Вранішнє сонце пробивається крізь фіранки, які, в свою чергу, безсоромно впускають його у кімнату, як панянки майбутніх наречених, потайки від батьків. Теплі проміні ковзають по моїм ногам, змушуючи мене сховати їх під ковдру і накритися нею з головою. Крізь туман сну чутно відчайдушний спів пташок.
Недільний ранок. Це перший мій повноцінний вихідний за цілий місяць, і я не планую зовсім нікуди вставати. Перевертаюся на живіт і ненароком відкинувши трохи ковдру, відчуваю, як у ніс одразу ж б'є аромат запашної яєчні з помідорами та беконом.
Мій брат знає, перед чим я не можу встояти.
За дверима одразу ж ледь чутно важкі кроки по сходах, і рідний голос:
- Оресте, вставай. Заради бога, досить спати, колись ти проспиш своє життя.
Кроки затихають, відчиняються двері видаючи скрип подібний до кашлю, неначе вони вже півстоліття хворіють на застуду і ніяк не можуть видужати.
- М-м-м... - стогну я, протестуючи.
- Якщо ти зараз не встанеш, я виплесну на тебе склянку холодної води. Я можу, ти знаєш. - голос робиться зовсім трохи суворішим і я вже трушу.
- Ок'ей, ок'ей. Я встав. - опустивши ноги з ліжка, відчуваю, як приємна прохолода підлоги піднімається по всьому тілу, від кінчиків пальців до самих вух. По тілу біжать дрижаки. - Марку, тобі сьогодні треба на роботу?
Брат повертає голову від вікна і зосереджено дивиться на мене.
Волосся ретельно вимите і приглажене спеціальним гелем. Очі світяться щирістю та добром. Губи ледь рухаються, малюючи на обличчі напівусмішку, мідного кольору борода так кумедно виблискує на світлі, що я ледь стримуюсь аби не засміятися. На ньому біла, випрасована сорочка, рукава задерті до ліктів, комірець розстібнутий, і чорні джинси. Ноги ще досі в домашніх капцях, які так любив носити наш батько.
#2316 в Молодіжна проза
#1045 в Підліткова проза
#3599 в Детектив/Трилер
#1270 в Детектив
Відредаговано: 25.11.2023