Розділ 15

   Час йшов, а розслідування Тіма не рухалося. Минуло вже чотири дні відтоді, як він написав колишній колезі батька, і все ще очікував на відповідь. Телефонувати на номер, який йому дав ректор, він теж не полишав спроб. Але всюди глухо. Неначе Анастасія теж зникла. Як його батько, як Бабуся з дідусем, як Олег. Всі, хто хоч якось був пов'язаний з темрявою, рано чи пізно, зникали. 
   Ен запропонувала спробувати відшукати адресу жінки і завалитися без запрошення, але Тім відмовився. Якщо вона все ж не зникала, то явно не хоче бачитися з ним. 
   Сидіти без діла і просто чекати, що ж буде далі, Тіму не подобалося, та іншого вибору не було. Хвилюватися ж, загалом, було нічого. До затемнення ще кілька місяців. Якщо він впевнений, що справа насправді в ньому. А Тім все ще сумнівався в цьому. Дивна тривога в області шлунку все ніяк не хотіла відпускати його, навіть коли здавалося, що все нормально. Навіть попри всі аргументи, про те, що часу ще купа. Він намагався відігнати її, відволіктися на щось, але безповоротно повертався до неї. 
   Тім детально вивчив вміст батькового ноутбука, від папки до папки – кожен файл в них. Знайшов ще кілька фотографій дідуся з бабусею, Олесі. І знімок УЗД.
   Олександр зберігав його єдине фото серед купи робочих файлів. На ньому Тім навіть на людину схожий не був – малесенька незрозуміла фасолинка з крихітними ручками й ніжками. Але Олександр зберігав його, як повноцінне фото свого єдиного сина. А внизу залишив підпис: «Тиміш. Четвертий місяць.». 
   Батько був в житті Тіма, лиш, як абстрактна фігура, яка ніби як колись існувала. Але Тім був в його житті по справжньому. Вони існували в одному й тому ж просторі та часі, але спогади про це, були лише у Олександра, і щезли разом з ним у небутті. Думка про те, що Олександр знав його, до того, як він встиг взагалі почати своє життя, все не виходила з голови. Це не було болісним усвідомленням, і точно не змушувало Тіма безпросвітно тужити. Просто, він не знав, як до цього ставитися. 
   Тім відклав ноутбук вбік і розтягнувся на дивані. Голова розколювалася від неспинного потоку думок. Останнім часом вихідні здавалися пеклом. Ен не відволікала пустими балачками, Ян не задовбував зі своєю «турботою» – як це називала Віцюк, вчителі не забивали голову тим, наскільки вони раді, що його успішність знову покращилася. І виявилося, що у Тіма була купа вільного часу, а він вже й не пам'ятав, на що витрачав його до всього цього. Потрібно було вже якось відволіктися і згадати, що у нього було життя поза спробами попередити надприродну катастрофу, про яку він навіть нічого не знав, та постійною сімейною драмою. 
   Наприклад, він вже давно не приводив до ладу квартиру. Настільки давно, що коли вчора ввечері лягав спати, помітив як у кутку стелі павук замотував в кокон свій майбутній сніданок. А вже вночі чув, як якась із батькових потвор перечепилась через стопку шкільних підручників, яку він лишив в коридорі. Що вже там казати про гору брудного одягу розкиданого по всіх кімнатах де хоч раз ступала нога Тіма. Чесно кажучи, йому вже нічого було й одягнути в понеділок на заняття, а він сам кілька днів підряд ходив вдома в одній і тій же майці з плямою від сирного соусу. Тім ліниво оглянув помешкання і відчув як втомлюється від одного тільки погляду на об'єм очікуваної роботи. Та все одно, якщо він не хотів зійти з розуму найближчим часом, потрібно було чимось зайнятися. 
   Зі стогоном справжньої муки Тім змусив себе піднятися і взятися до справи. Перш за все потрібно було попіклуватися про себе. Його починали непокоїти погрози Яна, що якщо він не почне нормально харчуватися, той нажаліється Вікторії Станіславівні і вона знову буде приходити кожного вечора з власноруч приготованими гостинцями й слідкувати доки Тім з'їсть все до останньої крихти. Йому вистачило подібних візитів в минулому. Він стягнув із себе брудну майку й закинув її в пралку разом з кипою одягу, що валялася поряд. Насипав порошку із запахом дешевого мила, і запустив першу партію намотувати кола барабаном. Та вже скоро зрозумів, що це було жахливою помилкою. Переодягнутися у нього не було в що. 
   —Сам винен.–вилаяв він себе. 
   Йому все ж таки вдалося знайти якусь, більш-менш, чисту футболку з логотипом маминої юридичної фірми, – білі ваги на сірому полотні, й назва з'їдена міллю. Вона привезла її на минуле, чи позаминуле різдво. Не важливо, бо вони були однаковісінько безликі. Подарувала Тіму зі словами, що так вони будуть почуватися ближче, коли її не буде поряд. Але натомість, кожного разу, коли Тім дивився на неї – згадував, що мати обрала роботу, а не його. Він був несправидливим до неї, знав, що сам підштовхнув їх до такого життя коли вирішив залишитися. Але ображався на те, що взагалі змушений був постати перед таким вибором. В той же різдвяний вечір одежина полетіла в найглибші надра шафи, і не визирала звідти аж до цього моменту. Він все ще не плекав до неї теплих почуттів, на які так сподівалася Олеся, але обирати не доводилось. 
   Він більше формально, ніж справді сподіваючись, що вдасться вирівняти складинки, провів долонями по тканині, і з моторошним хрускотом розім’яв втомлену від бездіяльності шию. Першими на смітник пішли всі пусті упаковки з під лапші швидкого приготування, чипсів, піци та інших напівфабрикатів, якими любив перебиватися Тім. До них приєдналися уламки розбитого створіннями посуду з його кімнати, й одяг непридатний більше для використання. Весь інший одяг, разом з постільною білизною, був знесений і купою звалений біля пральної машини, очікувати на свою чергу. Конспекти і домашні завдання тепер перемістилися з підлоги вітальні, до столу в його кімнаті. Олівці, ручки й вугілля розкидані підлогою кімнати – складено подалі в шухляду. Він вже давно не малював, не тільки в батькових блокнотах. Відтоді як він кинув їх – він кинув малювати взагалі. Щойно намагався провести пензлем на полотні, в горлі ставав ком і здавалося, що зараз щось перехопить контроль над його свідомістю. І він не мав сил, щоб протистояти цьому знову.
   На кухні Тім знайшов чисту, невикористану губку й залишки миючого засобу — вцілілий посуд було врятовано від плісняви й пилу. Вже віддираючи від чергової чашки присохлі рештки кави, Тіму хотілося кинути всю цю затію, але поки він прибирав, жодні зайві думки не могли пролізти до нього в голову. Відчищати квартиру виявилося навіть приємно. Чимось схоже на медитацію. Змітаючи бруд з підлоги та стін, Тім ніби потроху змітав його і з власної свідомості. Це було не так, як з батьковими записниками. А якось… правильно. Чесно. І йому це подобалося. Хто б міг подумати.
   В спальні Тім на якусь мить завагався перед ліжком, все ще пам'ятаючи, що очікувало на нього там попереднього разу. Найтемніший куток квартири. Найзручніша схованка для темряви і її чудовиськ. Він зітхнув, викидаючи цю дурість з голови. За останні тижні Тім не раз стикався з чудовиськами обличчям до обличчя. Він може це зробити. Боятися нема чого. Він знову увімкнув ліхатрик на телефоні й швидко опустився на коліна зазираючи під ліжко. Купа зім’ятих листків з невдалими малюнками, павутиння й пил. Жодних очей чи слизьких лап. Він полегшено видихнув і прийнявся вимітати бруд. 
   Вже за кілька годин квартира майже блищала чистотою, наскільки це було можливо в її бетонних стінах. Одяг випраний і розвішаний сохнути, павутиння зметене, підлога в коридорі відмита від плям бруду, що лишили на ній ще кілька днів тому двоє незваних гостей, а потім ще й батькові створіння рознесли в інші кімнати слідами своїх спотворених стоп. 
   Тім вдихнув аромат чистоти, і втомлено сперся на підвіконня, де доживав останні дні вперше политий за кілька місяців кактус. Тіло тихо нило від втоми, але відчуття незвичного задоволення виконаною роботою компенсувало це сповна. 
   Хотілося звалитися просто на килим серед вітальні й заснути прямо там, але бурчання в животі все ж нагадало про ще одну «невідкладну» справу.