Орлине перо

Сашко стояв і не зводив з неї очей. Красуня з великими блакитними очима, грайливо усміхаючись, легко примруживши очі дивилася на нього. Вони стояли на помості біля буни на одеському пляжі «Ланжерон». Свіжий морський вітерець лагідно розвівав краї її сукні, а її неймовірний погляд викликав у нього відчуття радості і тепла у животі, яке розтікалося по всьому тілу, від якого паморочилося у голові так, що він ні про що більше не міг думати – він був закоханий у неї до нестями…

Вони були знайомі лише 2 дні, але які то були дні! Найкращі, найяскравіші дні його життя: він ніколи не бачив таких дівчат і ніколи нічого подібного раніше не переживав. Ця весела, грайлива, усміхнена дівчина сама приєдналася на пляжі до їх компанії друзів із 3-х парубків. Вони плавали з нею у морі, стрибали із буни, а потім просто гуляли по місту. Вона була настільки приємною, приносила в компанію дивний спокій і відчуття неземної радості, так що всі хлопці в неї закохалися. Вона була дуже правильною, кришталево чистою, так що при ній хлопці не лаялися, не вживали алкоголь і тютюн, бо вона не переносила запаху тютюнового диму. На всіх вона справила таке яскраве враження, з нею було так весело, вона настільки відривала хлопців від їхніх повсякденних клопотів і турбот, що всі вони захотіли з нею дружити.

Але найбільше закохався у неї саме Сашко: це він запросив її на пляж «Ланжерон» увечері, він подарував їй букет чудових квітів і освідчився їй у своєму коханні: він сказав, що кохає її, кохає більше за своє життя, що більше не уявляє свого життя без неї і хоче, щоб вони були разом завжди. Тепер він не зводив з неї погляду і чекав на її відповідь…

Вона сказала йому:

• Ти ж знайомий зі мною тільки 2 дні і зовсім не знаєш мене.
• Мені байдуже – я знаю, що я кохаю тебе й іншої мені не треба, – відповів він.
• Я не з цього світу: я не належу цьому світу і тому не можу бути з тобою. Я прийшла з іншого світу: мене не пустили до Раю і послали мене у цей світ на 2 дні і дали мені умову, щоб за ці 2 дні у мене хтось закохався. Тепер мій час збіг – і мені час іти.
• Я не розумію про що ти кажеш, – вичавив з себе приголомшений Сашко, – з якого такого «іншого світу», що ти маєш на увазі, поясни мені.
• Це надто довга історія…
• Розкажи мені, благаю, я готовий слухати тебе цілу вічність! – випалив Сашко.
• Це було 800 років тому. Я була закохана в одного парубка, а він кохав мене. Це було справжнє, щире, чисте кохання… Ми поклялися один одному у вірності. На знак своєї вірності хлопець подарував мені орлине перо і склав для мене пісню: «Я кохаю тебе, я повік тебе не забуду і на знак вірності даю тобі орлине перо». Але через якийсь час він покинув мене. Я його продовжувала кохати і довго вірно чекала, відмовляючись від усіх залицяльників заради нього. Я не могла зрозуміти, чому він пішов, чому більше не приходить до мене і коли він повернеться? Аж ось, одного разу, я побачила його з іншою жінкою… Тоді моє серце було розбите, життя втратило сенс, як і орлине перо… Я не винесла того горя – і наклала на себе руки.
• Що ти таке розповідаєш? – здивувався Сашко.
• Люди навіть не усвідомлюють що чекає на самогубць після смерті: вони гадають, що це розв’язання всіх проблем, полегшення – але ні, це ні розв’язання, ані полегшення! Запам’ятайте, люди: ніколи, ні за яких обставин, як би тяжко не було, не закінчуйте життя самогубством і не бажайте собі смерті – це тяжкий гріх! Там, у пеклі, яке чекає на всіх самогубць, незрівнянно важче і незрівнянно страшніше, ніж ті проблеми, від яких людина намагається утекти. Значно краще людині пережити своє горе, перебороти його – тоді вона отримує винагороду, а тому, хто так забажав смерті, що наклав на себе руки – дають цілком насолодитися смертю, яку він обрав, випити смерть до самісінького дна…
• Як це можливо? – продовжував дивуватися її розповіді Сашко.
• Але відбуття покути у пеклі – не кінець страждань… Після того упродовж 5-и своїх життів я пережила 5 жорстоких насильницьких смертей, потрапляючи до рук страшних маніяків-вбивць, які отримують насолоду завдаючи болю і страждань іншим людям. Я пережила страшні тортури і катування… Люди бояться маніяків, але їх не треба боятися: ніякий маніяк ніколи просто так не нападе. Вони нападуть лише на тих, хто у минулому житті вчинив самогубство чи вбивство, бо для того вони існують, щоб карати таких, які полюбили смерть. Ті ж, хто любить і цінує життя – або не потраплять до лабет маніяків, або уникнуть смерті, бо маніякам вони не будуть цікавими: через це трапляються випадки, коли маніяки відпускають своїх офір живими. Якщо ж ти скоїв у минулому житті самогубство чи вбивство – то ховайся хоч у найвищій вежі найвищого замку – неодмінно знайде тебе твій маніяк, твоя жахлива, мученицька смерть.
• Я не допущу, щоб ти страждала, я захищатиму тебе, – промовив Сашко.
• Остання 5-а смерть була найжахливішою. Тоді я була клоунесою у цирку, розважала людей трюками з пружинами. Я була лагідною і люб’язною до всіх, мала дітей. Одного разу на гастролях у іншому місті я отримала непоганий гонорар за свій виступ і шукала місце, де б переночувати. Я знайшла собі один будинок для ночівлі, але то виявилася пастка страшного маніяка-вбивці, який особливу насолоду отримував від тривалих і болючих страждань інших людей. Там я зазнала таких тортур і катувань, таких мук і знущань, помирала настільки довгою і мученицькою смертю, – що навіть Небеса не витримали такої жорстокості – і після цього мої життя більше не обривалися насильницькою смертю.
• Які жахи ти розповідаєш, – прошепотів Сашко.
• У наступному житті я вже була чоловіком, який за правду був засланий на каторгу. Більшу частину свого життя я промучилася у неволі на каторзі – там я навчилася цінувати життя: я була життєрадісною і люб’язною навіть тоді, коли мені одягали колодки. А колодки мені одягали на руки, на ноги, а також на рота. Так мені доводилося іще проходити випробування і страждання.
• Неймовірно… – бурмотів Сашко.
• Наступне моє життя я провела у монастирі, служачи Богові у храмі, постійно перебуваючи у молитві і медитації, духовних вправах, досягаючи поступу під керівництвом духовного вчителя. Я очищалася від своїх гріхів, зростала духовно, однак і такого цілого життя проведеного у служінні Богові виявилося недостатньо щоб спокутувати мій гріх – мене все одно не пустили до Раю… Послали мене у ваш світ і дали 2 дні, тому тепер настав мені час повертатися, – з цими словами вона вийшла на третій поверх і хотіла відійти у свій світ.
• А який сенс, щоб у тебе хтось закохався, якщо ти все одно його покидаєш, як це допоможе тобі потрапити до Раю? – запитав Сашко.
• Кохання – це єднання людських сердець, тому серця, які прив’язалися до мене – теж потраплять зі мною туди ж, куди і я, тому вже не я одна йду до Раю, але й ті, хто закохалися в мене, і заради кількох людей, а не для мене однієї має відчинитися брама Раю.
• А що ж сталося з тим чоловіком, який подарував тобі орлине перо? Яка його доля? – поцікавився Сашко.
• Той чоловік проживав свої випробування: кожне життя він народжувався жінкою, яка мала нещасливе кохання, якій чоловіки розбивали серце. Це вкорінилося у нього настільки, що він став жінкою-феміністкою, яка ненавидить всіх чоловіків, вважає, що хороших чоловіків не існує. Який парадокс: сам був чоловіком у минулому житті, а тепер вважає себе жінкою і ненавидить чоловіків, – засміялася вона.
• Ось я покохав і прив’язався до тебе – ти можеш зараз забрати мене з собою до твого світу? – запитав Сашко.
• Ще ні, я все ще зв’язана обіцянкою зі своїм «орлиним пером», – відказала вона.
• Але ж він зрадив тебе! – обурився Сашко.
• Люди часто не цінують слова і кидають їх на вітер – а даремно, бо всі слова і думки мають силу – всі слова до одного виконуються. Люди створені за образом Божим, тому їхні слова і думки мають Божу силу: коли люди марнословлять або думають про марне – вони марнують цю Божу силу на вітер, тому це страшний гріх. Люди сприймають матеріальні речі, як щось тверде, а слова і думки – як щось невидиме і легке, тому не цінують їх. Але насправді все навпаки: саме слова є твердими і сильними – слова і думки будь-якої людини завжди виконуються, але вона не помічає цього, бо її слова і думки розмаїті і різнонаправлені, а до цього додаються ще слова і думки інших людей – тому у цьому загальному «клубку» слів і думок люди не можуть помітити їх силу. Але коли велика кількість людей починає тривалий час говорити і думати однаково, в унісон – то тоді буде помітний ефект, як ефект Майдану – їхні мрії, бажання, слова і думки неодмінно виконаються. І чим духовніша людина – тим більшу силу мають її слова і думки. Саме тому і зараз через 800 років і назавжди ми зв’язані з тим чоловіком «орлиним пером» – клятвами, які дали одне одному. Навіть у Раю я буду зв’язаною з ним клятвою.
• То що, я назавжди втрачу тебе? – запитав Сашко – і серце йому защемило від туги.
• Ні, оскільки я зв’язана клятвою з тим чоловіком, я мушу повернутися за ним у ваш світ через 200 років, але тоді ми поміняємося ролями: я буду чоловіком, а він – жінкою, якій я маю розбити серце і провести її через випробування. Тоді, позаяк твоє серце прив’язалося до мене – ти народишся у моїй родині як мій брат – і будеш жити зі мною разом, як і хотів. Після того, як ми пройдемо всі випробування, які буде покладено перед нами тим життям – я зможу забрати всіх вас до Раю, і ми будемо разом.
• То це ти була такою приємною тому, що хотіла, щоб у тебе закохалися, чи ти насправді така? – запитав Сашко.
• А яку відповідь ти хочеш почути?
• Правду, – відповів Сашко.
• Я насправді така, – розсміялася дівчина – і відійшла…