Оракул із Безодні (Продовження)

Оракул із Безодні. Частина 2. Епіфанія

Остання розмова з керівником заспокоїла Василя. Він зміг перевести подих. Кірбі розмовляв з ним крізь зуби, в його очах горіла ледве стримувана лють, але Василь отримав усе, що йому було потрібно. Вдень він відпочивав. А ввечері, нарешті, взявся за роботу…
     Василь надягнув шолом віртуальної реальності, та керівну рукавичку. Він улігся у крісло, влаштувався як йому зручніше та викликав віртуального голографічного помічника. Хлопчик Котигорошко —  улюблений герой дитячих казок з'явився у повітрі, щоб виконувати його накази та допомогти йому у роботі.
     —  Сподіваюся, ми удвох впораємося з цим триголовим змієм, —  весело сказав Василь. Випите у барі вино трохи підняло йому настрій. Він ввімкнув саундтрек до старого фільму "Блейдранер" 1982 року. та його продовження "Блейдранер 2049". Стіни його кімнати засвітилися від неонового світла, на стінах з'явилася динамічна проєкція нічного Лос— Анджелеса із цих фільмів. А посеред кімнати з'явилося голографічне зображення комп'ютерної мережі станції у вигляді багатоповерхових міських будинків. Файли та теки виглядали як потік автівок, автобусів та поїздів. Він дивився на цей потік, намагаючись вичислити, де саме стався виток даних. Але витоку не було. Він наказав підняти історію. Хтось з іншої системи заходив у систему станції, просканував все, що в ній було. всі файли, всі повідомлення, всі оновлення та навіть логи з журналу подій. Це який потужний комп'ютер треба мати, щоб зробити таке? Він навіть гадки не мав.
     —  Котигорошко. Встанови, який софт використав сторонній агент, щоб проникнути у мережу? Чи був злам?
     Задачу поставлено, тепер можна було відпочити. У повітрі потекли зелені колонки цифр. Масиви даних текли зеленими нитками. Струмочки зеленого світла зливалися у потоки та розпадалися на формули та набір літер.
     —  Проникнення не зафіксовано. Агент зайшов поза системою. Читання даних відбулося на рівні хардверу. Уточнюю —  агент зчитав інформацію тридцятидворозрядним кодом, переклав на шістнадцятирозрядний код, розклав на двійковий код.
     —  Тобто, він проник у систему наче вітер через рибальску сітку?
     —  Так, це вдале порівняння, —  відповів помічник. —  Зламу не було.
     —  Звідки відбувся вхід у систему?
     —  Джерело —  центральний розподільчий хаб. Станція Олімп. Василь почухав потилицю. Хтось з Олімпу, центральної станції Ганімеду зробив вхід у систему станції Дельфи. Просто зайшов, на апаратному рівні, оминаючи систему захисту, паролі, шифрування, прочитав усе великими масивами даних.
     —  Як відбулося копіювання? —  спитав він помічника.
     Знову полилися потоки даних, знову по стінці потекли струмені зелених літер. Голографічні струмені дощу почали падати у повітрі, утворюючи калюжі та струмки, які світилися у світлі неонових ламп та вітрин у хмарочосах.
     —  Витоку нема. Агент обробив масиви даних, перевів все у двійковий код. Вивів дані у пакет та здійснив кодування у іншу систему обчислення.
     —  Яку саме? —  спитав Василь. Він відчував, що наблизився до розгадки.
     —  Кодування у тридцять шість розрядів, а потім двісті шістнадцять. Основний крок —  шість розрядів, а не два.
     Василь присвиснув. Шість розрядів! Замість стандартного "тру" —  ввімкнути сигнал, "фалс" —  вимкнути сигнал, цілих шість варіацій відповідей? Такі варіації були йому знайомі лише у психологічних тестах. Замість просто "так" чи "ні" були ще "іноді", "скоріше так", "скоріше ні", "рідко" та "часто". Чужа логіка. Більше просунута. Нелюдська. Який розум міг розробити таке та оперувати такими категоріями? Василь вимкнув помічника. Він не знайшов відповідь, але наблизився до неї…
     ***
     Спочатку Василь набрав на комунікаторі номер Еллі.
     —  Електро! Еврика! Я встановив джерело проникнення у систему! Тобто канал проникнення....
     —  Василю, любий, зараз ніч! —  у комунікаторі він побачив сонне, втомлене обличчя дівчини із запалими очима. Голос дівчини був втомленим та сиплим. —  Ти знаєш, яка зараз година? Ти що, напився? Ти часом там не сидиш у ванній і не косплеїш Архімеда?
     —  Та ні, —  відповів Василь. —  Щоб косплеїти Архімеда, я мав би вибігти з ванни голим, пробігти по коридору станції та волати "Еврика".
     —  Тоді це почекає до ранку. Я втомилася та хочу виспатися. Набери спочатку Керівника. Щоб повідомити йому про свої успіхи...
     Задоволений попередніми результатами своєї роботи, Василь пішов спати.
     ***
     Вранці, прокинувшись від сигналу будильника, Василь набрав Керівника. Аполоній відповів не одразу. Василь доповів про свої знахідки.
     —  Хочете сказати, що ви розкрили? —  спитав Аполоній. —  Ще ні? Лише наблизилися? Добре, я вас вислухаю. Чекаю за годину у своєму кабінеті! Приходьте разом з колегою!
     Після цього Василь набрав номер Еллі. Дівчина відповіла одразу. Щойно він підніс руку до сканеру на дверях, та натиснув кнопку виклику, двері відчинилися і дівчина з'явилася на порозі. Еллі аж сяяла від задоволення.
     —  Я не дуже хочу туди йти, але я рада за тебе! Що тобі вдалося, —  сказала вона, та взяла Василя за руку. —  Ходімо!
     Весь шлях до кабінету Керівника Василь розповідав про те як йому вдалося намацати про присутність слідів Чужинця у мережі.
     —  Чому ти вважаєш що це іншопланетяни? А не наприклад, китайці? —  спитала Електра. —  Ти знаєш, що ворожильний алфавіт І— Цзін теж базується на шестирозрядному обчислені? Там саме шість варіантів відповіді?
     —  Я цього не знав, —  здивувався Василь. —  Але що я встановив точно, це те що проникнення відбувається на рівні базового кодування, на якому всі системи захисту —  як стінка для привида, який ходить крізь стіни. Оце тридцятишестирозрядне кодування замість нашого шістнадцятирозрядного теж мене збило за панталику. Як тобі взагалі вдалося встановити, що хтось порсався у системі?
     —  Це вийшло випадково, —  відповіла Еллі. —  Я продивлялася логи, хто дивився мій профіль. І побачила серед логів "невизначений користувач". Такого не мало би бути. І слід вів просто в нікуди. Я повідомила про це Керівника. І у відповідь отримала лайку та погрози звільнення. Тому що я дівчина і "нічого не тямлю у безпеці мереж".
     —  Цього разу я не дам тебе образити, даю слово, —  сказав Василь. Дівчина ще міцніше стиснула його руку...
     Аполоній зустрів їх у поганому гуморі. Вислухавши доповідь Василя про його здобутки, він спохмурнів ще більше.
     —  Тобто, ви хочете мені тут довести, що неможливо встановити, хто нишпорить у нашій мережі? —  спитав Керівник, встромивши у Василя сердитий погляд.
     —  Ні. Я мав на увазі, що нам потрібно здійснити подорож на станцію Олімп, до Центрального Хабу, який розподіляє дані по всім станціям. Втручання було звідти.
     —  Отже, дівчинко, цей хлопчик розібрався в усьому за три доби! А ти тут вже рік, і нічого не встановила…
     —  Дайте їй спокій! —  гукнув Василь та встав. —  Вона звичайний сисадмін! Встановлювати джерело втручання такого рівня —  це не її обов'язок! Вона навіть не мала відповідний софт, в неї не було потрібних інструментів! Тому сюди приїхав я! Я зробив те, що мав зробити! Але мої можливості обмежені. Я мушу дослідити джерело проникнення на місці. Звідси я не спіймаю злодія!
     Аполоній встав з місця. Його обличчя стало червоним від гніву, як буряк. Він стиснув кулаки.
     —  Ти ким себе уявив, хлопчисько? —  прошипів він —  Тут ніхто, чуєш, ніхто не сміє підвищувати на мене голос! Тим більше такий як ти вискочка! Ти тут ніхто, звати тебе ніяк. Отже, стули пельку! Принаймні, розмовляй зі мною так, як розмовляють із старшим, із керівником! Ти зрозумів?
     —  Так, вибачте. —  Василь взяв дівчину за руку, та сів з нею поряд. —  Але я попрошу вас не ображати бідну дівчину. Вона зробила все, що могла. Тому я приїхав сюди, щоб допомогти.
     —  Гаразд, —  видохнув Аполоній. —  Перший раз я тобі пробачаю таку неповагу до керівництва. Я дам наказ, щоб тобі організували шатл до Олімпа. Та щоб тебе там гідно зустріли. Повідомлення про мету візиту приготуй сам та надішлі мені мессенджером. Я надішлю тобі зразок. Поки що все. Ви вільні. Готуйтеся до відрядження.
     ***
     Коли вони вийшли з кабінету керівника, Еллі тихо плакала. Її тіло тремтіло.
     —  Еллі, припини, все позаду! —  сказав Василь, та притиснув дівчину до себе. Тут дівчина дала волю сльозам і заплакала вже не стримуючись.
     —  Я так не можу! Я не можу терпіти як він мене принижує! —  дівчина говорила швидко, наче вистрілюючи кожну фразу. —  Він зіпсував настрій на весь день! Він знущається з мене! Кожного разу, коли я заходжу до нього в кабінет. Він щоразу називає мене нездарою, нікчемою, дурепою, дурним дівчиськом. Я звільнюся! Я цього не терпітиму! Нехай цей покидьок Кірбі слідкує за мережею. З мене досить!
     —  Роби те що тобі хочеться, і не примушуй себе працювати там, де тебе принижують, —  сказав Василь. —  Мене дивує, чому ти не написала скаргу…
     —  І що це дасть? Транспорт не прилетить раніше зазначеного терміну. Переведуть на іншу станцію? Навряд. Такі питання швидко не вирішують. Він ставиться до мене так, ніби я недбала дочка, а він суворий татусь...
     —  Я це помітив. —  Василь поклав їй руку на плече, заспокоюючи. —  Аполоній не соромиться тебе принижувати. Ти розплакалася коли він…
     —  Аполоній —  мерзотник! Так само, як мій батько. Дуже його нагадує. Я ненавиджу обох… —  Дівчина стиснула кулаки. —  Як мені хотілося вдарити його чимось важким по його нахабній пиці! Видряпати його хітливі очі! Ти не зрозумієш, як огидно, коли тебе обмацують очима та лапають спітнилими руками ці огидні мужики! Як ти гадаєш, чому мене назвали Електрою?
     —  Чому? Навіть не маю гадки!
     —  Мій батько— психіатр. Мого брата він назвав Едіпом. Гадаю, він проводив із нами якісь досліди. Ми в нього були як піддослідні мавпи. Він збоченець! Ми були щасливі, коли вирвалися з під його опіки. Я думала переїхати кудись. Щоб не жити з ним на одній планеті… А натрапила на його копію. Уявляєш, як мені прикро? Коли я змушена заходити до його кабінету, мене трусить. А потім виходжу та плачу. Він такий самий! Така сама зовнішність, такий самий голос!
     —  Не знаю. Коли спілкувався з ним... Аполоній звісно суворий керівник. Він цинік, любить побурчати. Але він добрий. Він має співчуття.
     —  Мабуть, так. Я розумію. Але не можу з собою владнати… Ми вже прийшли. Зайдеш до мене?
     —  Чому би й ні? —  Василь випустив руку дівчини. —  Я дуже хочу пити!
     —  Я принесу вина. Почекай мене тут! Приведу себе до ладу… —  дівчина зникла у ванній.
     Електра вийшла з ванної, умита, з розпущеним волоссям, одягнена у блакитний хітон, та попрямувала на кухню. За кілька хвилин вона вийшла із тацею, на якій стояли два фужери із багряним вином.
     —  За те, щоб нас все вдалося, —  сказала дівчина, та випила кілька ковтків. —  Я дещо тобі обіцяла, ти не забув? —  вона подивилася Василю у вічі.
     —  Що саме обіцяла? —  здивувався Василь.
     Дівчина мовчки встала, та повільно скинула із себе хітон. Василь затамував подих, милуючись її стрункою фігурою. Електра підійшла до нього та взяла за руку, підіймаючи його з крісла. Руки дівчини обвилися навколо його шії, вона притислася до нього всім тілом, а її губи притислися до його губ. Василь обійняв дівчину, і вони злилися у поцілунку.
     —  Але ж статут, —  промовив Василь, задихаючись у палких обіймах.
     —  Я завтра звільнюся. —  відповіла Еллі. —  Мені вже байдуже на статут. Віднеси мене у ліжко!
     Василь підняв тіло дівчини на руки та поніс її до дивану. Вони злилися в обіймах, і весь навколишній світ перестав для них існувати…
     ***
     Василь міг би проспати до півдня, якби не сон. Йому снилося що він лежить із відкритими очима на дивані, та дивиться на проекцію зоряного неба на стелі. Сяйво Чумацького Шляху заливає кімнату. А знизу, з безодні підіймається величезний восьминог. Він прощупує кімнату. Його щупальця проникають у системний блок. та по його тілу біжать зелені літери, цифри, символи. А очі блимкають зеленим та червоним…
     Василь вскочив на ноги та застиг на місці. Кімнату було залито блідим місячним сяйвом. Вся кімната обернулася на голографічну модель Дельфійського Храму —  таким він його бачив на старих світлинах, бо штучна реставрація змінила його вигляд на принадний для туристів. Грала тиха грецька музика —  арфа та флейта.
     Три колони височіли над дверми, а за ними починалося коло стоячих камінців. Внутрішнє коло камінців увінчував триніжник. А на ньому сиділа Електра. Її очі були заплющені, обличчя ніби скам'яніло, і лише губи шепотіли щось грецькою мовою. Дівчина була оголена, і сиділа у позі йога, схрестивши ноги. Зараз вона була схожа на давньогрецьку статую піфії.
     У лівій руці дівчина тримала мідну чашу, а у правій руці мідну паличку —  стилос, якою вона водила у повітрі ніби диригувала оркестром. А у повітрі плили позначки. Шість рисочок вертикально чи горизонтально. І— Цзін. Китайський алфавіт для ворожіння. Струмки даних складалися у слова. Вона ворожила. Щось було неправильне. Це відчуття не давало йому спокою. Василь витягнув планшет. Він ввімкнув комунікатор та запросив перевірку даних. Котигорошко з'явився поряд з ним.
     —  Перевір звідки йдуть дані, та куди вони йдуть. Хто взаємодіє з програмою…
     —  Виконую, чекайте! —  відповів Котигорошко.
     Минуло хвилин п'ять. Василь зачаровано дивився на тіло своєї коханої у місячному сяйві, Він відчув як в нього знову палає у грудях та паморочиться голова.
     Він відчував що бачить одну із останніх частинок пазлу. Нарешті, Котигорошок застрибав на місці:
     —  Аналіз готовий. Програма взаємодіє та обмінюється даними із Центральним Хабом. Дані декодуються у двоїстий код, та кодуються у тридцятишестирозрядний код… Агент той самий. Він вільно проходить до системи та взаємодіє з нею… Перервати сеанс?
     —  А який в цьому сенс? Нехай закінчить… Всі дані він вже прочитав.
     Минула година, і лише тоді Електра вийшла з трансу. Вона встала із триноги і зустріла погляд Василя.
     —  Ти все бачив, —  сказала Еллі, її обличчя зблідло.
     —  Ти ворожила, —  сказав Василь.
     —  Так. Ворожила. Тобі це не подобається? —  голос Еллі був переляканий. —  Я ворожила щодо нас з тобою. Які в тебе думки? Що це було для тебе? Шо було вночі? Чи не залишиш мене саму?
     —  Про це треба було спитати мене, а не цього невідомого Оракула із Безодні, —  сказав Василь. —  Ніхто не знає про мої почуття більше, ніж я сам!
     Дівчина підійшла до нього, і обійняла, сховавши обличчя у нього на плечі.
     —  В нас ще є час. Проведемо його з користю, —  сказав Василь. —  Шатл прилетить за десять годин.
     Еллі мовчки взяла його за руку та потягнула у глиб спальні…
     ***
     Повідомлення про прибуття шатлу з Олімпу прийшло із запізненням на дві години. Еллі зібралася швидко, але все потрібне у дорогу Василь залишив у своїй кімнаті. Коли вони підійшли до кімнати Василя, на них очікував сюрприз.
     —  Кого я бачу! Давно на тебе тут чекав. Всю ніч! Уже думав, а може щось трапилося? —  Джон Сміт, нахабно посміхаючись, стояв біля дверей, та крутив палицею. А поряд стояли четверо його посіпак з ножами, та хижо вишкірялися, передчуваючи бійку.
     —  Відійди від моїх дверей! —  вигукнув Василь —  Я від'їжджаю зі станції! І навряд сюди повернуся.
     —  Вже пізно, молодику! —  відповів Джон Сміт. —  Я попереджав тебе раніше. Треба було забиратися звідти, коли тобі було наказано! Ти не послухав. Отже, тебе буде покарано… Дівчинко, відійди у сторону, тебе це не стосується! Тут чоловіки мають вияснити стосунки…
     —  І не подумаю! —  відповіла Еллі, стиснувши зуби. Вона заслонила Василя своїм тілом. —  Не чіпайте мого хлопця!
     Бандити голосно зареготали.
     —  Спочатку ми зробимо з твого хлопця котлету, —  сказав Джон Сміт. —  А потім мої хлопці побавляться з тобою.
     —  Не вийде! —  сказала Еллі. —  Тут всюди камери!
     —  Камери вимкнено, —  сказав Джон Сміт. —  Я домовився про все з цим бовваном Кірбі. Не треба було на нього писати скарги лисому чорту! Це його помста. Та моя...
     Еллі закричала. Так голосно, що у Василя заболіли вуха. Бандити схопилися за голови. Палиця випала з рук Джона Сміта. Ввімкнулася сирена. Посіпаки побігли у різні сторони та зникли у коридорах. Еллі зробила крок уперед, схопила з підлоги палицю та кілька разів із всієї сили вдарила Джона Сміта по обличчю. Бандит впав. Вона била ватажка як ляльку, нанесла вже чотири удари, перш ніж Василь перехопив її руку.
     —  Досить, ти його вб'єш! —  закричав Василь.
     —  Він сам сказав, що тут вимкнено камери. Не заважай мені! Він хотів тебе вбити —  нехай помре сам! —  дівчина відштовхнула Василя так, що він відлетів на пару метрів, та знову завдала кілька ударів. Останнього удару дівчина завдала по горлу, зламавши кадик. Бандит затих.
     —  Забирай свої речі, та йдемо звідси! На нас вже чекають, —  сказала вона Василю.
     —  Аніруш! Всім стояти на місці! —  Кірбі та десятеро його співробітників стояли, перекривши виходи до коридорів. Що тут сталося?
     —  Ми трохи запізнилися. —  сказала Еллі, —  Ці покидьки чекали тут на нас. Але в них виникла якась сварка, і вони забили на смерть свого ватажка. Побачивши нас, хлопці струснули та втекли.
     —  Гарна історія, —  посміхнувся Кірбі. —  На жаль, камери у вашому секторі виявилися несправні. Тому, як воно було, ми не зможемо встановити. Ваша версія теж прийнятна. Нарешті, цей покидьок не псуватиме нам нерви. Ви вільні йти, куди вам треба...
     ***
     Шатл злетів. Василь деякий час милувався пейзажем Ганімеда. Мальовничі гірські хребти, льодовики із плямами синьо— зеленого кольору, кратери та лавові поля. Сліди бурхливої історії планети, залишки комет та астероїдів, що падали на його поверхню.
     —  Давно ти займаєшся ворожінням? —  спитав Василь.
     —  Ще до того, як прилетіла сюди. Це був мій заробіток. В мене гарна інтуїція. Моя праматір була жрицею. Моя бабка добре вміла гадати на картах. А я ще складала гороскопи. Тут, на станції мої гороскопи стали більш точними. Проте, я нічого не підозрювала...
     —  Гороскопи, тут на орбіті Юпітеру? Як це можливо? І яка роль Землі у гороскопах?
     —  Я схожа на дурепу? —  роздратовано спитала Еллі. —  Я маю емулятор зоряного неба. Я не вірю у гороскопи. Але в них вірять інші —  бізнесмени, політики, впливові люди. Вони часто звертаються до ворожок. Піфія —  це мій псевдонім для роботи. Також я робила ворожіння на картах Таро та на рунах. І Цзін —  це для себе. —  Тобто, ти сама не віриш в астрологію, але робила гороскопи? —  здивувався Василь.
     —  Так! Не тому, що сама в це вірила. Це як британці сто років тому винаймали астрологів під час війни, щоб вичислити, що саме астрологи віщають Гітлеру. Гітлер у гороскопи вірив, та призначав всі дати операцій згідно з ними. Астрологія хоча й хибна, але точна наука.
 —  Дивна річ! Виявляється, на станції Дельфи є Оракул —  Штучний Інтелект, який читає дані з мереж та робить дивовижні прогнози для дівчини, про що вона навіть не здогадувалася.
     —  Бо ж я —  піфія! —  сказала Еллі, та розсміялася.