Розділ 7. Як перемогти технології

— Де ви були, мерзотники?! — накинулася на вартових, які нудьгували біля карети, Аонара. — Нас ледь не вбили, а вони тут прохолоджуються!

— Пані, — вклонився один із них, — ми ретельно забезпечували безпеку тилу. Ми знаємо, що пан віконт переміг дракона, тому три жалюгідні п'яниці для нього — чиста розвага.

— Викрутилися, так?! Ну гаразд, я вам влаштую вдома! — не на жарт розійшлася Аонара, виблискуючи очима.

— Та годі, кохана, ну що ти з них візьмеш? — усміхнувся Калес. — Та й ми здобули яскраву перемогу, тепер до нас навіть розбійники не сунуться.

— Як думаєш, покарати треба? — примружившись, запитала дівчина.

— Треба, звісно. Але вдома і не сильно, — сказав Калес. — Думаю, з десяток-другий батогів кожному буде достатньо, — з абсолютно серйозним виглядом додав хлопець.

Дивлячись на миттєво зблідлих вартових, Аонара, ледь стримуючи усмішку, додала:

— Думаю, по тридцять! Я вирішу пізніше. Нехай понервують, — тихо прошепотіла вона, сідаючи в карету. — А потім я їм просто створю спогади про покарання, щоб пам'ятали.

Сквор непогано освоївся в ангарі. Перевернувши все, що тільки можна було перевернути, і побувавши, вочевидь, навіть у закритих ящиках і контейнерах, він знайшов сухий пайок і добряче почастувався. Лежачи з роздутим пузом у м'якому гнізді з розворошеного одягу, звірятко дивилося на Калеса й Аонару, які входили, втомленим, ситим поглядом.

— Як після варварів... — констатувала Аонара, розглядаючи влаштований розгром.

— Як же він пробрався в запечатані контейнери? — задумливо протягнула Аонара.

— Я так розумію, цей звір може ненадовго створювати фазовий зсув і проходити крізь тверду матерію, — сказав Калес.

— Треба віднести його туди, де ти його знайшов, — зітхнула Аонара. — Розгрібати цей хаос мені не хочеться постійно.

— Ну, давай спробуємо, — кивнув Калес, піднімаючи сквора разом із зіпсованою курткою.

Вийшовши у двір замку, Калес виявив, що згорток у нього в руках порожній.

«Так... Це, схоже, проблема», — подумав він, повертаючись назад.

Сквор як ні в чому не бувало сидів на медичному столі й з цікавістю розглядав людей. Ще кілька спроб винести його з ангара закінчилися рівно тим самим: звірятко чесно давало зрозуміти, що йому тут подобається і нікуди він йти не збирається.

— Гаразд, розумнику, — насупилася Аонара, простягаючи руку, — я тебе зараз просто розчиню...

— Зачекай! — зупинив її Калес. — Здібність цього хитруна нам ще може стати в пригоді. Треба тільки його привчити й приручити.

Із порожнього пластикового контейнера та розворошеного одягу хлопець швидко спорудив відокремлене лежбище, поклав поруч запаси їжі й налив у маленьку ємність чистої води. Сквор, здавалося, миттєво зрозумів, що виганяти його ніхто не збирається, а напружуватися заради пошуків їжі більше не потрібно. Оглянувши свій новий дім, звірятко акуратно, майже по-людськи, перетягнуло підстилку в темніший куток, а слідом перенесло туди ж воду й частування.

— Треба придумати йому ім'я, чи що, — похитнула головою Аонара.

— Нарікаю тебе Фліком! — піднявши руку, урочисто промовив Калес. — І забороняю погано поводитися. Будь хорошим сусідом, і життя твоє стане казкою!

— Пафосно сказано, — з усмішкою зазначила дівчина. — Сподіваюся, на нього подіє.

Кілька днів минули в абсолютному спокої. Калес і Аонара гуляли околицями, насолоджуючись тишею, свіжим повітрям і недоторканою природою — незмінно в супроводі Фліка, який то зникав у кущах, то знову з'являвся нізвідки.

Думки про переслідувачів поступово відійшли на другий план, але головна проблема залишалася невирішеною.

Крокуючи лісовою стежкою назад до замку, Аонара раптом завмерла на місці.

— Вони десь неподалік... — напружено прошепотіла вона. — Я їх відчуваю.

— У цій реальності?! — насторожився Калес, озираючись навколо.

— Ні, поки в Інтер-Сферумі. Але зовсім близько. Якщо в них з'являться хоч найменші підозри — вони будуть тут миттєво.

— Ти дуже сильно комусь поперек горла стала, — додаючи кроку, сказав Калес. — Схоже, час готуватися до вильоту.

Збори були швидкими — та й збирати, по суті, було нічого. Переодягнувшись у свій звичний технологічний одяг, Аонара все ж акуратно запакувала в невеликий рюкзак подарунки Калеса і дещо з легкої зброї.

— Я вже зовсім звикла до цих штучок, — сказала вона, злегка поплескуючи по кобурі з пістолетом.

— Не найкраща звичка, — скривився Калес. — Особливо для дівчини. Тим більше для такої привабливої.

— Не розумію я тебе до кінця, Архонте, — зітхнула Аонара. — Ти заради мене своє життя поставив на кін, а банально доторкнутися до мене не хочеш.

— Мила маркізо, перенесімо душевні бесіди на потім, — відрізав Калес. — Зараз нам потрібно відірватися від Зорхів і знову залягти на дно.

— Ні, любий мій. Більше ховатися я не буду — це, виявляється, чортівськи стомлює, — твердо сказала Аонара. — Я хочу попросити тебе, Архонте... Спробуй пробитися в реальність Зорхів.

— Читаєш мої думки, красуне! Треба шукати відповіді прямо в них удома.

— Оце так! — вигукнула дівчина. — Я рада, що наші роздуми привели нас до одного й того самого. Ти, до речі, Фліка не бачив? — запитала вона, шукаючи поглядом звірятко.

— Ні, не бачив. Може, втік від такої метушні? Ну, у будь-якому разі не пропаде, — сказав хлопець.

Стулки шлюзу в стелі ангара безшумно розійшлися, і над «Муреною» засяяло нічне зоряне небо.

— Що подумають твої піддані? — запитав Калес, займаючи місце пілота.

— Завтра вранці вони прокинуться з твердою думкою, що на світанку проводжали свою господиню та її нареченого в подорож до двору короля, і смиренно чекатимуть мого повернення.

— Турботлива ти моя конспіраторко, — усміхнувся Калес. — Ну, тоді вперед!

«Мурена» граційно піднялася зі скельного бункера й миттєво розчинилася в щільних нічних хмарах. Вийшовши на орбіту планети, Калес викрутив щити на максимум, і корабель здійснив стрибок у гіперпростір.