Senses

Світло…

З нього починалося все.

Світло – це початок життя.

Невелика горстка світла пульсувала в темряві.

Це був не стрімкий промінь, що пронизує темряву і несе надію. І не широкий пучок, що знаменує початок нового дня. Це була ніжна, сяюча, пульсуюча, жива горстка світла.

Вона пульсувала в ритмі серця. Але беззвучно. М’яке світло ніжно та безшумно розповсюджувалося в темряві від неї.

Із глибин пустоти Всесвіту виринала свідомість. Нищівна пустота ставала раз за разом потужним бар’єром на шляху свідомості, тому на поверхню виринали лише слабкі відлуння.

Горстка світла відчувала страх. І пустоту. І самотність.

Спочатку це були лише слабкі емоції, що змінювалися забуттям. Проте раз за разом період забуття скорочувався, а почуття ставали все сильнішими.

Неначе  вибух пролунала думка у свідомості світла.

«Де я?..»

Я… А хто я… Чи є тут ще хтось… Я існую, адже мислю… Я істота. Чи існують інші? Хто такі – інші?

Чому я тут? Що це за місце? Це, взагалі, місце? Якщо це не місце, тоді… що це? Можливо, час. Простір. Вимір. Інша реальність. Чому інша? Реальність – не одна? Я знав іншу реальність?

Здається, знав.

Ким я там був? Я жив? Здається, так. Адже я відчував. Я пам’ятаю, що таке відчуття. Що ще я пам’ятаю?

Нічого. Лише відчуття. Та слова. Адже я формую думки. Думка…

Думка – це ознака розуму. Отже, я – розумна істота. З частковою пам’яттю. Але я не пам’ятаю жодної розумної істоти! І не розумної також…

Якщо тут є ще хтось – відізвіться! Будь ласка… Мені страшно тут бути одному…

Не здавайся.

Тільки не здавайся.

Ти мислиш. Значить, у тебе є свідомість. І мозок. Адже повинні думки десь виникати!

Якщо є мозок – значить, є тіло. Котре йому підпорядковується.

Так. Як має виглядати моє тіло… Ні. Не те. Як має відчувати моє тіло?

Що це? Що це за дивне пульсування? Воно ритмічне.

Це серце?

Так. Напевно, це серце. Отже, у мене є серце. І воно, напевно, розносить кров. Чи не кров? Неважливо. Важливо – куди?

Кудись, нібито вниз. Що там? Якісь кінцівки. І ще по бокам. Наче також із кінцевим призначенням. Дивно. Не відчуваю форму кінцівок…

Так. Ще є мозок. Напевно. Де? У голові. Добре, у мене є голова. І кінцівки.

А це що? Ніби пульсування, але…Інші відчуття. Як же це.. Звук! Точно! Це звук! Це звук мого серцебиття!

Добре, у мене є вуха!

Вуха – щоб чути. Мозок – щоб мислити. Серце – щоб відчувати.

Бачити. Щоб бачити – потрібні очі. У мене є очі?

Як дізнатися, чи є в мене очі?

У мене є свідомість. Яка контролює тіло. Значить, якщо в мене є очі – я можу їх розплющити. Аби ж знати, куди спрямувати волю…

Добре.

Зосередься.

Один, два….