Розділ 13

До вечора експедиція встигла розгорнути невеликий табір.

Інженери встановили сонячні батареї та модулі зв'язку, лікарі обладнали медичний пункт, а біологи разом із Ладою досліджували рослини. Усе навколо було незвично тихим. Не було гуркоту двигунів, сигналів станцій чи гулу вентиляції. Лише вітер, спів птахів і шелест листя.

— Я вже й забув, яка вона... тиша, — тихо сказав Данило.

Максим усміхнувся.

— А я думав, що вуха закладає від такого спокою.

Усі засміялися.

Поруч на траві сиділи діти. Вони плели вінки з польових квітів і бігали за різнокольоровими метеликами, яких ніколи раніше не бачили.

Лада спостерігала за ними зі щасливою усмішкою.

— Вони вперше бачать справжню природу.

Еліас підійшов ближче.

— І це саме те дитинство, яке вони заслуговують.

MIRA тихо повідомила:

— Аналіз місцевості завершено. Вода придатна для пиття після легкої очистки. Ґрунт родючий. Ознак небезпеки не виявлено.

— Це найкраща новина за останні роки, — відповів Еліас.

У цей час дідусь Андрій сидів біля молодого дуба, який вони посадили вранці.

Він лагідно торкнувся його тонкого стовбура.

— Рости великим... Ми вже нікуди не підемо.

Еліас почув ці слова й тихо сів поруч.

— Діду, про що думаєш?

— Про життя.

Він подивився на небо.

— Колись я думав, що ніколи більше не побачу захід сонця на Землі. А сьогодні сиджу тут зі своїм онуком.

Еліас мовчки обійняв його за плечі.

— Ми повернулися.

Андрій усміхнувся.

— Ні, онуку... Ми не просто повернулися.

Він показав рукою на дітей, які сміялися неподалік.

— Ми повернули майбутнє.

Саме цієї миті над табором з'явився невеликий дрон зі станції «Орбіта Перша».

ATLAS вийшов на зв'язок.

— Вітаю, експедиціє. За результатами ваших досліджень Рада ухвалила рішення.

Еліас уважно слухав.

— Від сьогодні ця територія офіційно стане місцем будівництва першого людського поселення після Катастрофи.

У таборі пролунали радісні вигуки.

Максим підстрибнув від щастя.

— То ми справді залишимося тут?

— Так, — відповів ATLAS. — Саме звідси почнеться відродження людства.

Лада не стримала сліз радості.

Вона дивилася на дерева, на річку, на дітей, які сміялися, і розуміла, що всі випробування були недаремними.

Еліас повільно підняв погляд до неба.

Там, високо над ними, ледь помітно сяяли «Орбіта Перша», «Орбіта 9» і «Дарвін».

Вони більше не були останнім прихистком людства.

Тепер вони стали його надійними охоронцями.

А Земля знову стала домом.