– Кажуть, намісник страшенно розлютився на тебе, лікарю.
Він навіть не поворухнувся, продовжуючи дивитися в одну точку. Сили вистачало тільки на те, щоб сидіти з прямою спиною, а не трупом лежати біля волохатих ніг.
Він усе ще тримався.
Стражник, що нудьгував, продовжував безтурботно базікати.
– Знаєш, чому ти досі в цирковій клітці? Сюди іноді саджають голодних левів. Але намісник Етроній вирішив, що смерть від їхніх іклів для тебе – занадто легка.
Якби не цілковита байдужість до слів тепер, засуджений на страту, напевно, стенув би плечима. Зараз він тільки заплющив очі. На виснаженому обличчі не було страху – лише безмежна втома. І чужий неприємний голос – у вухах.
– Кажуть, тепер залишилося обрати з двох страт найбільш, хе-хе, повчальну для тебе... Живий ще, лікарю?
Поколювання мечем – і лікар повалився на підлогу, як ганчірка. Але замість крику вирвалося щось схоже на злісне шипіння.
– Живий.
– О, заспівав! – зрадів стражник, якому доручили стежити за бранцем. – Ну, скоро будеш мертвим.
На хвилину стражник замовк. Лікар так-сяк піднявся на тремтячих руках, ненавидячи Етронія, якому колись вірно служив. Пальці з відірваними нігтями боляче вп'ялись у долоні, стиснулися кулаки. Скрипнули зуби, які ще залишалися в роті. Останні два дні він не їв і не пив, хоча йому приносили тричі на день підкріпитися. І річ була не в протесті під виглядом голодування, а в посуді зі свинцю...
– Загалом, можна було б просто залити твою горлянку свинцем, – ліниво продовжив стражник, чию балаканину лікар уже не міг чути, але слухав. – Або задушити в пелюстках отруйних троянд. Та є й інша кара. Вельми видовищна... наміснику дуже подобається її назва: «Бик».
Лікар не хотів ні про що питати, але витримки стало менше.
– Мене змусять тікати від бика?
Стражник задоволено гмикнув.
– Від такого втечеш! Тебе, лікарю, можуть посадити в порожнього бронзового бика. Ніздрі у нього будуть зроблені так, щоб ти, дорогоцінний, не задихнувся завчасно...
Лікар не відреагував.
– Під биком запалять багаття, – натхненно продовжував стражник. – Ти будеш смажитися і горланити. А всі глядачі будуть говорити, що реве бик. І показувати пальцем на пар із ніздрів. Твій пар. Як ви там, лікарі, кажете? Людина складається з вісімдесяти відсотків води? От і випаруються твої ці самі відсотки.
– Дотепно, – пробурмотів лікар. Тепер він розумів, чому його так довго тримають в клітці. Найімовірніше, шукають або будують бика, здатного витримати вогонь плюс людську вагу. Оскільки й сама страта була незвичайною. Як, цікаво, Етроній додумався до такого?
Стражник, що сподівався хоча б на якийсь переляк, роздратовано відмахнувся. Мовляв, скоро зрозумієш, сучий годованцю, що за бичок чекає, тільки запізно зрозумієш.
Кожного, хто не був з імперії, називали саме так – сучим годованцем. Імперці ставили себе вище від інших народів. І, звичайно, вище за всіх стояв намісник, а також імператор, який призначав його.
– Гей...
Стражник навіть озирнувся на бранця, що раптово заговорив.
– Чого тобі?
– Ти ж сам, – повільно вимовив лікар, мимоволі обхопивши і стиснувши пальцями зап'ястя другої руки, – сам не любиш намісника. Ніхто його не любить.
Стражник напружився.
– Може, зрозумієш мене. Заборонено, знаю... але виконай останню волю.
– Ну, і чого тобі? – тепер він анітрохи не нагадував базіку. Якби не величезний живіт, може, став би схожий на воїна або варвара. А тепер більше нагадував канібала.
– Мені б змійовик...
Стражник насупився ще більше. Від подиву.
– Перстень такий, – пояснив лікар, дивлячись на нього, – із зеленим каменем. Від діда.
– А я думав, нефрит, – неприязно буркнув стражник. Лікар усміхнувся. Хотіли продати втридорога якомусь багатому самодуру? Не вийде. Змійовик лише схожий на нефрит...
Більше вони не сказали один одному жодного слова.
***
Імперці полюбляли:
• дивитися на страти;
• спокушати чужих дружин;
• різати своїх і не своїх обранців – імператорів та намісників.
Сьогодні всі чекали на страту «Бик». Лікар добре чув шаленство натовпу, що зібрався за стінами Вежі смерті. Скоро, дуже скоро повинні винести клітку разом із ним просто до бика...
Він подивився на перстень, і камінь, зігрітий долонею, блиснув білою сталлю, відображаючи світло. Стражник, який приніс його, більше не з'являвся. Блаженна хвилина самотності! Тільки тепер ненадовго дали спокій. Тільки зараз з'явився час подумати і дещо пригадати.