Розділ 8. Втеча крізь шторм

Тіло дівчини лежало в медблоці на металевому столі під тепловим випромінювачем.

— Трохи зігріємо, щоб легше було оживити, а поки приберемо ось це, — Аонара обережно витягла гострокутний уламок обшивки з рани.

Автоматичний діагност швидко обробив пошкодження в бездиханному тілі, миттєво заливши його загоювальною піною.

— Грізна войовниця, а все одно жінка, — помітивши кольоровий браслет на тонкому зап’ясті полонянки, промовив Калес.

— Ну що ж, ми відповідаємо обраній формі, — знизала плечима Аонара. — До речі, не найзручнішій.

— А що не так із тілом людини? — з цікавістю запитав хлопець.

— Ох, багато всього! — закотила очі хрономія. — Я пристосовувалася довго, потроху приймаючи цей вигляд. Ну, наприклад, їжа: стільки смаків, дивних уподобань або різкого відторгнення! Зір — це ж взагалі кошмар: ці кольори, вузькі спектри... то сприймаю їх нормально, то ні. Але найжахливіше — це запахи!
— дівчина закрила обличчя руками. — Я так довго намагалася відокремити приємні від неприємних, щоб не виглядати дурною серед вас! А нежить?! Кошмар кошмарів! Коли з тебе проти твоєї волі сочиться рідина... Про решту подібних процесів я взагалі мовчу. Загалом, надто багато факторів треба враховувати, щоб просто пройтися вулицею в суспільстві людей.

— Та-а, складно тобі, бідолашко, — щиро засміявся Калес.

— З почуттями я, до речі, так до кінця й не розібралася, — Аонара втомлено сіла на стілець, витягнувши ноги. — Ось скажи, навіщо потрібні почуття й емоції, якщо вони є, а використовувати їх у різних суспільствах не можна?

— Ти маєш на увазі моральність? Мораль? — запитав Калес.

— Ну хоча б так! Ось мені зробили боляче, а відповісти прямо я не можу, тому що ваш закон вимагає суду такими ж ідіотами, як і мій кривдник. Де логіка?!

— Це закони, вироблені століттями розвитку, тут не все так просто.

— Ой, гаразд! — махнула рукою Аонара. — Вічно ви, люди, все ускладнюєте.

— Давай краще воскресимо нашу гостю, — запропонував Калес. — Ніколи не бачив, як хрономія це робить.

— Ну тоді, дорогий мій Архонте, особисто для тебе — варіант з ефектами! — засміялася Аонара.

Вона піднесла долоні до голови мертвої жінки:

— Зараз я повернуся по її потоку часу й спіймаю відбиток свідомості, потім зітру з часової лінії її смерть і створю останню мілісекунду, коли вона була жива.

М’яке блакитне світло пробилося крізь долоні Аонари. Воно плавно огорнуло її руки й тіло, що лежало на столі. Сяйво почало пульсувати, змінюючи відтінки від блакитного до глибокого ультрамаринового. Світло ставало настільки яскравим, що Калес мимоволі прикрив очі рукою.

— Ще трохи... — шепотіла Аонара.

Сяйво повністю огорнуло її постать, що втрачала щільні людські риси. У цю мить вона стала схожа на мерехтливу, неймовірно прекрасну хмару чистого світла, від якої в усі боки виходили тисячі ніжних, тремтливих променів.

Раптом світло почало згасати, і Аонара знову набула свого звичного людського вигляду.

Дівчина, що лежала на столі, глибоко вдихнула й розплющила очі. Вона дико озирнулася навколо й повільно сіла, звісивши ноги. Уважно подивившись спочатку на Калеса, а потім на Аонару, вона різко підняла руку з кольоровим браслетом. Тієї ж миті прикраса трансформувалася в бойову рукавичку, що закривала кисть, з якої вдарив сліпучий енергетичний промінь, залишаючи глибоку, димну борозну на броньованій перебірці.

Калес ледве встиг схопити Аонару, заслоняючи її своїм тілом і тягнучи на підлогу.

«Догралися!» — мигцем промайнула думка, і він сильніше притиснув до себе дівчину.

Але нових пострілів не пролунало. Почувся лише глухий звук падаючого тіла. Калес обережно обернувся. Оживлена дівчина лежала на підлозі, безпорадно розкинувши руки, — зброя знову перетворилася на браслет і зісковзнула з її зап’ястя. А на медичному столі розвалькувато сидів Флік із витягнутим уперед хвостом, на кінчику якого блищав гострий отруйний шип.

— Привіт, друже! — Калес привітно махнув рукою сквору, почувши у відповідь схвальний свист. — Встаємо обережненько... Не забилася?

Аонара подивилася на димну борозну на стіні й важко зітхнула:

— Ось і оживляй потім кого попало! Я ж так старалася, щоб вона безболісно ожила... От зараза! Дякую тобі, малюче, — дівчина лагідно погладила Фліка по голові. — Рятівник ти наш! Як добре, що ти опинився поруч... До речі, а як він взагалі тут опинився?! — здивовано запитала вона.

— Ну, показуй, пройдисвіте, своє лежбище, — звернувся Калес до звірка.

Той спритно застрибнув на один із закритих стелажів із медикаментами й буквально провалився крізь металеві дверцята всередину.

Як з’ясувалося, у закритій скриньці Флік влаштував собі справжню барлогу з перев’язувальних матеріалів і простирадл. Тут же купкою лежали випотрошені пайки й прокушені пляшечки з водою.

— А хлопець наш готувався до відльоту монументально! — засміявся Калес. — Тут запасів на пару реальностей вистачить!

— Тепер нас троє, і це вже схоже на команду, — усміхнулася дівчина, але тут же насупилася: — Що з цією робитимемо? Може, я її назад поверну? — із відразою дивлячись на непритомну полонянку, запитала Аонара.

— Не треба поки поспішати. Зв’яжемо й поговоримо, — відповів Калес. — Звідки стільки ненависті, я не розумію.

— А ось прокинеться — і запитаємо. Допоможи її прив’язати, — сказала Аонара.

Просканувавши облягаючий костюм полонянки на предмет прихованих джерел енергії та міцніше притягнувши її ременями до лікарняного ліжка, Калес запропонував перекусити. Флік одразу зрозумів суть розмови, весело засвистів і спритно видерся на плече хлопця.

— А ви маєте чудовий вигляд! — засміялася Аонара. — Я б сказала, гармонійний.

Сидячи в кают-компанії, Калес нишком спостерігав за задумливою дівчиною, поки вона без особливого ентузіазму намагалася запхати в себе черговий раціон із корабельної кухні.

— Чого ти так на мене дивишся? — не підводячи очей, запитала Аонара.