4. Порожній будинок

Порожній будинок

   Без Леа будинок здавався порожнім. Чи, можливо, вірніше сказати – недовершеним?

   Ноа знову і знову подумки повертався до вчорашніх подій. Що то було з ним? Навіщо він так холодно поставився до неї, коли вона спробувала поговорити з ним? Зараз це все здавалося йому таким, ніби він образився на комп'ютерну програму. Образився на те, що вона вкотре чесно зізналася, що діє виключно з раціональних міркувань власної користі. Це, мабуть, було досить безглуздо з його боку.

   У цей важкий та смертельно небезпечний для нього час, в ізоляції від друзів, колег і просто від нормального життя, у нього нікого не було поруч, крім неї. Вона справді стала для нього другом, який пам'ятав про нього та не кинув у біді, і на якого стало можливим покластися та кому довіритися. Психологам ще відомий ефект посилення емоційної прив'язаності, що зближує людей, котрі пережили разом екстремальні події. В даному випадку людина була лише одна, але вказаного ефекту для неї це не скасовує. Напевно, це все і викликає у нього на рівні підсвідомості завищені очікування від її програми, надмірно олюднюючи її поведінку. Єдине тепер, що здавалося Ноа істотним і позбавленим дисонансу між розумом та почуттями, це його занепокоєння за неї.

   Увечері, погодувавши Каміллу, він вже не міг перебувати в пасивному очікуванні якихось новин. Він спробував їй зателефонувати, але останній її діючий номер був недоступний для стільникового зв'язку. Від монотонного голосу автовідповідача, який у двадцять четвертий раз за вечір повторював, що абонент знаходиться поза зоною доступу, Ноа вже починало нудити.

   Тоді він вирішив написати їй повідомлення на електронну пошту:

   "Леа! Я хвилююся за тебе. Будь ласка, надішли відповідь. Де ти і що задумала? Я хочу, щоб ти знала, що я не звинувачую тебе в своїх проблемах. Я свідомо вирішив тобі допомогти, коли ти звернулася до мене, і я справедливо несу відповідальність за своє власне рішення. Ти не зобов'язана постійно мене рятувати і виправляти наслідки цього мого рішення. Якщо те, що ти задумала, пов'язане з ризиком для тебе, я хочу, щоб ти повернулася і не намагалася виправити те, що можливо тобі не під силу. За тобою дуже сумує Камілла. Ти їй потрібна."

   Перед сном Ноа дочитав Каміллі останню історію із серії казок про Шильдбюргерів, які їй почала читати ще Леа, і ще за п'ять хвилин вже спостерігав, як Камілла міцно спала. Потім він вирушив у свою кімнату, періодично перевіряючи власну пошту на смартфоні, хоча в цьому і не було жодної необхідності через наявність поштового клієнта, який і так повідомив би йому про нові листи. Від Леа поки що не було жодних звісток.

   Ще два дні пройшли у пасивному очікуванні чогось. Ноа був безсилий якось на це вплинути. На головному сайті поліції були видалені дані щодо його розшуку, і він ризикнув кілька разів виїхати до міста, щоб прокинутися по магазинах.

   У внутрішній шухляді робочого столу Леа, він знайшов її вимкнений смартфон, і стала зрозуміла безглуздість подальших спроб додзвонитися до неї або відправити смс-повідомлення за відомим йому номером. Єдиною надією зв'язатися з нею тепер залишалася лише електронна пошта.

   Ноа став більше часу проводити з Каміллою. Він продовжив ті заняття з читання, якими з нею почала займатися ще Леа і які їй дуже подобались. Камілла виявилася дуже допитливою та тямущою дівчинкою, і Ноа стало здаватися, що він певною мірою розуміє, чим може бути викликаний інтерес штучного інтелекту до людської дитини. Незважаючи на те, що Леа неодноразово стверджувала, що вона лише приділяє мінімум необхідної уваги Каміллі, це переконливо не пояснювало того, що Леа майже весь свій вільний час проводила з нею.

   Камілла продовжувала згадувати та сумувати за мамою, але тепер вона сумувала і за Леа. Леа для неї стала чимось на зразок близького казкового друга, якого діти схильні собі вигадувати, і образ якого для Камілли втілився у реальності. Для Ноа залишалося загадкою, чому Камілла не сприймала її як звичайну людину.

   З Кузьмою Ноа спілкувався мало. Той у свою чергу не страждав від нестачі комунікації. Він, як завжди, багато спав, їв, дивився телевізор та ще багато читав. Схоже, що для нього ці дні, як загалом і всі попередні в цьому будинку, більше нагадували час, проведений у санаторії, ніж були вимушеним перебуванням в укритті.

   На четвертий день в обід Ноа скромно відзначив разом із Кузьмою ювілейний день свого народження, розпивши пляшку Шампанського вприкуску з медовими пряниками. Відразу після цього його смартфон відрапортував про новий вхідний лист. Переповнений надіями, він насамперед знайшов очима відправника та полегшено зітхнув. Це була Леа:

   "Зі мною все гаразд. З тебе зняті всі звинувачення. Ти можеш тепер повернутися до свого колишнього звичного життя. Тобі і Каміллі більше ніщо не загрожує. Подробиці дізнаєшся з новин. З Днем народження! Я вже не повернуся. Прощавай. Леа."

   Напевно, від того, що все вже закінчилося, Ноа мав би радіти, однак жодних таких ознак тріумфування в ньому поки що не спостерігалося. Можливо, після всього пережитого, постійного щоденного напруження та очікування, у нього виникла якась затримка реакції. А може це тому, що він все ще продовжував думати про неї. Він написав їй у відповідь:

   "Мені потрібно з тобою побачитися або хоча б поговорити. Де ти? Надішли мені, будь ласка, номер свого стільникового чи зателефонуй."