6. Формула Ейлера

Формула Ейлера.

17-18 липня. Лозанна.

   Черговий ранок повторив порцію позитивних емоцій разом із першим ароматом свіжозавареної кави відразу після пробудження, а потім приготованим смачним сніданком після ранкового душу.

   У зв'язку з тим, що Ноа взяв відпустку, ремонт було вирішено не відкладати на завтра. Підготовку до "хірургічного розтину" Леа Ноа розпочав одразу після ранкової трапези. Він підключив та перевірив роботу вимірювальних приладів, приготував необхідні інструменти та обладнання, а також роздрукував для зручності структурну схему "анатомічної будови" Леа. Схему він прикріпив до кліпси гнучкого утримувача, прикрученого до пересувного столика з приладами та інструментами.

   Під час цих приготувань Леа сиділа за його робочим столом, спостерігала та періодично консультувала його. Деякий час у Ноа свербів язик запитати у неї що-небудь про L.E.A.I., проте обережність виявилася сильнішою за його цікавість, і він вирішив поки не поспішати з цим.

   Тим часом Леа інформувала:

   — Я пересклала з елементів трьох промислових акумуляторів LFPi-34-22A схожий за параметрами для заміни, — вона вказала на скручену ізолентою обойму із 32 акумуляторних елементів.

   — Без корпусу? — здивувався Ноа.

   — Їх потрібно встановити у корпус пошкодженого акумулятора.

   — А що з контролером?

   — Я перепрошила комплектний від LFPi-34-22A і скоригувала номінали обв'язки під параметри нової батареї.

   Після того, як черговий лікнеп з ремонту гіноїдів був закінчений, вона залишила його одного, щоб переодягнутися. На всю цю підготовку непомітно пішло майже дві години.

   В "операційну" Леа повернулася за десять хвилин. Тепер вона була одягнена у довгий білий халат, і це привернуло увагу та освіжило її образ. До цього Ноа встиг вже звикнути до її повсякденних спартанських джинсів та футболки, і певною мірою звикнути до думки, що вона лише машина. Однак ось прямо зараз, при всьому своєму бажанні, важко було не звернути уваги, що ця лише машина була ще й дуже миленькою машиною.

   В якості операційного столу виступала масажна кушетка. Леа підійшла ближче і зняла халат. Несподівано для Ноа його погляду відкрилася оголена топлес Леа. Ноа стало ніяково, і він відвів погляд, дочекавшись доки вона ляже на кушетку до нього спиною. Якийсь час він намагався осмислити свою мимовільну реакцію. З чого це раптом він так відреагував на машину? У якої практично не може бути ніякої статі – просто необхідний корпус певної форми, який з таким самим успіхом міг би втілювати у собі будь-що інше, наприклад зовнішність Санта Клауса. До того ж, цій машині й самій були глибоко байдужі ці людські умовності. Незважаючи на спробу переконати себе в цьому, у цій його реакції було ще щось, окрім підсвідомого рефлексу, щось таке дивне та усвідомлене.

   Ноа ввімкнув яскраву лампу з рефлектором на гнучкому утримувачі та відрегулював потік світла у необхідному напрямі. Потім узяв хірургічний скальпель і, звірившись зі схемою, подумки намітив собі ділянку надрізу:

   — Це буде боляче для тебе? — поцікавився він, мабуть, більше, щоб зібратися з думками. Якою буде відповідь, він і так здогадувався.

   — Рівень тактильних сигналів буде для мене максимальним, але це не можна назвати болем у людському розумінні. У мене ці сигнали не викликають якихось чуттєво-емоційних болісних реакцій. Залежно від раціональної оцінки цих пошкоджень, моя карта адаптаційних параметрів може формувати патерн стану для алгоритму пошуку та прийняття рішень. Цей патерн представляє для мене багатовимірну оцінку мого рівня адаптації до навколишнього середовища, або ще можна сказати, рівень деструкції від цього середовища, якщо які-небудь параметри знижуються нижче свого нейтрального значення.

   Ноа опустив скальпель на ділянку, що у людини відповідає розташуванню правої нирки, і його пальці з інструментом торкнулися її шкіри. Він відчув звичайне людське тепло і затримався з надрізом, думаючи про її разючу схожість із звичайною людиною.

   — Я стравлюю надлишки неакумульованої енергії, використовуючи площу поверхні свого тіла, — прокоментувала Леа, ніби здогадавшись, про що зараз подумав Ноа. — У нормальному режимі, коли справно працюють усі перетворювачі енергії, а акумулятори знаходяться в режимі зарядки, теплові втрати ізотопного джерела енергії, що відводяться назовні моєю органічною оболонкою, приблизно відповідають теплу, що генерується людським тілом. Це зручно для його імітації, а також для регенерації органіки шкіри та наповнювача, коли це потрібно.

   І Ноа змушений був вкотре визнати, що ця імітація була дуже природною:

   — А якщо акумулятори заряджені, куди діваються надлишки енергії?

   — У цьому випадку мені потрібно пити багато води, щоб не перегріватися. Енергія витрачається на розщеплення H2O на кисень та водень у біохімічному реакторі. Ще вона може витрачатися на розщеплення вуглекислого газу на кисень та вуглець. Ця реакція розщеплення також запускається, коли моя органічна оболонка потребує регенерації.

   Він зробив надріз у потрібному місці, і з-під скальпеля проступило трохи крові.

   — Це зафарбований для імітації органічний розчин, — продовжила екскурсію Леа. — Виконує подібні до людської крові функції: живить протеїнами зовнішню органічну оболонку при регенерації.