Юлія

31 грудня

Запах кави з корицею тішить мене не так яскраво, як відчуття того, що я змогла постояти за себе і не проковтнула те, що мій напій виявився розлитим на асфальті. Перекошене обличчя того хлопця варто було побачити. Але як тільки він відкрив свого рота, я зрозуміла, що цей тип явно не з тих,  хто промовчить. 

Витягнувши з рюкзака всі куплені раніше продукти в супермаркеті, я вирішую бодай трохи зробити собі свята. Раз вже про святкування з колишнім можна забути, то варто хоч чимось перебити цю гіркоту.

Новорічний стіл не такий пишний, як вдома, але зате такий, як мені хочеться, і на столі лише улюблені продукти, а на ноутбуці увімкнений улюблений фільм ще з дитинства. Загалом, мені подобається такий формат, і якщо не брати до уваги моє розбите серце, то це міг би бути найкращий новий рік. 

Та не встигаю я встромити ложку в тарілку з купленим салатом, як в мою кімнату звучить стук у двері. 

一 О, нарешті! Ти уявляєш,  мені довелось постукати у всі двері цього проклятого місця, поки я знайшов когось живого, 一 переді мною стоїть ніхто інший, як той тип,  з яким мені не пощастило зіштовхнутись біля мінікав'ярні.

一 Ти що, переслідуєш мене? — питаю його, стискаючи при цьому ложку в руках.

一 Та ні, 一 криво усміхається він, оглянувши мене з ніг до голови. 一 Просто доля, видно, вирішила, що ми ще не договорили. У мене чесно кажучи є пропозиція. Мені нема де переночувати…

一 І ти вирішив, що моя кімната підходить для цього найкраще? 

一 Та не перебивай ти, 一 тяжко зітхає хлопець і притуляється до дверного отвору. 一 Я в цілковитій дупі, мала. Мої друзі мене кинули, а батьки не приймають додому. Я хотів випити, але ця ваша мегера не дала мені притягнути сюди випивку, тому  в мене тільки це…

Він підіймає руку догори в якій тримає пакет з цукерками. Серйозно? він думає, що я впущу його за цукерки у кімнату? Я схожа на дурненьку?

一 Я не маніяк, 一  швидко та ніби чесно запевняє мене.

一 І я маю повірити тобі на слово? 一 я не можу втриматись, щоб не підняти скептично брову. 一 Слухай, йди звідси, бо я зараз ту саму мегеру покличу.

一 Я ж тобі ще нічого поганого не зробив. Дивись: каву купив? Купив. Цукерки приніс? Приніс. Не змушуй мою гідність падати ще нижче. Я — Цибулевич. Син того самого Цибулевича. Ти що не знаєш мене?

Я дивлюсь на нього з-під лоба, так і тримаючи руку на одвірку і ге впускаю його всередину.

一 Угу, 一 бормочу я.  一 А я оперна співачка. Не ліпи мені цих коників,  йди звідси. 

一 На, дивись, 一 хлопець простягає мені студентський, для підтвердження свого статусу, і я й справді бачу там це прізвище. Та й по-батькові ніби сходиться. Але що забув тут син місцевого царя, та ще й в новорічну ніч?

一 Бачу, цікаво стало, що я тут роблю. То впусти мене, і я обіцяю історію. Ну ж бо, скоро новий рік, не в коридорі ж його зустрічати. 

Я виглядаю з кімнати, і впевнившись в тому, що нікого немає,  роблю найдурніше у своєму житті — тягну хлопця всередину  і закриваю двері.