Розділ 12. Синод союзників

Хатхара зустрічала Архонта і хрономію пафосно й з розмахом.

У точці виходу «Мурени» з гіперпросторового переходу рівним строєм
вишикувалися бойові кораблі Хатхари. Важкі крейсери й корвети в суворому
парадно-бойовому порядку оточення очікували на прибуття дорогих гостей. «Мурена»
плавно вистрибнула з блакитного марева прямо перед урочистим строєм.

— Ух ти! Як змужніли родичі, — саркастично хмикнув Калес,
вдивляючись у гущу сталевих броньованих туш. — Аж дух захоплює!

— Виглядає досить потужно, — погодилася Аонара, звіряючи дані сканерів. —
Але це все одно крапля в морі порівняно з армадою Зорхів.

— Я так розумію, основа їхнього флоту — все ті ж «краплі», чи з'явилася техніка
новіша? — запитав хлопець.

— Є й нові розробки, — кивнула хрономія. — Наприклад, «Серпи» —
штурмові фазові корвети. Вони схожі на вигнуті хижі леза й оснащені
генераторами локальних часових петель. Працюють зграями. Коли по «Серпу»
ведуть вогонь, він на частку секунди йде у часовий зсув — на крок назад у
минуле, вільно пропускає снаряди крізь себе й тут же матеріалізується за
спиною або в мертвій зоні противника, завдаючи удару впритул.

— Ох, серйозні штуки... — зітхнув Калес, чухаючи підборіддя. — А що
ще?

— «Павуки», або «Сітківники», — продовжила Аонара. — Величезні кутуваті
конструкції, що нагадують сплетіння чорних кістяних суглобів і тьмяно
світних багряних жил. Вони безпосередньо з'єднані з «гілками» Зорх Арна.

— Загрозливо звучить.

— І дуже неприємно працюють, — серйозно кивнула дівчина. — У бою вони не
маневрують, а повільно повзуть крізь Інтер-Сферум, розпускаючи навколо себе сітки
з ниток Пелени. Будь-який корабель, що потрапив у таку сітку, миттєво втрачає зв'язок із
часом, а його реактори й щити починають безпосередньо живити самого «Павука». Саме
вони повільно намагаються прогризти кордони залишків Орнаменту.

— А чим же ми відповідаємо на ці їхні нововведення?

— А ось це вже мій винахід! — з гордістю випросталася Аонара, спрямовуючи
«Мурену» вказаним фарватером. Вона вивела схеми на центральну консоль. —
«Моноліти». Ці оборонні станції абсолютно непробивні для стандартної
енергетичної зброї — усі постріли просто поглинаються поверхнею й ідуть
у внутрішні накопичувачі. Зброя прихована в броні й висувається лише в момент
залпу, після чого поверхня знову стає ідеально гладкою. Тут я
використала технології Елібріса, і їхні ж інженери працюють на станціях.

— Потужно, — схвально кивнув Калес, а потім вказав пальцем у бік
хатхарських крейсерів: — Ну а ці чим оснащені, крім стандартних імпульсних
гармат?

— На всіх кораблях союзників тепер стоять «Спиці».

Аонара вивела чергове зображення.

— Довгі, тонкі, асиметричні стрижні з темного, не відбиваючого світло
полімеру. Вони випускаються спеціальними гравітаційними установками цілими
хмарами по кілька десятків штук. Я пристосувала стандартні радари далекого
радіуса дії, і вони миттєво прораховують точки виходу кораблів Зорхів
із фазового зсуву. У всі ці точки тут же наноситься шквальний упереджувальний
удар. Марнотратно, погоджуюся, але щити Зорхів безсилі проти такої
кінетики.

— Як же ми досі не прибили цих гадів із такими-то рішеннями? —
здивувався Калес.

— Їх занадто багато. В основному — незліченні безпілотні орди. Вони використовують
природні потоки часу для раптових атак, а вирівняти це я можу тільки за
допомогою енергії Субстрату, доступу до якого в нас зараз немає.

«Мурена» плавно опустилася на широку посадкову платформу біля
величного Палацу Синоду.

— А тут наче нічого й не змінилося за п'ять тисяч років, — оглядаючись по
боках, зауважив Калес.

— Так, а ну-ка встань! — несподівано вимогливим тоном наказала Аонара.

— Чого це? Що не так? — розгубився хлопець.

Дівчина критично оглянула його простий сірий комбінезон і невдоволено
хмикнула:

— Архонт має виглядати відповідно! — заявила вона, з важливим виглядом
розгладжуючи неіснуючі складки на його плечах. — Я займуся твоїм зовнішнім
виглядом!

— Тільки не треба... — почав було хлопець.

— Треба, милий, треба! — перебила його хрономія. — Ти в мене виглядатимеш
як серйозна державна особа, а не як пілот сміттєвоза!

— Оце я вляпався... — ляснув себе по лобі Калес.

— Та не те слово, милий! — єхидно посміхнулася Аонара. — І не забувай: попереду
в нас із тобою тисячі й тисячі років щасливого спільного життя!

Почесна варта з хатхарських гвардійців застигла в бездоганній стійці. Калес,
мимоволі розправивши плечі, з чинним і важливим виглядом прослідував до головного входу
під щиро захоплені погляди солдатів. Чи жарт — сам Архонт повернувся після
п'яти тисяч років смерті, та ще й у супроводі прекрасної хрономії!

Пройшовши склепінчастим коридором палацу, Калес зупинився перед масивними
різьбленими дверима Зали Наради.

— Дозволь мені самому говорити із Синодом, — попросив він дівчину. — Можливо,
я висловлюся не так коректно, як у вас прийнято, але мені потрібно донести до них
деякі прямі думки.

— Тільки не переходь за межі, милий, — м'яко нагадала Аонара. — Там
все-таки представники інших реальностей. Але я в будь-якому разі тебе підтримаю.

— Дякую, — кивнув Калес і штовхнув важкі стулки.

Яскраво освітлений амфітеатр Зали Наради був заповнений ущерть. Усі
догмантанти Хатхари сиділи на своїх законних місцях, а в окремих
дипломатичних ложах Калес одразу помітив послів чотирьох реальностей, що вижили.

Назустріч тим, хто увійшов, повільно крокував старий із різьбленою тростиною. Густе біле
волосся, довга борода й глибокі зморшки підкреслювали його поважний вік.