12. Деактивація

Деактивація.

7 вересня.

Вашингтон, Округ Колумбія. США.

   Ноа сидів в офісі компанії з оренди автомобілів і очікував на завершення оформлення документів.

   — Honda Civic LX, вам чудово підійде, якщо вас цікавлять лише практичні якості. Незважаючи на її вік, вона надійна та зручна. Оренда всього сорок доларів на добу і плюс економічна витрата палива, якщо доведеться багато їздити. — Менеджер взяв у Ноа кредитну картку і приклав її до мобільного POS-терміналу.

   — Мене все влаштовує, — сказав Ноа.

   — Для європейця у вас майже немає акценту, — зауважив менеджер швидко набираючи на клавіатурі.

   — Я кілька років працював разом з колегами із США та Канади. Та й загалом, там завжди було міжнародне середовище, де іншими мовами майже не користувалися.

   — Спробую вгадати, ви, мабуть, якось пов'язані з наукою?

   — Ну, тоді я був інженером у європейській організації з ядерних досліджень. Можна вважати, що ви вгадали.

   — У загальну суму ще входить страховий депозит, але він повернеться після повернення автомобіля. Бажаю приємно провести час у Штатах.

   Ноа сів за кермо темно-синьої «Хонди», увімкнув навігацію та взяв курс до L.E.A.I.

•••

   На територію L.E.A.I. Ноа в'їхав після короткої процедури перевірки своєї особи на контрольному пункті. І ще за півгодини його приймав у своєму кабінеті керівник лабораторії Барні Дженкінс:

   — Дуже радий бачити легендарного в наших краях Ноа Майєрса, — Барні енергійно потиснув йому руку і запропонував сісти.

   — Ви надто ідеалізуєте мою персону, — Ноа був відверто збентежений.

   Ніколи раніше йому не доводилося вислуховувати таких почестей на свою адресу. Та й сам він ніколи не ставив свої скромні досягнення на такий науковий рівень. Він завжди вважав, що роздача лаврів за наукові заслуги має певну несправедливу тенденційність. Історична слава завжди дістається першовідкривачам, але, щоб якесь відкриття зробити практично значущим, нерідко потрібні значно істотніші творчі подвиги та здібності багатьох людей, що залишаються в тіні наукової рутини.

   — І на це є причини. Ви особисто зможете їх оцінити, познайомившись із можливостями нового мікропроцесора QPAM-1 з інтегрованою адаптивною ІЧМ-матрицею, що був розроблений у нашій лабораторії.

   — Треба віддати належне вашій команді. Коли я розробляв три роки тому квантові адаптивні напівпровідникові пристрої, я й уявити не міг, що ця ідея так швидко може бути втілена в дванадцяти гігакубітній матриці реального мікропроцесора. Дуже люб'язно з вашого боку, що ви погодилися простягнути руку співпраці у дослідженні штучного інтелекту, — щиро висловився Ноа.

   — Нічого особливого, ми повинні допомагати один одному, у цьому й полягає один із чинників наукового прогресу, у відкритості, вірно? — це прозвучало у Дженкінса досить банально, як звичайна формальність для демонстрації гарних манер.

   — Тоді, можливо, і у нас є, що запропонувати вам в обмін досвідом. Ми останнім часом просунулися в оптимізації розпаралелених квантових обчислень, що забезпечують підвищення ефективності асоціативного пошуку в семантичних мережах. За нашими розрахунками це дозволяє будувати хоч і вузькоспрямовані, але досить ефективні алгоритми творчого пошуку для ШІ. На жаль, проблему семантичного вибуху вони поки що не вирішують, але мають хороший потенціал для подальшого розвитку. Незалежно від цього вони здатні підвищити ефективність будь-яких діючих систем з ШІ, що використовують семантичну пам'ять.

   Ноа зробив невелику паузу, а потім обережно запитав:

   — Підозрюю, ви з вашими можливостями вже стоїте на порозі вирішення проблеми семантичного вибуху?

   — На жаль, семантичний вибух – це міцний горішок і для наших систем з ШІ. Ми дуже сподіваємося, що властивості адаптивної ІЧМ-матриці дозволять нам швидше наблизитися до її вирішення.

   Ноа розумів, що Барні Дженкінс кривив душею, і на тлі його промов про взаємодопомогу та науковий прогрес це виглядало лицемірно. Однак Ноа не засуджував Дженкінса, він розумів, що воля керівника настільки потужної та великої науково-дослідної програми належить далеко не йому особисто.

   — На яких принципах ґрунтуються ваші алгоритми для ШІ? — поцікавився Дженкінс.

   — Ми застосували розроблений нами математичний апарат розкладання та зведення розпаралелених квантових обчислень у двох архітектурах спайкових нейронних мереж…

   — Ви вже здатні будувати спайкові нейромережі? — трохи здивовано перебив його Дженкінс.

   — Так, вже є теоретична база, але поки що лише по двом архітектурам. Перша – це згорткова нейромережа з тридцятьма двома шарами із застосуванням inception q9 модулів, динамічною розмірністю ядер згортки та зі скануючим підстроюванням чергування шарів. А друга – рекурентна нейромережа з двадцятьма п'ятьма шарами та циклічним асинхронним режимом роботи…

   — Рекурентна із циклічним асинхронним режимом? — знову перебиваючи, перепитав Дженкінс. — Можна докладніше?