11. Імітація

Імітація.

Кінець серпня, початок вересня. Лозанна.

   Додому в квартиру Ноа Леа повернулася лише під ранок. Вона занесла коробки з покупками в спальню, і по дорозі назад зустрілася у вітальні з Ноа, який якраз повернувся з ранкової пробіжки:

   — Як твій шопінг?

   — Вдало. Купила все необхідне, — Леа зупинилася, мовчки дивлячись на нього.

   Волосся на ній було сплутане і в деяких місцях недбало стирчало в різні боки. Обличчя чимось забруднене, як і сам одяг. Розірваний низ футболки оголював її живіт.

   — У тебе рана на шиї, — Ноа пальцями торкнувся своєї, — ось тут.

   Леа не відреагувала.

   — Небезпечно нині стало ходити по магазинам, — він спробував пожартувати.

   — Мені треба в душ, — сказала вона, але продовжувала стояти.

   — Знаєш, ранкові новини навперебій розповідають про дикий погром у нічному клубі "The Mermaids' Housing" у Берні, вбитий кримінальний авторитет, а разом з ним весь його почет та охорона клубу. Поліція поки що не знайшла ні доказів, ні свідків, які змогли б хоч щось розповісти про це. Як завжди, робоча версія – розбірки між кримінальними угрупованнями, — Ноа уважно дивився на Леа.

   Леа мовчала.

   — У тебе все гаразд? — насторожено спитав він.

   — Так, я функціоную нормально, — відповіла вона. — У нас сьогодні тренування зі стрільби, треба поквапитись, щоб не запізнитися.

   Вона зробила ще паузу, ніби їй не хотілося йти, і лише потім вирушила до душової.

   Після душа вона привела себе до ладу. Дбайливо розчесане волосся позбулося бруду і знову набуло свого звичного блиску та шовковистості. Вона переодяглася в нові джинси та кофтинку. Ранку на шиї заклеїла тонким прозорим пластиром.

   На тренуванні зі стрільби вона похвалила Ноа за його, як вона висловилася, прогрес вищий за середньостатистичний показник. Дорогою додому вони заїхали до кафе фастфуду: на відміну від Леа у Ноа було відсутнє автономне джерело живлення.

   За сусіднім столиком сиділа жінка із п'ятирічним сином. Той весь час вередував, вимагав, щоб мама купила йому ту ракету, що знаходилася на вуличній вітрині кафе в якості декоративного інвентаря. Пояснення мами його не влаштовували і він, протестуючи, постійно відпихав від себе тарілку з їжею. Врешті-решт він демонстративно перекинув склянку з колою заливши рідиною стіл, себе та жінку. Прийшла офіціантка і почала прибирати. Жінка зніяковіло вибачалася, потім розрахувалася та вийшла з сином надвір. Через вікно кафе було видно, як на вулиці, присівши навпочіпки перед дитиною, вона щось суворо йому виказує. Він не бажав її слухати і з криками продовжував від неї відбиватися. Втративши наприкінці будь-яку надію вплинути на нього морально, вона його добряче відшльопала. Він розплакався, але перестав протестувати та битися. Тоді вона взяла його за руку і вони пішли геть.

   Леа уважно спостерігала за тим, що відбувалося, і наприкінці цієї історії запитала у Ноа:

   — Чому жінка, щоб добитися від дитини покори, застосувала больовий вплив лише після вчинення деструктивного вчинку? Раціональніше було б це зробити ще до здійснення такого вчинку в кафе, щоб запобігти надалі такій поведінці.

   — Напевно, вона сподівалася, що дитина сприйме її раціональні пояснення та почне поводитися раціонально, — наслідуючи її манеру висловлення, відповів Ноа.

   — Отже, наступного разу немає сенсу сподіватися на раціональну поведінку дитини і слід застосувати больовий вплив ще до деструктивного вчинку?

   — Можливо, дитина пам'ятатиме про покарання і наступного разу послухає мамині пояснення.

   — Навіщо знову пояснювати? Досить нагадати про покарання.

   — Леа, ти якось сказала: "Безглузді емоції бувають сильнішими за раціональні вчинки". Якщо дитина не сприймає пояснення, які під силу її інтелекту, мабуть цьому заважають її емоції.

   — Покарання може допомогти зменшити емоційний бар'єр наступного разу?

   — Можливо, Леа, можливо… — Ноа замислився, розуміючи, що її міркування призводять до певної виховної дилеми.

   — Покарання з больовим впливом є корисним для виховання дітей? — Леа поставила очікуване запитання.

   — Загалом це вважається непедагогічним…

   — Чому? Якщо це покращує розуміння раціональних вчинків.

   — Напевно, тому, що насильством не можна розвинути цивілізований світогляд і навіть прищепити якісь глибокі знання. У найкращому разі це дає короткостроковий ефект. Адже ми хочемо, щоб наші діти розвивалися інтелектуально, розуміли норми соціальних взаємовідносин, вміли мислити та цивілізовано досягати своїх цілей у суспільстві.

   — Педагогічний підхід вимагає від батьків щодня дотримуватися необхідної тактики взаємин з дитиною, що передбачає розуміння її психології та вміння донести до неї раціональну систему поведінки. На це потрібно чимало часу. Якщо цю попередню виховну роботу не виконано досить ефективно, спроби запобігти у цій ситуації здійсненню деструктивного вчинку педагогічним підходом – неможливо.