Між Сцилою та Харибдою

Базу взяли без жодного пострілу, і це насторожувало більше, ніж будь-який бій.

Шлюзи відкривались із затримкою, ніби система ще вагалась — впускати їх чи ні. Турелі мовчали. Сенсори не давали жодного відгуку. Жодного живого сигналу.

— Не подобається мені це…

В цілковитій тиші, голос одного з бійців Майна, пролунав наче удар молота по дзвінкій сталі. Бійці з осудом поглянули на побратима. Усі вони вже знали, те, що він сказав, та ніхто з них не хочув цього чути...

Вони рухались повільно. Крок за кроком. Зброя напоготові. Очі — на кожному темному куті.

Найгірше - ворога не було. А ні тіл, а ні крові, а ні слідів боротьби. Лише холодний, мертвий метал… і запах гару...

Центральний вузол був випалений дотла. Стійки з блоками пам'яті - розплавлені. Кабелі — перетворені на чорні жили, що стирчали зі стін.

— Це не евакуація, — сказала Лисичка, роздивлявляюся зображення на екрані, передане з натільної камери Теодора Майна. — Це зачистка.

Тед спробував взяти у руки чорний контр того, що хоч якось нагадувало термінал та він, одразу ж, розсипався попелом.

— Вони знищили все. Абсолютно все.

Амая мовчки спостестерігіла за всім, сидячи за головним терміналом "Ластівки'

— Він, знв, що ми прийдемо.

— І не хотів, щоб ми щось знайшли.

***

Зв’язок із Хмелем встановили одразу ж, як усі повернулися на Оріон. Контр-адмірал слухав мовчки. Не перебивав. Не ставив зайвих питань.

— ...! Порожньо, — завершила Амая. — Дані знищені. База кинута. Ми запізнились. Це ..., знову прослизнуло між пальцями. Я не знаю, що робити. Прообачте, тату, цього разу я облажалася по повній.

- Амі, тут один із пілотів другого контуру вимагає термінової доповіді. - Почувся голос рудоволосої дівчини-пілота.

- Я слухаю. - Трохи роздратовано, трішки більше, ніж необхідно, відповіла Амая, та вона теж була людиною а не роботом. Запасних нервів не було навіть на складах РУА.

— Пані капітан, дозвольте доповісти. Під час бою я зафіксував файтер. Він зайшов у останній кацапський крейсер перед тим, як еСТешка "встала на лижі".

Амая різко підняла голову.

— Підтвердження?

— Є запис...

Амая шість разів переглядала запис зроблений пілотом другого контуру.

— Він там. — Тихо сказала Амая.

— Ви встигнете? — Запитав контр-адмірал Хмель, все ще залишаючись на зв'язку.

Амая лише знизила плечима, поглянувши на рудоволосу дівчину, що сиділа у кріслі другого пілота...

Хоч і пройшло лише кілька хвилин, Лисичка працювала на межі своїх можливостей, межі, недоступній жодному інформаційному терміналу. За цей короткий час, її очі почервоніли від напруги, рухи зробилися рвані, різкі, як у людини з граничною стадією хвороби Паркінсона...

Цих кілька хвилин їй вистачило, щоб повністю розібратися в тому хаотичному наборі даних, який, безуспішно, намагалися систематизувати перевантажені контрольними системами інфотермінали крейсера.

— Він не тікав навмання, — сказала вона, не відриваючись від панелі. — Він ішов напролом.

— Самогубство? — кинув хтось.

— Ні. Швидшу, як упертий таран. Без обхідних маршрутів. Без страхування. Максимальний ризик заради одного — відірватися. — І в нього майже вийшло.

— Точка виходу? — коротко спитала Амая.

Лисичка вивела проєкцію.

Два знайомих об'єкти, які Амая вже бачила на власні очі. Два об'єкти, які породили те, що зламало спокій усієї галактики.

— Система “Пекло”.

— Сцила… і Харибда. - Промовив Грізлі, розглядаючи знайому систему. - Коли я там був востаннє, кацапи виперли мене сцяними ганчірками...

***

Оріон увійшов у систему — і одразу отримав потужний удар. На щастя, Лисичка встигла активувати дефлектор, який розцвів усіма кольорами веселки, поглинаючи енергію удару неймовірної потужності.

- ...! ...! Пся крев! - Амая та й усі члени екіпажу крейсера, вперше почули, як, вічно спокійний та врівноважений пан Яблонський, лається. - Один і три гігавати на імпульс! Звідки у них така потужність?!

— Що відбувається. - Запитала дівчина-капітан, намагаючись не видати голосом того страху, що сталевими кігтями роздирає душу зсередини.

Грізлі натиснув кілька кнопок і на екранах з'явилися данні радарів - сигнатури ворожих кораблів... Зусібіч...

— Засідка!

Перший залп розірвав тишу. Другий, третій... Десятий. Дефлектор спалахнув новою зорею, і генератори стихли. На капітанському містку запанувала тиша. Усі розуміли - це кінець...

У пульті управління щось замкуло, з нього посипали іскри, і один з екранів згас. Повітря наповнилося смородом горілої ізоляції. Сцила дотягнулася своїми магнітними лапами до Оріону.

Ще один постріл, і цього разу не витримала броня. Оріон здригнувся так, ніби його вдарили кулаком у самісіньке серце. Пульти керування стали вибухати один за одним, вбиваючи чи наносячи важкі поранення своїм операторам, так, ніби хтось навмисне заклав у них вибухівку.

— Ми втратили управління. Маршовий двигун мертвий. - Промовив Грізлі - Маневрові теж мовчать...

- Реактор в надкритичній зоні. - Тихі слова Лисички, пролунали, мов реквієм. - Енергії, у нас залишилося лише на годину...

Азійський крейсер виринув прямо перед ними. Здавалося, він просто з'явився в порожнечі космосу. Надто близько. Занадто зручно для пострілу, що викликало чималі підозри. Та зволікати у цій ситуації не можна. Важлива кожна мить. Якщо еСТешка увімкне дефлектор, усе буде марно. Усі їхні страждання...

Їхня неминуча смерть.

— Вогонь.

Артилерія зреагувала миттєво. Перший постріл, другий, третій...

Усі розуміли, що це останній бій Оріону. Що з системи Пекла вони уже не виберуться. Тож арта не жаліла а ні снарядів, а ні ракет. Лазерні батареї випалювали енергію з вмираючого реактора, направляючи її в свої постріли, додаючи до неї усю свою лють.

Крейсер, на якому Прайд намагався втекти, розцвів хмарою перегрітої плазми.