Повідомлення

Комунікатор коротко завібрував.
Ільдан миттєво відкрив нове повідомлення.
Повідомлення
Йоліна: "Знай, що я утекла і тепер у безпеці. У монастир я не потрапила. Де я саме — не повідомлю. Люблю тебе, брате".
Він завмер.
Останні слова не одразу сприйнялися як текст.
Наче мозок відмовився їх читати до кінця.
“Люблю тебе, брате.”
У грудях щось різко стислося — не страх і не злість, а щось гірше: безсилля.
Він повільно провів пальцем по екрану, ніби міг затримати ці слова.
Але комунікатор уже почав тьмяніти.
Літери зникали одна за одною.
Спочатку “утекла”.
Потім “у безпеці”.
І останнім згасло:
“Люблю тебе, брате.”
Ільдан залишився з порожнім екраном у руках.

Ільдан ще кілька секунд дивився на порожній екран.
Наче текст мав повернутися сам.
Наче це помилка.
Але нічого не з’являлося.
Він повільно провів пальцем по поверхні комунікатора.
— Ні… — тихо видихнув він.
Повідомлення зникло.
Не архівувалось.
Не збереглося.
Просто… стерлося.
Він різко підняв голову, ніби шукаючи пояснення в повітрі.
Такого він не бачив ніколи.
Навіть службові повідомлення не зникають повністю.
— Це що за… — почав він, але не закінчив.

Пальці трохи тремтіли.
Якщо повідомлення Йоліни стирається через кілька хвилин…
то це означає лише одне:
вона не просто ховається.
Вона користується тим, що не контролюється системою Астери.
І це вже не схоже на втечу.
Це схоже на захист.

Ільдан відчинив двері майстерні без звичного стуку двічі.
Ельшейя зустріла його холодним повітрям старого кварталу, але всередині майстерні було тепло й тісно від запаху металу та кристалів.
Ліствен підвів голову від робочого столу.
— Ти сьогодні або дуже поспішаєш, або дуже злий, — спокійно сказав він.
Ільдан зайшов усередину й одразу витягнув комунікатор.
— Мені треба, щоб ти подивився на це.
Ліствен не взяв його одразу.
— Твій?
— Так.
Коротка пауза.

— Що з ним?
Ільдан стиснув пальці навколо пристрою.
— Повідомлення зникло.
Ліствен трохи нахилив голову.
— Яке повідомлення?
— Те, яке я отримав сьогодні. Воно було від… — він на мить запнувся. — Від Йоліни.
Після цих слів у майстерні стало тихіше.
Ліствен повільно взяв комунікатор.
— Добре. Покажи.
Він відкрив корпус, перевірив кристалічний резонанс, провів пальцями по сигнальній лінії.
Його обличчя поступово змінювалось.
Спочатку — звична зосередженість.

Потім — настороженість.
Потім — щось значно серйозніше.
— Ти впевнений, що воно зникло повністю? — тихо запитав він.
— Я бачив це. І через кілька хвилин — порожній екран.
Ліствен повільно закрив пристрій.
— Це не стандартна поведінка системи.
Ільдан напружився.
— Що ти маєш на увазі?
Ліствен підняв погляд.
— Жоден звичайний комунікатор у Астера не стирає вже прочитані повідомлення повністю.
Пауза.

— Якщо воно зникло… значить або це був нестандартний канал передачі…
Він замовк на секунду.
— Або хтось змусив систему зробити вигляд, що цього повідомлення ніколи не існувало.
І ось тут у Ільдана вперше з’являється не просто тривога.
А чітке відчуття, що він торкнувся чогось, що вже давно не є “сімейною справою”.