Орбітальна станція

Напружений робочий день на космічній станції "Трембіта" добігав до кінця. Ми з бортінженером Яніною вже ледь пересувалися від втоми. Нам вдалося виконати за сьогодні великий обсяг різних справ.

З самого ранку ми успішно виплавили в печі зразки надчистих металів. Потім провели астрономічні спостереження кульових скупчень галактик за допомогою оптичного і рентгенівського телескопів. Далі сфотографували пилову бурю, що рухалася від Африки до Європи через Середземне море та два великих айсберги поблизу від антарктичної станції "Академік Вернадський".

Ближче до обіду ми розпочали найважливіший експеримент, пов'язаний із космічним випромінюванням. На підприємстві електронної промисловості в Херсоні було розроблено лінійний прискорювач часток або скорочено ЛПЧ. Ця установка була доволі таки великою та енергомісткою, тому займала цілий окремий модуль зі своїми власними сонячними батареями, контурами охолодження, великою електронною пушкою та іншим супутнім обладнанням.

Ідея експерименту полягала у використанні космічних променів для всебічного дослідження елементарних частинок. Вчені припустили, що замість того, щоб будувати величезні прискорювачі частинок на Землі, можна було б використовувати протони, вже розігнані самим Всесвітом до величезних швидкостей.

У приладі первинне космічне випромінювання стикатиметься зі штучно прискореними іонами. Під час взаємодії частинок виникне вторинне випромінювання, яке вивчатиме спеціальний трубчастий детектор. Він проведе безпосередній аналіз отриманих елементарних частинок.

Сьогодні зранку датчики, розміщені зовні станції, зареєстрували дуже потужний потік частинок, що йшов із сузір'я Лебедя. Ближче до обіду центр керування польотами вивчив всі дані та дав нам добро на перший запуск установки.

Ми перейшли в модуль прискорювача. Яніна набрала на клавіатурі кілька перевіркових команд. Засвітилася відповідь:

ЗАРЕЄСТРОВАНО ПЕРВИННЕ ВИПРОМІНЮВАННЯ

ПРИСКОРЮВАЧ ГОТОВИЙ ДО ЗАПУСКУ

Усе було в нормі. Яніна натиснула на кнопку запуску. Весь модуль загудів, як бджолиний вулик. Вентилятори набирали обертів, у трубках охолодження побулькував холодоагент, поклацувала електронна пушка.

Детектор почав реєструвати зіткнення частинок. Пішов потік даних, який модуль одразу ж автоматично пересилав на Землю. Там його попередньо опрацюють в інформаційно-обчислювальному центрі в Києві, а потім вже передадуть ученим у Херсон для подальшого детального вивчення.

– Яка краса! – вигукнула Яніна, показуючи на колонки цифр та графіки на екрані. – Дем'яне, ти тільки подивися, установка працює!

Експеримент тривав вже понад 10 хвилин. Штучно розігнані іони стикалися з протонами, що прилетіли з далеких глибин Всесвіту. Взаємодія відбувалася на дійсно жахливих швидкостях.

Раптово на екрані ЛПЧ загорілося попередження:

УВАГА! УВАГА!

ПЕРЕВИЩЕННЯ ГРАНИЧНОЇ ПОТУЖНОСТІ 

ПЕРВИННОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ

Задзвенів зумер. Ми поглянули на цифри. Потужність вхідного потоку частинок значно зросла. Його енергія вже не тільки в кілька сотень разів перевищила найсміливіші прогнози вчених по максимальній інтенсивності космічного випромінювання, але й ще й досі продовжувала збільшуватися. Яніна квапливо вимкнула прискорювач. Гул агрегатів почав стихати. Запанувала тиша.

– Схоже у сузір'ї Лебедя трапилось щось надзвичайно потужне, – задумливо сказала дівчина.

– Так, ледве прискорювач не спалили, – відповів я. – Всесвіт завжди намагається нас здивувати.

Ми доповіли про все в Центр Керування Польотів. Нам наказали тимчасово припинити експеримент й почекати, доки в обчислювальному центрі оброблять отримані дані та земні вчені зроблять свої висновки.

Надвечір ми позаймалися на тренажерах, виконавши необхідний щоденний комплекс вправ, а потім виміряли один одному артеріальний тиск.

Наприкінці робочого дня ми зайнялися нашим городом. У дослідній гідропонній оранжереї у нас росли томати, огірки, редиска, полуниця та зелень. Ми підв'язали молоді пагони, перевірили склад живильного розчину, зробили фотографії та підготували звіт для земних ботаніків. Ми також з'їли кілька найбільших ягід полуниці. Це не було передбачено програмою, але втриматися від цього у нас не було ніяких сил. Позначалася довга відсутність свіжих ягід у нашому раціоні.

Ми так захопилися роботою, що навіть пропустили приймання їжі. Після вечірнього сеансу зв'язку із Києвом, ми з нетерпінням взялися за приготування пізнього обіду, або точніше вже сказати вечері.

Звичайно ж, готуванням це можна було назвати лише дуже умовно. Усе було заздалегідь приготовано й ретельно розфасовано в кулінарному університеті в Харкові.

Я відкрив буфет, дістав із нього реторт-пакети з їжею. Через кілька хвилин бортінженер також звільнилася та приєдналася до мене. Я розігрів реторт-пакети в спеціальному електричному підігрівачі. Яніна витягла порційний хліб і залила концентровані напої гарячою водою.

Меню під кожного космонавта підбирали суто індивідуально, з урахуванням його смаків та уподобань. Ми навіть особисто з Яніною на декілька днів їздили до Харкова, щоб спільно з ученими скласти для кожного з нас різноманітне меню на майбутній рік роботи на орбіті.

Сьогодні дівчина вечеряла гороховим супом із м'ясом, курятиною з овочами, кисломолочним сиром із волоськими горіхами та селянським хлібом. Запивала вона все це виноградним соком. Моя вечеря складалася зі шурпи, свинини січеної з яйцем, яблучного джему, білого хліба та чаю з лимоном. На закуску ми відклали собі дуже смачне цукрове печиво.

Наситившись, ми на кілька хвилин увімкнули на програвачі спокійну гітарну музику, потім залізли у свої спальні мішки й одразу ж заснули.

● ● ●