Оракул із Безодні (Початок)

Оракул із Безодні. Частина 1. Апостасія 

Пейзажі на Ганімеді дуже схожі на ті мальовничі краєвиди, які можна побачити на Марсі у гарну погоду. Рельєф поверхні цього супутника Юпітера —  найбільшого в Сонячній системі, дуже схожий на рівнини Червоної Планети з високими горами, скелями та  каньйонами. Тільки небо тут ніколи не світлішає, завжди залишаючись сіро— синім, незалежно від того, чи світить тьмяне біле сонце, або блідо— жовтий диск Юпітера, мов величезний Місяць, осяває тутешні сутінки відбитим світлом, який тут здається яскравіше, ніж світло далекого світила. І тут завжди видно зірки ...
Василь Гоцко прилетів сюди за викликом разом із черговою партією наступників. Іонний Планетоліт "Йон Тихий" привіз його сюди з Калісто, що стала тепер перевалочною базою для всього зовнішнього космосу...
 
***
  Станція Дельфи розташовувалася у надрах дуже мальовничої гори близько до екватору Ганімеду. Мабуть, місцевий пейзаж дуже нагадував гори у Греції, тому ця гора тримала таку назву. До того ж, керівника станції звали Аполлоній. Ще під час польоту Василь Гоцько чув жарти з цього приводу. Наприклад, що на станції бракує лише священної триноги та жриці— піфії, що передвіщає майбутнє… Директор станції, старий чоловік с куцим сивим волоссям та величезною блискучою лисиною, був зовсім не схожий на Аполлона, скоріше на якогось сатира. Здавалося, під його костюмом сховані криві й волохаті ноги цапа.
     Виявилося, що транспорт запізнився на кілька діб. Через це директор дуже нервував. Після синхронізації даних з чіпа Василя, директор кілька хвилин мовчки вивчав досьє. Аполлоній перебував у поганому гуморі.
     —  Невже вони не могли послати сюди когось кращого? Ми ж просили надіслати найкращого фахівця, а вони направили якогось молокососа, —  пробурмотів керівник.
     —  Вибачаюся, ви гадаєте, що я вам не підходжу лише через вік? —  образився Василь.
     —  У мене є побоювання, що ви не впораєтеся із завданням через брак досвіду, —  роздратовано відповів директор.
     —  Що ж таке у вас тут сталося, що вам потрібен експерт і майстер на всі руки?
     —  Вони, мабуть, з мене знущаються, —  Аполоній знову бурмотів собі під ніс. —  Спочатку присилають дівчину без досвіду, яка нічого не тямить у безпеці мереж, а потім якогось молокососа, щоб це розслідувати. Так, сталося! —  сказав він вже голосніше. —  У нас відбувається постійний витік даних. Хтось регулярно проникає до мережі та копіює дані. Мало того, не залишає жодних слідів! Ви же розумієте, що експедиції фінансуються найбільшими світовими корпораціями? На станціях проводяться унікальні експерименти та секретні розробки, які є комерційною таємницею. Ви уявляєте, що з нами буде, якщо босам корпорацій стане відомо, що хтось копіює їхні дані?
     —  Напевно, вам би дуже не хотілося залишитися без фінансування корпорацій, —  додав Василь.
     —  Ще б пак! —  вигукнув Аполлоній. —  Лише чверть фінансування ми отримуємо від Міжнародного космічного альянсу, а решту —  від корпорацій.
     —  А чому корпорації так зацікавлені у колонізації Ганімеду? Я не чув, щоб вони проявляли таку же цікавість до Калісто чи Європи. Аполлоній зітхнув. Нарешті, він заспокоївся, і дивився на Василя уже більш прихильно.
     —  Можна сказати, що цей інтерес —  це мій власний успіх і результат моїх зусиль. Ганімед у якомусь сенсі —  унікальна планета. Тут все, як на Місяці, але є власне магнітне поле. У надрах є вода та кисень у готовому вигляді. Це один зі світів, де людство може знайти новий дім, якщо на Землі щось станеться...
     —  Я сподіваюся, що ми переживемо цю глобальну кризу, і все налагодиться. Я оптиміст…
     —  А я дуже добре поінформований реаліст, —  відповів Аполлоній. —  Тому вважаю, що вже через мій поважний вік не побачу це світле безхмарне майбутнє, про яке нам морочили голову у мої студентські роки. Я не здобув статки, що купити собі штучні легені або штучне серце, щоб продовжити моє життя бодай до ста років...
     Його слова перервав різкий сигнал ручного комунікатора. Аполоній подивився на екран, і його обличчя набуло виразу переляку та стривоженості. Він нагадував мавпу, яка збагнула, що хтось вкрав її банан, який вона дбайливо сховала у потайному місці…
     —  Вибачте, термінові справи потребують моєї уваги! Я вас направлю до мого заступника із безпеки, він краще розуміється на цих речах. Його звати Стівен Кірбі, і він надасть вам більше корисної інформації! Бажаю всього найкращого!
     ***
     Шукати кабінет заступника довго не довелося —  робот— гід швидко знайшов відповідні координати. Василь побачив овальні двері синього кольору. Стівен Кірбі, високий кремезний чоловік із рудим волоссям та довгими вусами, уже чекав на нього, і одразу піднявся назустріч.
     —  Мені повідомили про ваш візит, пане Базиль Гофскоу!
     Василь лише посміхнувся. Він звик, що іноземці перекручують його прізвище на зручний їм манер, і не став його виправляти.
     —  Я би порадив вам навістити колегу —  нашого сисадміна Еллі. Зараз я викличу її. А поки що я вас введу в суть справи…
     Кірбі переказав своїми словами майже все те, що вже розповідав Аполоній. Нічого нового Василь не дізнався. Він дійшов до висновку, що ніхто нічого не знає, окрім того, що хтось порпається у базі даних станції, як у своєму планшеті, читає будь які записи та документи, в тому числі із грифом "ін стрікт конфіденс". Ніяких слідів проникнення у систему із зовні, ніяких слідів злому захисту не було знайдено. Стівен Кірбі вважав що злом має бути, і проникнення могло статися через необережне використання піратського софту. А те, що нічого не знайшли він пояснював дуже просто —  Еллі просто непрофесійно працює, їй бракує знань, і вона не дуже прагнула щось знайти.
     —  Дівчата взагалі не дуже знаються на софті, системах та їх безпеці, —  сказав Кірбі. —  Хоч там як хтось базікає про рівність, однаковість чоловіків та жінок, але я переконаний, що це не так, і ніхто мене не переконає! Нарешті прислали мужика, який розбереться із цією чортівнею!
     —  Я би остерігся від таких сексистських заяв, —  обережно сказав Василь.
     —  Можете нічого не боятися, ця кімната повністю екранована від підслуховування. Все що ми тут говоримо, залишиться тут… А я казатиму те, що думаю...
     Сигнал виклику перервав ці теревені. повідомляючи що дівчина, про яку так зневажливо відізвався Кірбі, вже прийшла. Худорлява та довгов'яза дівчина ввійшла у кабінет мовчки, та сіла у крісло, не проронивши ні слова. Вона трухнула своєю головою із чорним волоссям стриженим під коротке каре. Нічого особливо примітного у ній не було. Сірий робочий комбінезон без жодних візерунків та прикрас з величезною кількістю кишень. Нічим не примітна зовнішність —  хіба що занадто довге обличчя, довге підборіддя, великі вуха, які стирчали як у мультяшної миші, довгий ніс та великі очі із пухнастими віями. Величезні карі очі, як у серни, стрімко бігали, оглядаючи кабінет.
     —  Навіщо ви мене викликали? —  спитала дівчина. Її голос був низьким, та більше схожим на голос хлопчика— підлітка.
     —  Познайомся із твоїм колегою. Містер Базиль Гофскоу прибув вчора із Калісто, щоб допомогти нам із розслідуванням несанкціонованої активності у мережі…
     —  Тобто, ви тут удвох вирішили, що я настільки незграбна, що мене пора замінити хлопцем? Що дівчина нездатна впоратися з цією роботою?
     —  Ні, Еллектро, заспокойся! Ніхто тебе не збирається заміняти, чи звільняти! Ми всі у одному човні! Цей хлопець —  спеціаліст із безпеки мереж. Він допоможе нам тут з усім розібратися.
     Дівчина сердито зиркнула на Василя.
     —  Ви пихаті чоловічі свині! Я не збираюся вам щось доводити! Якщо вас не влаштовує моя робота, то я негайно звільнюся! Буду відпочивати у своє задоволення!
     —  Запевняю вас, Еллі, —  сказав Василь, обережно поклавши їй руку на плече. —  Я не збирався вас замінювати! Я приїхав лише допомогти. Як тільки закінчу тут свої справи, одразу повернуся назад —  на Калісто. В мене своєї роботи достатньо...
     —  Гадаю що ми вже закінчили тут обговорення усіх питань, —  сказав Кірбі.—  Пропоную вам проводити дівчину до робочого кабінету. Вам краще познайомитися ближче. Хай вона вам надасть коди доступу, введе вас у суть справи, подивитеся на систему Станції. Ви можете одразу приступити до роботи або піти прогулятися та пообідати разом. На ваш розсуд. Бажаю всього найкращого! —  сказав Кірбі, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.
     ***
     Еллі була не в настрої "одразу приступати до роботи". Замість цього, вона повела Василя до їдальні. Їжа на станції не відрізнялася різноманітністю, бо запаси сировини для синтезу та органічної їжі вже були близькі до вичерпання. Новий транспорт із продуктами мав прибути за два тижні. Василь не переймався, і з насолодою поїв блюда середземноморської кухні —  спагеті із оливками, грецький салат з бринзою та грецькі канапки. Еллі у ролі хазяйки мала його пригощати, і блискуче з цим упоралася. Вони розповідали одне одному про своє навчання, про свої подорожі, про свої захоплення, та просто базікали про все підряд. Схоже, Еллі вирішила влаштувати собі вихідний, скориставшись нагодою. Потім вона натякнула, що не проти, щоб Василь проводив її до власної кімнати. Вони йшли пішки довжелезними коридорами, Еллі схопила його за руку, як дитину, яку ведуть незнайомою вулицею, і не відпускала руку. Василь відчував, що сподобався дівчині. Вона поводилася так, ніби зустріла друга дитинства, й трималася весело та невимушено.
     —  Станція така заплутана, що нагадує Лабіринт царя Міноса на Криті, —  сказав Василь. —  В мене відчуття що ось ми йдемо, і раптом десь у коридорі вилізе мінотавр!
     Еллі розсміялася.
     —  Ти майже вгадав. Архітектор, який планував цю станцію дійсно черпав натхнення у міфології та історії. Бачиш, оці портики, колони, арки, візерунки. Кожний зал, кожний коридор присвячений якомусь періоду Давньої Греції. Тут в нас є зал, оформлений за мотивами поем Гомера. А є Зала Аргонавтів. Зала, де працює керівництво, оформлена під гору Олімп. Ну а технічні приміщення більше схожі на Аїд. Це ти і сам побачиш. І мінотавр свій тут теж є. Він не їсть людей, але він небезпечний, і я б не хотіла, щоб ти з ним зустрівся… ось, ми прийшли...
     Вхідні двері кімнати Еллі були прикрашені візерунком грецького лабіринту. А на дверях було зображено клубок ниток, який світився у напівтемряві. Нитки повільно рухалися, наче живі.
     —  Нитки Аріадни? —  спитав Василь, затамувавши подих.
     —  Зайдеш до мене? —  спитала Еллі, та опустила очі. —  Я тебе хочу пригостити вином. З Греції. Я зберігала його для особливих випадків… —  Якщо ти наполягаєш, звісно я зайду. Але не надовго...
     Еллі провела рукою по сканеру, і двері самі посунулися у сторону. Василь зайшов до кімнати слідом за дівчиною.
     Я зазвичай нікого сюди не пускаю. Особливо хлопців…—  сказала Еллі. —  Зачекай мене тут, посидь кілька хвилин, я прийду...
     Дівчина попрямувала кудись на кухню. Він почув як вона віддає якісь команди голосом грецькою мовою. Хвилин за десять вона вийшла, тримаючи у руках тацю із двома фужерами із яскравим гранатово— червоним вином. А на тарілці лежали мілко нарізані шинка, сир та оливки.
     Василь застиг від подиву, шокований виглядом дівчини. Із малопримітної дівчини— підлітка із незграбними рухами вона перетворилася на давньогрецьку богиню: висока, струнка, з розкішною зачіскою —  дві коси, переплетені навколо голови. Вона не йшла, а ніби плила, а на її тілі у такт її крокам колихався напівпрозорий хітон з блакитної бавовни. Талію обплітав пояс у вигляді переплетеного листя оливи. А на довгій стрункій шії висіло намисто із червоних коралів. Вона змахнула рукою, і посеред вітальної кімнати з'явився столик. Еллі поставила на нього тацю. Вона сіла у крісло навпроти Василя, взяла фужер. Василь теж взяв фужер.
     —  За знайомство, —  сказала Елі, та посміхнулася Василю яскравою посмішкою. —  Сподіваюся, ти не такий, як ці свині, які насміхаються та принижують мене лише за те, що я дівчина. Що я не помилилася у тобі…
     —  Я тебе не розчарую… —  запевнив її Василь, та випив два ковтки з фужеру.
     —  Якщо не розчаруєш. —  Еллі поставила фужер на стіл та зчепила руки. —  Наступного разу я дозволю тобі залишитися в мене ніч. А поки що —  в тебе тиждень буде випробування. Переконай мене, що ти достойний чоловік, а не свиня! І що ти вартий того, щоб я тобі довіряла...
     —  Тепер ти граєш роль Цирцеї? —  посміхнувся Василь.
     —  Я з тобою достатньо відверта. —  холодно відповіла Еллі. —  Якщо я щось вирішу, я не змінюю свого рішення. Я тобі подобаюся, як дівчина? —  вона нахилилася до Василя через стіл та подивилася йому просто у вічі. Василь нахилився їй назустріч.
     —  Так, дуже. Але… Нам варто спочатку краще пізнати один одного…
     —  Я такої ж думки. Ми дорослі люди, і ми обидва знаємо чого ми хочемо. Я втомилася. Сподіваюся, наше знайомство матиме продовження. Гарного вечора! Я піду у ванну, і коли повернуся, я нікого тут не хочу бачити! Бувай!
     Еллі встала, і попрямувала до ванної кімнати. "Дивно, коли гидке каченя перетворюється на Богиню, просто змінивши одяг!", —  подумав Василь. Він зітхнув, доїв залишки закуски, допив вино та вийшов з кімнати. Двері самі зачинилися за ним...
     ***
     Василь йшов коридорами пішки, і заблукав. Він не одразу згадав про робота— гіда. Далося взнаки випите вино та близькість до дівчини у прозорому хітоні. Яка там робота? Десь іноді проходили андроїди по своїх справах, а людей він більше не зустрічав. Коли він нарешті дістався свої кімнати, був уже пізній вечір. Він не встиг підійти до сканеру, як чиясь рука у металевій рукавичці стиснула його горло. Друга рука різко його розвернула та притисла до стіни. Василь відчув запах перегару та тютюну. Перед ним стояв високий кремезний чоловік —  ще вищій ніж Кірбі. На відміну від заступника керівника —  брюнет із розкішними вусами на мексиканський манір. Квадратне обличчя, квадратна шелепа та глибоко посаджені очі —  пика, характерна для героя вестернів із фільмів столітньої давності чи бандитів із бойовиків кінця минулого століття.
     —  Це ти тут приїхав за нами нишпорити? —  спитав незнайомець. Він навмисно говорив басом, майже ревів як бугай, а його очі налилися гнівом. —  Послухай мене, покидьку! Не суй свого носа у наші справи! А ще краще —  забирайся туди, звідки ти прилетів, якщо хочеш жити!
     —  Я не знаю які у вас тут справи, але я не збираюся за вами нишпорити. В мене інші задачі. Я програміст, комп'ютерник!
     —  Ти нишпорка! —  гаркнув на нього чоловік. —  Я таких як ти знаю та бачу за милю. Ти мене не проведеш! Сиди у своїй кімнаті та не висовуйся. Ти мене зрозумів? Я Джон Сміт, і я слів не вітер не кидаю. Якщо я кажу що я тебе вб'ю, я це зроблю —  своїми чи чужими руками —  плювати. Якщо будеш за мною та моїми друзями нишпорити та лізти у наші справи —  ти мрець! Дійшло? —  чоловік різко відпустив Василя та різко штовхнув його у стіну. Василь боляче вдарився потилицею у стіну, та сповз на підлогу. Від болю в нього потемніло у очах, і він впав. Коли отямився, коридор був пустий...
     ***
     Вже наступного ранку, Василь вирішив знову нанести візит заступнику керівника станції із безпеки. Стівен Кірбі сидів у великому кріслі у шоломі віртуальної реальності та захоплено грався у якусь стрілялку. Почувши повідомлення від андроїда, він із розчарованим зітханням вийшов із гри та зняв шолом. Чоловік лише посміхнувся, та кивнув.
     —  Містер Кірбі, я прийшов із скаргою. Мені тут погрожував один чоловік. Його звати Джон Сміт. Він сказав що він голова профспілки. Вимагав, щоб я забирався з цієї станції. Бо йому не до вподоби що я тут нишпорю…
     —  А… Зрозуміло. —  Кірбі хмикнув та смикнув себе за борідку. —  Цей покидьок тут дістав всіх. Все керівництво. Він у нас уже ось де сидить, —  він провів собі по горлу. —  Але ми нічого не можемо вдіяти. Він псих. Під виглядом профспілки він створив тут банду, та під виглядом внесків збирає данину із робітників. Тих хто вступати у його так званий профсоюз відмовляється —  його залякують. Когось тишком б'ють. Несильно, але достатньо аби залякати. Таким чином, цей Джон Сміт —  це некоронований король місцевого криміналу.
     —  А як же служба безпеки? —  спитав Василь.
     —  В нас лише кілька співробітників! А у цього покидька —  ціла банда. І ще більше тих, хто просто боїться, та язики у дупу сховали. Якщо люди самі згодні стати заручниками якогось нахабного бьандита —  ми тут безпорадні та нічого не можемо вдіяти.
     —  А ще, Джон Сміт посилає своїх посіпак слідкувати за мною. Парами. Вони ходять за мною скрізь, навіть не криючись. Коли я йду їсти, йду до спортзалу або до роботи —  вони йдуть слідом. Коли я виходжу з кімнати —  я чую як вони кричать у комунікатор "Об'єкт вийшов, Об'єкт йде до їдальні", і таке інше. Це мене дратує! Накажіть вашим хлопцям поставити спостереження! Я не можу працювати, якщо під загрозою моє життя! —  Василь так занервував, що вскочив із крісла.
     —  Заспокойся, Василь! —  Кірбі жестом наказав йому сісти. —  Ніхто вас тут не вбиватиме. Він лише залякує. Для когось насолода —  близькість із жінкою, а йому цю насолоду заміняє —  відчуття влади! З цією метою він залякує людей та змушує їх робити якісь неприємні для них речі. Він відчув, що ти його боїшся, і тому буде все більше тиснути та заганяти тебе у кут. А ти не піддавайся. Прожени свій страх, або, ще краще —  перетвори його на злість до цього виродка, щоб він підживлював твої сили для спротиву. І хоч один раз рішуче дай йому відсіч. Він злякається. Це базікання, що він тут король та нікого не боїться. Він боїться мене. А ще більше він боїться Аполонія. Так боїться, що взагалі не показує свою пику на заходах, де є наш керівник.
     —  І що мені зробити, щоб він від мене відчепився? В нього же параноя! Він вважає, що я прибув сюди щоб нишпорити за ним, і щоб розкрити його нечисті справи! Я переконував його, що це не так, та куди там! Він мені не повірив. Таке враження, що цей покидьок вважає себе центром світу!
     —  Десь так. В нього манія величі та манія переслідування. Моя мрія, щоб цього покидька хтось викинув на поверхню без скафандра. Всі зітхнуть вільно. Як буде нагода —  дозволяю з ним щось зробити. Ми прикриємо. Навіть транспорт до Калісто забезпечу, щоб ти там пересидів…
     —  В мене інше завдання, —  заперечив Василь. —  Поки я не встановлю причину витоку даних….
     —  Забий на це! Тут все так побудовано, що ти ні до чого не докопаєшся. Я маю підозри, що це роблять китайці. А вони все роблять тихо, але якісно. Це безнадійна справа... Я тобі співчуваю, хлопче, але маю сумніви, що ти чогось тут зможеш досягти...
     ***
     Остання розмова з Кірбі виснажила Василя. Йому не надали ані допомоги, ані кодів доступу. Навіть шокер йому не дали, щоб відбитися від тих хто наче "хвіст" ходили за ним скрізь. Про всяк випадок, він подивився на монітор, на який виводилося зовнішнє зображення. "Вартові від профспілки" були на місці та чергували, чекаючи поки він вийде.
     Василь пішов на кухню, щоб випити заспокійливий чай, а потім набрав через комунікатор номер Еллі.
     —  Еллі, привіт. Вибач що турбую в такий час. Це ти дала дані з мого досьє Джону Сміту? —  спитав Василь.
     —  Так, —  відповіла Електра. —  Хіба в мене був вибір? Він спіймав мене по дорозі від керівника та приставив ніж до горла. Життя дорожче…
     —  А мене він підстеріг під дверима моєї кімнати.
     —  Що він від тебе хотів?
     —  Він вимагав, щоб я зібрав свої речі та забирався із станції, інакше в мене будуть проблеми, —  відповів Василь із сміхом.
     —  А вони в тебе будуть. Начувайся. Бо він псих та справжній покидьок.
     —  Не на того він напав, —  сказав Василь. —  Він отримає гідну відсіч з мого боку. Якщо він ще тобі буде погрожувати…
     —  Не буде, —  перервала його Електра. —  Я йому не цікава. Все що йому було потрібно від мене —  це інформація. Я для нього —  джерело. Йому важче вичавити щось із Стівена Кірбі чи його помічників. А я вразлива…
     —  Вже ні. Дозволь я тебе захищу?
     —  Не дозволю! Бо я в безпеці. А ти —  ні. Вибач, я ще маю поїсти та встигнути назад на своє робоче місце! В мене вже два попередження. Бувай!
     Еллі відключилася. Василь випив ще чашку чаю, а потім набрав номер Аполонія. Він поскаржився на свою проблему із "ватажком профспілки", постійним спостереженням з боку якихось осіб підозрілої зовнішності та страхом за своє життя. Аполоній був розлюченим.
     —  Чому ви одразу не повідомили мені про це? Чому Кірбі не повідомив мені про це? Обіцяю, я дам йому стусанів! Сьогодні же зайдете до нього, отримаєте всі коди доступу, шокер та систему екстреного виклику охорони...