Остання корида

Повітря над базою «Нескорених» Бланка Роха тремтіло від спеки й порохового гару. Сирени ревли безупинно, розриваючи барабанні перетинки, але крізь їхнє виття чітко пробивалися сухі клацання снайперських гвинтівок.

Штурм почався сумбурно.

Вейга, стояв біля броньованого скла командного пункту, стискаючи в руках бінокль. По всіх секторах периметра до високих стін перебіжками рухалися крихітні групи нападників — по шість-сім осіб. Вони діяли розрізнено, майже примітивно.

— Командире, третій сектор чистий. Четвертий — ще двоє лягли, — кричали бійці.

Рікардо, який стояв за крок позаду, розреготався. Це був грубий, гавкаючий сміх людини, яка готувалася до важкої бійні, а натомість отримала тир.

— Ти подивися на цих ідіотів, — Рікардо тицьнув пальцем у скло, спостерігаючи, як черговий штурмовик безглуздо змахнув руками й звалився в пил після снайперського пострілу. — Вони вирішили взяти Бланка Роха нахрапом? Купкою обірванців? Та наші снайпери переклацають їх раніше, ніж ті дістануться мінного поля! Жалюгідне видовище.

Але обличчя Вейги залишалося кам'яно-похмурим. Він не поділяв оптимізму свого заступника. Опустивши бінокль, головнокомандувач уп'явся поглядом у пил, що клубочився на горизонті. У його грудях холодним вузлом згорталося погане передчуття.

— Ніхто не відправляє людей на вірну смерть просто так, Рікардо, — процідив Вейга. — Це не штурм. Це приманка. Вони змушують нас витрачати набої та розкривати вогневі точки.

— Приманка для чого? — Рікардо перестав сміятися, помітивши напругу командира.

Вейга знову припав до бінокля. І тієї миті горизонт заворушився.

Спочатку здалося, що це просто хвиля чорного піску, піднята вітром. Але за кілька секунд крізь оптику стали помітні силуети. Сотні. Тисячі. Це були не люди. Істоти, гротескні та швидкі, рухалися з неприродною, страхітливою швидкістю, зливаючись у єдину живу лавину. Вони перевершували захисників бази за чисельністю в десятки разів і стрімко скорочували дистанцію.

— Твою ж матір... — видихнув Вейга.

Коли орда наблизилася на відстань видимості неозброєним оком, на стінах Бланка Роха почалося пекло. Елітні бійці «Нескорених», загартовані в боях, уперше зіткнулися з первісним, паралізівним в такій кількості жахом.

Дисципліна рухнула в одну мить. Хтось із кулеметників затиснув гашетку, поливаючи порожнечу перед собою, аж поки не розплавився ствол. Снайпери зривали із себе гарнітури і, кидаючи гвинтівки, бігли геть від бійниць. Хаотична, безладна стрілянина тонула в гулі орди, що невпинно насувалася.

Рікардо вискочив із командного пункту на відкриту галерею. Його обличчя спотворилося від люті.

— Стояти! Куди біжите, боягузи?! — ревів він, розмахуючи пістолетом. — Тримати стрій! Вогонь за командою! Ціляйтеся по низу, виродки, вогонь за командою!

Він вистрілив у повітря, намагаючись привернути увагу, але його голос тонув у зойках паніки. Двоє бійців знесли Рікардо плечем, прориваючись до внутрішніх воріт. База була приречена.

Вейга зрозумів це з холодною, математичною точністю. Вони не протримаються і десяти хвилин.

Поки Рікардо надривав зв'язки надворі, Вейга відступив углиб командного пункту. Він замкнувся. Один. Тепер лише звуки паніки та хаосу звʼязували командира та його загін.

Підійшовши до термінала зв'язку, Вейга тремтячими пальцями налаштував хвилю звʼязку. Радіостанція рипнула, встановлюючи зашифрований канал.

— Алонсо, — голос Вейги лунав неприродно глухо. — Бланка Роха впала. Нас зім'яли. Я не виберуся звідси.

З динаміка долинув шокований вдих, але Вейга не дав співрозмовнику нічого сказати.

— Слухай мене. Маркос... Передай йому... — головнокомандувач ковтнув клубок у горлі, заплющивши очі. — Передай, що мені шкода. Скажи, що я прошу в нього вибачення за все. Кінець зв'язку.

Він зробив декілька пострілів у радіостанцію, обриваючи канал, і важко осів у крісло, чекаючи, коли потвори прорвуть зовнішній периметр.

За кілька кілометрів від бази, що гинула, на високому, обдуваному холодним вітром пагорбі стояли двоє.

З цієї точки бійня за стінами «Бланки Рохи» здавалася лише метушливим вовтуженням мурах у зруйнованому мурашнику.

Ерл опустив тактичний бінокль. На його обличчі грала широка, майже дитяча у своїй жорстокості усмішка.

— А казали — «Нескорені»… — гмикнув він, закидаючи бінокль на плече. — Як же це було легко. Навіть нудно. Вони посипалися швидше, ніж я розраховував.

Хранитель Рейнхард, який стояв на півкроку попереду, навіть не повернув голови в його бік. Його обличчя залишалося суворим, висіченим із каменю, а погляд важких очей був спрямований крізь дим бази, що палала, — кудись далі, за горизонт.

— Місто тепер у наших руках, — рівним, беззаперечним тоном промовив Рейнхард. У його голосі не було ні тріумфу, ні радості — лише голий розрахунок. — Наступний пункт призначення — Ейденхолд.

Він нарешті повернувся до Ерла. Від його погляду усмішка на обличчі Ерла здригнулася й повільно сповзла.

— І пам'ятай, — крижаним тоном додав Хранитель. — Потвори можуть зжерти гарнізон. Але Вейга мені потрібен живим. Не дай йому вмерти одразу.

Оборона «Бланки Рохи» не просто впала — вона захлинулася в крові. Хвиля спотворених тварюк ринула через проломи в огорожі, змітаючи все на своєму шляху, мов картонні декорації. Снайпери, які ще недавно холоднокровно відстрілювали поодинокі цілі, тепер із жахом дивилися, як по бетонних стінах вишок, чіпляючись кігтями за стики плит, деруться десятки істот. Хтось зі стрільців підривав себе гранатою, хтось із криком зривався вниз, просто в роззявлені пащі.

Внизу панувала справжня бійня. Дисципліна Нескорених, якою вони так пишалися, випарувалася. Бійці стріляли наосліп, ранили своїх же, ковзалися на гільзах і в калюжах крові.