Розділ 3. Перше знайомство

«Мурена» підкуповувала своєю чутливістю. Корабель реагував на найменший рух штурвала, а легкі ментальні датчики, закріплені на скронях гнучкими клемами, дозволяли надсилати команди безпосередньо через нейронний імпульс.

— Просто захват! — пробурмотів Калес. — Ну що, красуне, прокладемо курс.

Зосередившись, він передав у обчислювальне ядро дані, передані Елерією. Відкривши голографічний класифікатор, Калес запустив аналіз. Ядро миттєво опрацювало масив даних і вибудувало об’ємну карту всесвіту з урахуванням зниклих, мертвих гілок Аонари.

— А дівчинка-то з розумом підходить… — задумливо протягнув він, розглядаючи тонку звивисту нитку, що простягнулася самим краєм сущого — від золотавого марева Купелі до глухих кордонів населеного багатовимір’я.

Самотній потік її реальності звивався крізь найдикіші, практично не освоєні сектори простору. Графіки показували максимальне віддалення від його рідного світу.

— Ти все розрахувала так, щоб опинитися якомога далі від мене, правда? — спантеличено промовив Калес. — Знала, що за тобою відправлять саме мене.

Він відкинувся в кріслі, глибоко замислившись.

Із подібним він стикався вперше. Зазвичай ті, хто намагався зламати Субстрат заради власної вигоди й порушував Гармонію, не ховалися по темних закутках. Навпаки, захмелівши від уявної могутності, вони оголошували себе богами, доки на порозі не з’являвся іронічний Архонт, який захищав спокій хрономій.

— І як же тебе ловити? — хмикнув він. — Гаразд, почнемо із самого початку, дівчинко.

Курс зафіксувався в голограмі, і «Мурена» здійснила стрімкий стрибок в Інтер-Сферум.

І знову почався політ у безодні між реальностями. Легкість керування та феноменальні характеристики нового судна заворожували. Пролітаючи повз зовсім юні, пульсуючі світи, «Мурена» буквально ковзала по їхніх гранях, протискалася між тугими джгутами стародавніх галактик і огинала воронки Хроно-шторму, що розширювалися. На підході до реальності Аонари цих аномалій ставало дедалі більше, хоча її власний світ залишався недоторканим.

Нарешті «Мурена» з м’яким хлюпанням виринула в оксамитову чорноту звичайного космосу.

— Фух, ну нарешті! — Калес підвівся з крісла й із насолодою потягнувся.

Запустивши програму сканування за алгоритмами Елерії та активувавши маскувальні поля, він із чистою совістю вирушив спати.

Проспавши близько п’яти годин, Калес розплющив очі з украй незадоволеним виразом обличчя. З рубки долинав різкий, верескливий сигнал, що діяв на нерви.

— Ну невже не можна було поставити щось пристойне? Якусь симфонію, а не ці волання… — пробурчав він.

Зазирнувши на кухню й швидко приготувавши пару ситних бутербродів, Калес повернувся до консолі.

Сенсори вже зафіксували слід втікачки, що прямував до цілком розвиненої планети. Про це свідчив інтенсивний рух кораблів найрізноманітніших модифікацій і гігантський космопорт на узбережжі океану.

Але наступні дані змусили Архонта насторожитися.

У цій реальності практично в кожній системі була населена планета. Але річ навіть не в населеності — його вразило дике, неприродне різноманіття розумних рас.

«Так не буває», — подумав Калес, перебираючи зведення.

Щільність населення, менша навіть у сто разів, неминуче призводила до нескінченних воєн за ресурси. А за такого мурашника локальний апокаліпсис цій галактиці був гарантований.

«А може, це не помилка? — осяяло його. — Дівчисько створила ідеальний хаос, де легко загубитися, а в разі небезпеки цей світ можна просто підпалити, підставивши його під удар. Геніально!»

Швидко вивчивши типи місцевих суден і моду в одязі, Калес запустив систему трансформації корпусу. За годину «Мурена» перетворилася на нічим не примітний торговий корито-вантажівку з трохи побитою обшивкою та вишкіреним зображенням черепа, що сміється, на борту.

— Буду торговцем із околиці. Для ділового стилю ця діра явно ще не дозріла, — вирішив він, підбираючи спорядження.

Спорядження Селеріан чудово вписалося в місцевий колорит: пістолет, що стріляв розривними шипами, важка пружинна рогатка з гранатами-кульками та парочка метальних клинків — куди ж без них.

— Місцеві красуні просто згорять від захвату, — заявив Калес своєму відображенню в голограмі. — Ну що, полетіли в гості!

Потертий вантажівка матеріалізувався на підльоті до планети й неквапливо взяв курс на посадкові майданчики.

— Куди преш, село?! — заревів динамік зв’язку.

— Село? — здивувався Калес. — Ану покажися, добрий чоловіче.

На екрані виникло лискуче, неголене обличчя офіцера в клубах сизого диму.

— Шановний, у вас там пожежа, чи що? — удав переляк Калес.

— Точно село! — зареготав товстун. — Тебе чого сюди принесло, убогий?

— Товар у мене, пане. Продати хотів, — скромно відповів Калес.

— Що везеш?

— Та я… везу. А підкажіть, добрий чоловіче, що у вас тут у ціні? Може, мені й сідати не варто?

— О, це ти вдало запитав! — Товстун зробив значний ковток із каламутної пляшки. — М’ясо в ходу, будь-які консерви, залізо, титан у злитках. А от техніку не пхай — тут своїх контрабандистів вистачає.

— Консерви везу! Багато! — енергійно закивав Калес.

— Тоді ти в шоколаді, село. Заберуть із руками. Лови код допуску та рахунок. Із тебе двадцять талерів за посадку.

— Перепрошую, шановний, а готівкою можна?

— Ха-ха-ха! — знову заходився реготати товстун. — Звісно, бовдуре! Два пальці срібла — і торгуй скільки влізе.

— Зрозумів вас, віддам сріблом. Дякую за доброту!

— Ласкаво просимо до Фортеці Грішників! Удачі, село. Ти наче хлопець нічого, не встрявай.

Зв’язок обірвався.

— Два пальці срібла… — спантеличено пробурмотів Калес. — Цікаво, чиї пальці вони беруть за еталон?

Вантажівка увійшла в щільні шари атмосфери, прямуючи до оповитого отруйним смогом космопорту.

— Фортеця Грішників… Обнадійлива назва, — бурмотів Калес, порпаючись у ящику зі злитками та самоцвітами. — Та якого біса!