9. Синій камінь

Синій камінь

   В аеропорту Арланда на виході з другого терміналу на них вже очікував Ерік:

   — З нетерпінням чекав на цей момент, — посміхаючись, він підійшов до Ноа та простяг для привітання руку, — ласкаво просимо до Швеції.

   Ноа відповів дружнім рукостисканням:

   — А де Аніка? Здається, ти говорив "ми", коли наполягав зустріти нас.

   — У нашого Кіана з'явився нежить. Аніка залишилася з ним вдома, — відповів Ерік, а потім із самоіронією додав, — хоч це і мій прямий обов'язок.

   — Невже лікуванням застуди тепер займається психологія? — пожартував Ноа.

   — Ну, дещо може й психологія, — хитро примружився Ерік, — але в даному випадку у відпустці по догляду я, а не Аніка.

   — Догляду за дитиною? — здивовано перепитав Ноа.

   — Саме так. А що тебе дивує?

   На допомогу прийшла Леа:

   — У Швеції, Фінляндії, Норвегії та ще в деяких країнах відпустка по догляду за дитиною може надаватися не тільки матері, а й батькові, — просвітила вона Ноа.

   — Авжеж, дійсно, я вже чув про таке, — Ноа хлопнув себе пальцями по лобі та винувато посміхнувся, — вибачте за моє невігластво. Напевно, це все брак мієліну дається взнаки.

   Ерік уважно подивився на нього:

   — Ти маєш із цим ще проблеми?

   — Вже ні, — відповіла Леа. — Що стосується інтелектуальних здібностей, воліє більше прибіднятися.

   — Я все ще нездатний повернутись до колишньої наукової діяльності, — не погодився Ноа.

   — Твій IQ дорівнює 110, короткочасна пам'ять 7 із 10, довготривала після реабілітації теж у межах норми.

   — Це нижче за те, що було до моєї хвороби…

   — Це норма, — повторила Леа.

   Ноа більше не намагався з нею сперечатися. Про мієлін, звичайно, він згадав більше так, до слова, ніж серйозно. Його інтелектуальні здібності справді відповідали тому, що казала Леа. Систематичні процедури з електро-глутаматовою стимуляцією сприяли цьому чималою мірою. Ця терапія ставала особливо ефективною за високої активності нейронів у процесі розумових навантажень, а щодо Ноа, то недоліку у таких навантаженнях не передбачалося. Єдине, що ще досить сильно пригнічувало, то це його довготривала пам'ять. А точніше сплутаність та уривчастість тієї інформації, що переважно становила його професійні знання і яку він пам'ятав ще до своєї хвороби. Запам'ятовування нової інформації не викликало особливих проблем. Йому тепер доводилося знову відновлювати свої знання.

   Від того моменту, як Леа почала говорити, Ерік спостерігав за нею з таким інтересом, ніби вперше її побачив. В певному сенсі це так і було. Востаннє, коли він із нею спілкувався, він і гадки не мав, що вона гіноїд. Проте тепер, коли вона стала світовою знаменитістю після цілої низки історично знаменних подій, а також після широко відомої майже фантастичної своєї біографії, він сприймав її вже зовсім інакше.

   — Ти приїхав своїм транспортом? — запитав Ноа.

   — Ні. Я вирішив, що це тільки заважатиме. Найзручніше вам скористатися орендою авто, враховуючи ваші плани. Це тут неподалік, — Ерік вказав напрямок. — А мені зручніше покататися разом із вами.

   Усі троє попрямували у бік, вказаний Еріком. Ноа поцікавився:

   — Ти знайшов нашого хлопця?

   — Так, це в районі Тебю. Його звуть Таге. Нині йому дев'ятнадцять років. Однак я з ним розмовляв і він продовжує стверджувати, що картину малював не він. Я їздив до тієї психіатричної клініки, де він проходив лікування…

   Ерік зробив паузу, ніби розмірковував, як краще продовжити розповідь.

   — І... — не втримався Ноа.

   — Усі, хто його ще пам'ятають, стверджують, що малювати було більше нікому. Там все ще працює одна медсестра. Вона каже, що сама бачила, як він проводив майже весь свій вільний час із олівцями та фарбами або зі своїм планшетом. З ним у палаті був ще один пацієнт, з диссомнією, з ним я теж розмовляв. Він стверджує те саме, що й медсестра. Сам він не малює.

   — Ти показував цьому сусідові картину із гекзакосихором?

   — Так. Він каже, що не пам'ятає такої. Однак він взагалі особливо не звертав уваги, що малював Таге. Пам'ятає лише, що всі його картини виглядали як набір якихось безглуздих ліній.

   — Наскільки цей Таге адекватний?

   — Він небалакучий і його важко розуміти, але, схоже, не настільки неадекватний, щоб заперечувати власний малюнок. Більше того, він його впізнає та пам'ятає, але своє авторство заперечує.

   — Він постійно перебував у клініці під час лікування?

   — Ні, його часто забирав батько.

   — Він міг принести картину із собою?

   — Батько однозначно заперечує таку можливість. Здебільшого він забирав картини із клініки. Туди приносили лише чисті полотна на підрамнику.

   — У нього є ще які-небудь картини? — запитала Леа.