Розділ 5. Тінь за спиною

Стрибок закінчився надто швидко. Простір, що змінив бузкове марево,
миттєво заповнився тьмяним світлом близької зірки й хаосом уламків.

— Вибрані координати знаходилися зовсім близько від точки виходу! — перелякано
заговорила Аонара, судомно вчепившись у підлокітники. — Це погано... Дуже
погано! Ми точно від них не відірвалися!

— Потрібно відновити щити, інакше нас просто розірве під час наступного стрибка, —
відгукнувся Калес, вводячи команди на діагностику реактора й калібрування полів.

Простір, у якому «Мурена» виринула з гіпера, виявився густо
усіяним астероїдами полем. Звиваючись і відчайдушно маневруючи між гігантськими
брилами, корабель ішов у саму гущу кам'яного хаосу.

— Потрібно негайно прибрати всю енергетичну активність! — Аонара схопилася з
крісла, насилу утримуючи рівновагу на віражі. — Де реакторний відсік?!

— Ідемо! — Калес швидко рушив звивистим, лускатим коридором
судна.

На півдорозі їх наздогнав виття, що розрізало слух, сигнал тривоги.

— Не встигли... — пробурмотів Калес, кидаючись назад до консолі.

Кораблі Зорхів виринули на самому краю астероїдного поясу. На секунду застигнувши
в просторі, три сірі, мерехтливі краплі рушили слідом за «Муреною»,
безшумно й вільно проходячи крізь тверде каміння, немов те було зроблене з
диму.

— Нам від них так просто не відв'язатися! — Калес заклав круте піке, відводячи
судно від чергового уламка.

Яскраві спалахи чужорідної енергії з тріском рознесли кілька астероїдів у
пил просто по курсу «Мурени».

— Вони засікли наш енергетичний слід! Сам корабель вони не бачать, — швидко
проговорила Аонара, стоячи за його спиною. — Якби вони матеріалізувалися в цій
реальності повністю, то засікли б і сам корпус...

— Що потрібно зробити?! — роздратовано гаркнув Калес, до хрускоту в пальцях
вчепившись у штурвал.

— Загасити реактор! Я можу сховати його, зупинивши навколо нього час —
зробити ізольований кокон. Але для цього його потрібно повністю заглушити й
знеструмити всі системи судна!

— Ми ж залишимося абсолютно беззахисними! — кинув хлопець, примружуючись від чергового
сліпучого спалаху за бортом.

— Виходу немає! — безапеляційно відрізала дівчина. — Або так, або вони
гарантовано нас спопелять!

Діагностика видала готовність реактора на 80%, а щити встигли відновитися
на 90%. Вибухи астероїдів гриміли все ближче й частіше, «Мурена» стрімко
неслася крізь кам'яний дощ, періодично черкаючи по уламках мерехтливим полем.

— Коли я скажу «гаси» — гаси реактор! — вигукнула Аонара й вибігла з
рубки.

— Взагалі-то, тут командую я... — пробурмотів Калес. — Але гаразд, сьогодні
твій бенефіс, дитинко.

Аонара подолала тремтячий коридор і влетіла в реакторний відсік. Впавши на
коліна перед гудячим ядром, вона заплющила очі й витягнула руки вперед. З її
долонь до титанових кожухів потягнулися тонкі, сяючі нитки блакитного туману,
швидко сплітаючись у сферичний кокон.

— Гаси! — долинув її відчайдушний крик із коридору. — Але спочатку щити на
максимум, а потім усе відрубай! Мені потрібно запечатати його!

Пробігши пальцями по сенсорній панелі, Калес вичавив захисні поля до межі й
знеструмив абсолютно всі системи «Мурени», включно з контуром
життєзабезпечення.

Корабель блимнув погаслими вогнями й пішов за інерцією в цілковитій темряві. Блакитний
кокон запечатав реактор, і тепер у глибині відсіку м'яко мерехтіла ізольована
сфера безчасся.

Діставшись навпомацки до рубки, Аонара знесилено впала у друге крісло.
Корабель плив у просторі, немов мертва залізна туша, глухо здригаючись від
ударів дрібних уламків. Позаду продовжували гриміти вибухи — вогняна хвиля
знищуваних астероїдів стрімко наближалася.

— Ну... Тепер тільки удача допоможе, — пошепки промовив Калес.

— А чого пошепки-то? — так само пошепки запитала дівчина.

— А раптом у них загострений слух? Почують — прикро буде, — викрутився
Калес, дивлячись на її раптово повеселілу фізіономію.

— Ну не настільки вони всесильні, — тихо усміхнулася хрономія.

— Підтримуєш атмосферу таємничості? — усміхнувся хлопець.

— Це нервове... Я ж не так давно вибралася із Субстрату. І ось — із самим
Архонтом на одному кораблі!

— Велика честь! — з награним пафосом прошепотів Калес.

— Та-а-а, я оцінила!

Раптом по обшивці «Мурени» пройшла напівпрозора, сіра хвиля. Калес
завмер, озираючись: прямо крізь них, через панелі рубки й стелю, плавно
пропливали чужорідні конструкції та мерехтливі механізми.

— Корабель Зорхів проходить просто крізь нас... — бліднучи, прошепотіла Аонара. —
Він зараз одночасно і тут, і в Інтер-Сферумі. Вражаюче видовище...

Величезна сіра крапля пройшла крізь «Мурену», продовжуючи вести вогонь по
астероїдах, але поступово знижуючи темп. Незабаром три кораблі Зорхів зависли просто
перед оглядовим вікном «Мурени», дрейфуючи у вакуумі й припинивши стрілянину.

— А навіщо щити потрібно було на максимум викручувати? — тихо запитав Калес.

— Вони засікли спалах енергії, але не бачили самого корабля. Подумали, що ми
або вибухнули від влучання, або встигли піти в гіпер. Зараз... схоже, дізнаємося,
— сказала Аонара, з болісною міною розтираючи побілілі долоні.

— Що з тобою, дитинко?

— Реактор... Він надто потужний. Я ж тримаю його поза часом частиною
власного тіла. Досить боляче, до речі, — змучено скривилася вона.

У цей момент сіруваті кораблі Зорхів почали тремтіти, танути в
просторі й через кілька секунд безшумно зникли без сліду.

— Вийшло! — видихнув Калес. — Вмикаємося?

— Зачекай, швидкий який... Вони зараз сканують цю реальність з
Інтер-Сферуму, я відчуваю відлуння їхніх спалахів.