7. Раціональне співробітництво

Раціональне співробітництво.

Друга половина липня. Лозанна.

   Минуло п'ять днів відпустки.

   І почався четвертий день, як під чуйним керівництвом Леа, Ноа, висловлюючись її словами, підвищував свою фізичну форму. Щоранку він виходив на пробіжку, де долав п'ять кілометрів у середньому темпі, що було йому за ранкову зарядку. Потім відвідування стрільбища за містом, де опановував різноманітну вогнепальну зброю. Після обіду пробігав ще десять кілометрів, робив вправи на розтяжку зв'язок і потім мав тренуватися із "залізом", якщо ці тренування потрапляли до графіка. Заняття на придбаній Леа фітнес-станції Ноа мав проводити один раз на три дні протягом півгодини за особливою програмою та під уважним її наглядом. Увечері відвідував спортзал, де Леа навчала його премудростям бойових мистецтв.

   Разом із цим він дотримувався особливої дієти безпосередньо до та після тренувань у вигляді вуглеводно-білкових коктейлів у різних пропорціях. А протягом дня харчувався спеціально приготованими Леа стравами, приймав препарати, що підвищують обмін речовин, ще якісь ноотропи та інші, а також багато спав, враховуючи ще післяобідній сон.

   Після перших тренувань на другий день у Ноа була болісна крепатура незважаючи на те, що Леа змушувала його пити багато води, ковтати вітаміни, а надвечір ще відправила в сауну з масажем. Щоб можна було продовжити тренування на другий день, Леа довелося вдатися до кетопрофену. Взагалі, Ноа не очікував зустріти такі важкі навантаження, особливо на "залізі", але відступати було вже пізно.

   Взявши на себе роль такого "шефства" над Ноа, Леа "за обов'язком служби" стала частіше бувати серед людей і частіше з ними спілкуватися. Вона виявилася дуже здібним гіноїдом у цій колись ще непростій для себе справі по складанню алгоритмів з імітації поведінки людини. Завдяки тому, що Ноа майже завжди був з нею поруч, він постійно допомагав їй у цьому не лише простими порадами, коригуючи зовнішні атрибути поведінки, а й безпосередньо пропонував варіанти їхньої алгоритмічної реалізації. Хоча поведінку Леа ще й не можна було назвати зовсім позбавленою її "машинних звичок", вона тепер могла цілком самостійно спілкуватися у будь-якому соціальному оточенні, більше не привертаючи увагу оточуючих до своїх шизоїдоподібних манер та дивностей. Тепер ці незначні артефакти машинної поведінки здебільшого надавали їй деяку специфічну індивідуальність, ніж викликали думку в оточуючих про якісь психічні відхилення. Як наслідок такого прогресу, Леа тепер стала самостійно знайомитися з різними людьми та успішно підтримувати з ними необхідні стосунки.

   Сьогодні день тренувань почався, як завжди, о пів на восьму ранку. Хоча Ноа і не відчував вже тяжкого болю в м'язах, йому жах як не хотілося вилазити з-під ковдри. Зазвичай він сам вставав після сигналу будильника свого смарта, але цього разу його вимкнув і просто вирішив деякий час спокійно повалятися, щоб дозріти для підйому.

   Проте повалятися не вдалося. Розслабуха закінчилася у той самий момент, як Ноа відчув дотик до своєї руки. Він розплющив очі і побачив Леа, що сиділа біля нього на ліжку. Вона так тихо пройшла до нього у спальню, що він навіть не помітив цього. Вона зазирнула йому в очі, обережно тримаючи його за руку. Можна було подумати, що таким делікатним способом пробудження, вона не хотіла занадто потурбувати його.

   — Ти проспав, — сказала вона і відпустила руку.

   Він і сам був у курсі, просто вирішив, що плюс-мінус півгодини не принципово, адже не на військовій службі він зрештою. Показувати свою слабинку не хотілося, і він швидко підвівся з ліжка:

   — Леа, ти, напевно, готуєш із мене суперагента, — іронічно промовив Ноа.

   — Чому ти так вирішив? — серйозно запитала вона.

   — Ну як же, такий суворий режим, скажені тренування, зброя, бойові мистецтва...

   — Раціонально використовувати з максимальною ефективністю той час, що ми маємо. Його недостатньо, щоб зробити з тебе суперагента.

   — Дякую, заспокоїла, — продовжував іронізувати Ноа. — Стану тоді смертельно небезпечним ботаном.

   Леа звично окинула Ноа своїм уважно-вивчальним поглядом, але цього разу не промовчала, а запитала :

   — У людей це називається іронія?

   — Ну, типу того.

   — У тебе це часто буває. Навіщо це потрібно?

   Ноа спантеличився з відповіддю:

   — Ну, не знаю… Напевно, іноді дозволяє емоційно розслабитися, іноді позбутися тягаря проблем, іноді просто бути простіше…

   — Як це може допомогти позбавитися тягаря проблем? — незрозуміла Леа.

   — З цього приводу якось висловився Вольтер: "Що стало смішним, не може бути небезпечним".

   — Отже, іронія це смішно? — продовжувала розбиратися Леа.

   — Ну, принаймні має бути так…

   — Мені не буває смішно, отже, іронія у спілкуванні зі мною не має сенсу.

   — Іронія більше потрібна мені. Хоча і для тебе вона може бути корисною. Ти ж отримуєш інформацію про емоційний стан свого, так би мовити, партнера по співробітництву. Як ти там казала, — Ноа зробив паузу, зображуючи процес пригадування, — "у рамках нашого співробітництва має значення ефективність моєї інтелектуальної та фізичної діяльності ".