Макс

29 грудня

一  Цього разу, це зальот, синку, 一 батько скидає окуляри та відкидається на спинку свого крутого ректорського крісла. 

一  Бать, ти напевно щось переплутав, зальот 一 це коли дві смужки, а я на тести не мочився. 

一  Припини вдавати дурня, 一  гепає він долонею по столі.  一  Цього разу ти круто втрапив.

 Тато тяжко зітхає, але я знаю, що послідує за цими словами. Він забере мої картки,  аргументуючи тим, що мені треба подумати про те, що вже пора ставати дорослим. Але забуде, що в телефоні теж вони є, і я можу розраховуватись без карток. Забере ключі від машини, а через тиждень поверне. Так було завжди і сумніваюсь, що цього разу щось зміниться. 

一  Максе, я двадцять років рятую цей університет від таких, як ти. Але коли поліція телефонує мені особисто і каже, що з ректорської квартири лунає “Гоп-гоп, чіда гоп” о третій ночі,  а голі люди ледь не вистрибують в коридор перед ними, то тут уже без коментарів. 

一  Їм було спекотно, 一  просто стинаю плечима, 一  Ти ж сам опалення підкручував, десь перестарався. Бать, ну чого ти сердишся? Ти що молодим не був? Чи вечірки вдома не влаштовував?

Мені,  чесно кажучи вже набридає його монолог моралі, і хочеться звідси якнайскорше звалити, але я пообіцяв матері, що дослухаю до кінця всю промову батька. Хто ж знав, що вона так затягнеться?

一 Влаштовував, але не такі дурнуваті як ти! І людей запрошував адекватних,  а не тих, хто блює в мамину вазу!

一  Вона цю вазу замовляла з Китаю за три копійки, її вартість 一 так, пшик. 

Видно мої слова геть йому не сподобались, бо обличчя тата стало схоже на буряк,  а сам він ледь повітря з себе видихав. Так, видно робота ректора йому на користь не пішла, і довели бідного вже ті студенти. Нерви стали кепські. 

一  Максе, 一  він підіймається з крісла й манірно підходить до вікна. Батько завжди так робить, коли хоче накидати своєму образу трохи пафосу. І в цю мить я закочую очі, розуміючи, що він саме це і робить. 一  Я більше не маю сил витягувати тебе і твоїх дружків-ідіотів з цих пригод. Я у відділку поліції буваю частіше, ніж у власному домі. Але цього разу мій терпець урвався.

一  Так-так я все знаю. Ти з великої професорської родини, а я  паршива вівця в цьому стаді. Бать, може, зекономимо час і одразу перейдемо до “я тебе розчарував”? Мене там хлопці чекають.

一  Почекають твої хлопці, 一 кидає мені через плече слова. 一 Ти хотів довести, що ти вже дорослий? Я даю тобі таку нагоду. Збирай речі, синку, ти сьогодні переїжджаєш. Відсьогодні, тебе зараховано до університетського гуртожитку.

Мені здається, що я прослухав все. У старого напевне біла гарячка на фоні недосипу. Що значить зараховано? 

一  До якого гуртожитку, тату? Якого біса? Якщо це жарт, то він, якщо чесно — лайно.

Я зриваюсь зі свого стільця й підходжу до нього. Він не сміється, трясця, він не сміється. Що серйозно надумав засунути мене в той гадюшник? Мене ніби облили холодною водою. Я відкриваю рота, щоб щось відповісти, але крім тяжкого зітхання нічого з себе видушити не можу. 

Ні, він точно здурів. Тобто не на квартиру, а в гуртожиток? Зараз? Перед новим роком? Коли всі пацани розраховували, що святкуватимемо в мене?

一 Не жарт, 一  спокійно, але з переможними нотками відповідає він мені. 一   Мама в курсі, можеш їй не скаржитись. Вона моє рішення підтримала. Речі твої сьогодні перевезли. Машину, картки, ключі від квартири залишаєш тут. І не треба ображатися 一 я просто даю тобі шанс нарешті вирости. Ласкаво прошу в самостійне життя!

一 Вирости? 一 хмикаю зі злістю. 一 Самостійне життя? Там же таракани більші за мене! 

一 О, то тобі буде з ким поговорити, 一 кидає він, сідаючи за стіл. 一 Дискусійний клуб, так би мовити.