Розділ 13

  Тім ніколи не міг назвати себе сентиментальним чи хоча б чуйним. А проте з тих пір як він повернувся додому і натягнув на себе старий батьків светр, він не збирався його знімати та навіть спати ліг у ньому. Сам не знав чому і навіщо йому це. Навряд Олександр схвалив би таку поведінку, проте Тім не міг цього знати напевне. А Олеся вже давно наказала б йому переодягтися в щось своє і не чіпати батькові речі. Але ні Олесі, ні Олександра, поряд зараз не було. 
  Він повернувся після обіду і одразу ж вирубився на дивані. Ніч без сну нарешті взяла своє. Вперше за останні кілька років він спав так мирно. Жодних тобі кошмарів, жодних шорохів, жодного поколювання на шкірі. Тільки приємний аромат цитрусу із зеленим чаєм та тепло. Йому снилися якісь не чіткі образи. Чийсь дитячий сміх. Сонце. І як хтось тримав його за руку. Його пальці в теплій долоні. Снилося ніби він нарешті опинився в безпеці. Проте до справжньої безпеки було ще довго. Про це нагадав раптовий гучний стук. Тім підскочив на дивані, в ту ж мить як серце спробувало пробити ребра і на якусь хвилину зупинилося, коли йому це не вдалося. Сну мов і не було. Щось гупало так гучно, ніби намагалося розвалити стіни будинку. Тільки за кілька хвилин Тім зрозумів, що це хтось стукає до нього в двері. І звук, насправді, був не таким вже й гучним, як йому здалося крізь сон. Він рвано зітхнув і протер заспані очі, проклинаючи незваного гостя. Серце все ще не відновило ритм, і Тім ненавидів це дивне відчуття тривоги, занадто знайоме з дитинства. Напевне знову баба Килина, сусідка знизу, вирішила перевірити чи не помер тут раптом самотній підліток від голоду. Іноді Тіму здавалось, що вона на це сильно сподівалася. 
  Проте коли він відчинив двері, на порозі замість неї виявилися ті кого він аж ніяк не очікував побачити. 
  —Привіт, Тім!–посміхнулася Ен, прибираючи кулачок від його грудей.
  Позаду неї, засунувши руки в кишені шкіряної куртки стояв Ян і пропалював Тіма надзвичайно хмурим поглядом. 
  —Що з вами?–замість привітання випалив Тім. 
  Підлітки були наскрізь мокрі. Волосся поприлипало до облич й пасмами звисало вниз, з курток капала вода утворюючи калюжу перед його порогом, і від сходів до квартири Тіма вело дві пари брудних слідів.
  —Розповімо коли пропустиш!–нахабно заявив Ян проштовхуючись повз Тіма в середину квартири. Немов це було для нього нормою ось так завалюватися до Тіма без попередження. Можливо колись, але не тепер. Та Тім все одно відступив.
  —Вибач, ми не дуже чисті. На вулиці дощ.–ніяково посміхнулася Ен, і перед тим як увійти витерла підошви об килимок, на відміну від Яна.
  Тім хотів би випровадити їх, але не встиг навіть нічого зрозуміти як вони вже обидва опинилися всередині. Ян зняв важкі берці і з них струмком потекла вода на підлогу Тімового коридору.
  —Ага, звиняй.–просто кинув він. Ян чомусь був сильно не в настрої. Давно Тім не бачив його таким. З самої смерті Ентоні. 
  —То, що сталося? Чому ви тут?
  —Тебе не було вчора і сьогодні в школі.–сказала Ен, ніби це щось пояснювало.
  —Я знаю. І? Стоп. Вчора?–він кинув погляд на настінний годинник в коридорі, була четверта година… середи?
 Ян зняв свою куртку і повісив на вішак біля дверей, а потім забрав пуховик Ен і повісив поряд, як справжній джентльмен. Тіму так і хотілося кинути йому щось саркастичне, але він все ще думав про те, що проспав двадцять чотири години без пробуджень. 
  —Ми хвилювалися. Ти зазвичай не пропускаєш занять без попередження. Ні в кого з нас немає твого номеру, от ми й вирішили провідати тебе та дізнатися чи не сталося чогось раптом.–пояснила Ен.
  —Вдвох?–здивовано глянув він на Яна. Наскільки Тім пам'ятав, Ян хотів тримати Ен подалі від усього небезпечного, а квартиру Тіма ніяк не можна було назвати безпечним місцем. 
  —Я збирався прийти сам, але вона нав’язалася слідом.–виправив дівчину Ян, навіть не хвилюючись про таку, зазвичай невід'ємну від його особистості, ввічливість. 
  Якщо вже Ян забув про добрі манери, то напевне щось розізлило його не на жарт. Ен, тим часом, ніби нічого й не помітила, лиш стенула плечима мовляв: «нічого не знаю». 
  Ян долонею прибрав мокре волосся назад і став прямо перед Тімом зазираючи йому в очі. Так близько, що Тім відчув неприємний холод, що все ще тримався на його шкірі після вулиці. 
  —У мене було відчуття, що ти надумав зробити щось нехороше.–повідомив Ян.—Сам.–додав він.—Знову.
  Тім відвів погляд. Він і справді зробив дещо й не сказав йому. Але ж Тім і не зобов'язаний казати Яну про кожен свій крок. Чому тоді йому стало так некомфортно?
  —Тім, а у тебе раптом немає чаю?–встрягла Ен, рятуючи Тіма від необхідності щось відповідати.—Було б добре трохи зігрітися після такої зливи.
  —Так, звісно. От тільки ні печива, ні цукерок немає. 
  —Нічого, я принесла з собою.–і вона дістала з промоклого рюкзаку пакет з дешевим пісочним печивом.—А ще я принесла для тебе конспекти лекцій і домашні завдання. Дмитро Євгенович зібрав їх для тебе коли я сказала, що ти погано почуваєшся і тому не зміг прийти.–всміхнулася вона.
  Тім навіть не знав, що відповісти. Це було так… турботливо з її боку? Повністю в стилі Анни Віцюк. 
  —Дякую. 
  —Пусте. Але ти міг би віддячити сухим рушником та нагрітим чайником.–усміхнулася вона ще ширше, якщо це взагалі можливо, хизуючись ямочками на обох щоках. 
  —Звісно.–він вже смикнувся до шафи, ігноруючи пронизливий погляд Яна, як і те, у чому він звинуватив його мить тому, проте Ян ухопив його за передпліччя швидше ніж той встиг втекти і тихо сказав:
  —Не роби так, Тім. Це нечесно.
  Тім міг би сказати, що не йому судити про чесність, та з якоїсь невідомої собі причини, не зробив цього. Ен не помітила напруги між хлопцями і почала весело розповідати про свій день і те, як хвилювався про нього Дмитро Євгенович. Як на обіді вона вдавилася горошком, але якийсь рудий старшокласник прибіг на допомогу і вчасно врятував їй життя. Тіму здалося, що коли вона говорила про цього хлопця її погляд змінювався. Але він ще не знав чи це хороший знак чи навпаки – поганий. Все ж, вона ніби як сохла по Яну. Хоча на її місці навіть сліпий вже помітив би, що тому байдуже на неї і її почуття. Проте Ен була б не Ен, якби не вірила в краще. І Тім не хотів бачити як їй буде боляче коли рожеві окуляри тріснуть.