальне видовище... — неголосно промовив Калес, вдивляючись у темряву. — Просто якась безодня.

— Так, погоджуюся, — тихо кивнула Аонара. — Але елібриси відбивалися люто.

Вона вивела на центральний екран зображення десятка мертвих «Павуків», що повільно дрейфували у вакуумі.

— Я відправила наші ідентифікаційні коди відкритим каналом. Чекаємо лоцмана: без місцевого лоцмана крізь цей кошмар з уламків нам не пройти.

Кораблі Елібріса вони помітили здалеку. Спочатку сканери зафіксували потужні енергетичні сплески, а потім візуальні системи засікли, як крізь кладовище загиблих світів у їхній бік упевнено рухаються три військові судна, безжально розстрілюючи на своєму шляху все, що заважало руху.

— А хлопці не вигадуватимуть нічого зайвого! — усміхнувся Калес. — Ідуть напролом, як справжні криголами.

— Криголами? — не зрозуміла Аонара.

— Так, на моїй батьківщині були такі спеціальні судна, що плавали океанами крізь товсту кригу.

— Дикість якась... — щиро здивувалася дівчина. — Навіщо пробиватися напролом, якщо перешкоду завжди можна обійти? Хоча... дивлячись на тебе, я чудово розумію мотивацію подібних цивілізацій!

Кораблі елібрисів швидко наблизилися, і ведучий групи вийшов на прямий зв’язок. Калес ледве стримував усмішку, розглядаючи мініатюрного чоловічка в строгому військовому мундирі.

— Вітаю вас, пане Архонте, і вас, пані хрономіє! Мене звати Глудис. Я буду вашим штурманом у цьому мертвому морі уламків. Дозвольте піднятися до вас на борт?

— Так, звісно, — кивнула Аонара. — Стикуйтеся.

За кілька хвилин біля шлюзового відсіку вони зустріли кумедного маленького чоловічка, який на зріст здавався навіть нижчим за посла Селору Таніель.

— Можете не приховувати усмішок, — цілком серйозно промовив Глудис, поправляючи кітель. — Я знаю, що моя зовнішність викликає у вашої цивілізації, пане Архонте, цілком дружні та веселі емоції.

— Та ви вибачте! — не втримався й розсміявся Калес. — Ну просто ви реально такі милі!

— І ці «милі», хочу зауважити, чудово врізали Зорхам під дих! — супроводжуваний різким ударом маленького кулака в повітря, поважно відкарбував Глудис.

Це викликало новий напад реготу вже не тільки у Калеса, а й у Аонари.

— Вибачте мене... — витираючи сльозу, промовив Калес. — Я просто уявив цю картину, і в мене почалася справжня істерика!