Розділ 10

   Ближче до вечора четверга троє підлітків йшли незнайомими вулицями. Холодний вітер пробирався під одяг до самих кісток і Тім щільніше закутався в стару джинсову куртку, шкодуючи, що не одягнув светр замість тонкої сорочки під низ. Анна крокувала попереду в своєму яскраво-жовтому пуховику, дивлячись на неї можна було подумати, що вже почалася зима, а не все ще тривала надзвичайно похмура, але все ж осінь. Ян йшов поряд, роздивляючись усе навколо, як сторожовий пес, готовий до будь чого. Мабуть попередні зустрічі з Тімовими створіннями, таки не минули для нього безслідно. На ньому були важкі берці і чорна шкіряна куртка з нашивками у вінтажному стилі, в якій він виглядав як американський хуліган 80-х. Розмірковуючи про вигляд зі сторони, Тім вирішив, що з них вийшла доволі дивакувата компанія, добре, що ніхто їх не бачив зараз.
   В цьому районі майже не зустрічалися люди, всі будівлі були старі, їх стіни потріскалися й грозились завалитися в будь яку мить, а з провулків вистрибували дворові кішки в гонитві за мишами. Від будинків та дерев тяглися довгі лапи тіней, в яких спокійно могла б ховатися потвора, що з'їла, а Тім майже не сумнівався в цьому факті, кота Ен. У бідолахи не було жодних шансів вижити. 
   Раніше Тім ніколи не бував в подібних місцях, він взагалі не бував ніде далі батькової квартири, школи, та супермаркету неподалік від його дому, де влітку працювала дивна дівчина на ім'я Каміла, і постійно намагалася вручити Тіму свій номер телефону. Що правда, всі її спроби так і лишилися без позитивного результату.
   Тім не міг сказати, що йому сильно хотілося бувати десь ще, на кшталт цього місця. Коли Ен розповідала де вона мешкає, і слова не сказала про те, що тут так моторошно. Та здається, вона просто так і не вважала. Дівчина спокійненько наспівувала собі під ніс якусь веселу мелодію і впевнено крокувала вперед за будинки та гаражі. Щойно вони минули черговий поворот, як Тім з подивом впізнав місце до якого Анна їх привела.
   З вісімдесятих років автозаправка зазнала суттєвих змін. Її повністю перебудували на новий лад, старий бетон замінили світлою плиткою, яку вже загидили брудом клієнти, на стінах розвісили неонові стрічки, але це була все та ж заправка яку Тім бачив у вирізках «Скаженого Діда» з газет. Користувач місцевого чату про паранормальні випадки в Світлому, від якого Тім дізнався про зникнення людей по всьому місту, залюбки ділився ними з усіма охочими, тож Тіму навіть не довелося його вмовляти. Щойно він натякнув, що цікавиться легендою, як «Дід» одразу ж надіслав йому все, що має та знає. 
   На фото часів в які тут зник Кирило Солуцький, заправка могла похизуватися лиш однією іржавою колонкою старого образцю та ємністю під топливо. Де раніше була решітка з попередженням глушити мотор під час заправки, тепер висів величезний рекламний банер газованих напоїв. 
   Тім вже бачив її раніше, але зазвичай зі сторони дороги, а не будинків, як вони прийшли зараз, тому не зміг впізнати одразу. І вже точно не очікував такого збігу. Анна загубила свого кота, саме там, де багато років тому зникла людина. 
   —Ми на місці.–повідомила Ен, вдивляючись у вікна магазинчику при заправці, в пошуках працівників, але їх було не видно. Що правда, клієнтів теж.
   Окрім тихого електричного дзенькоту від неонової таблиці цін, навколо панувала тиша. Тім штурхнув ногою пусту залізну бляшанку з під пепсі і вона покотилася плиткою з гуркотом, який здавався зараз просто оглушуючим. З першого погляду тут все було нормальним. Окрім відсутності живих людей. 
   —Це тут ти бачила чудовисько?–уточнив Ян оглядаючись навколо.
   В його голосі явно звучав скептицизм, і Тім дивувався тому наскільки цей хлопець вмів лишатися скептиком навіть після всього побаченого раніше. Сам Тім вже давно був готовий повірити у що завгодно. Та й до того ж, факти говорили самі за себе. У вісімдесят дев'ятому тут зник хлопець, а у дві тисячі шістнадцятому Анна бачила на цьому місці якесь чудовисько. Враховуючи часові рамки, навряд його створив дев'ятирічний Олександр, отже слід хибний. Хоча, що як Олександр дізнався про створінь в набагато молодшому віці ніж Тім? Тоді це міг би бути він. Або ж були й інші люди, схожі на них з Тімом…
   —Так, тоді ще тут не було все таким забудованим, і паркану цього не було.–вона вказала тонким пальчиком на загорожу із залізної сітки, якою відділили щось типу заднього дворику де стояли сміттєві баки і знаходився чорний вихід для персоналу.—Там воно і впіймало Плутона.
   Тім підійшов ближче до паркану, тут повітря було інакшим, це одразу відчувалося, воно було вологим і важким, як перед грозою. В ньому вловлювалося знайоме електричне поколювання. По той бік сітки точно щось було. 
   —Перевіримо, але спочатку потрібно впевнитися, що нас ніхто не помітить.–обернувся до супутників Тім, стискаючи сітку в пальцях. Там, попереду, точно щось було.
   Ніхто не став йому заперечувати. У кожного була своя причина зберігати все в секреті. Вони не мали права нишпорити тут, люди, напевне, вирішили б, що вони малолітні крадії, або вандали, і точно викликали б поліцію. Тіму не потрібна була чергова зустріч з майором Авраменко та капітаном Ждановим, а Яну, точно не потрібно було бути поміченим разом зі шкільними лузерами при сумнівних обставинах. Бути арештованим, ще й в компанії Тіма й Віцюк, однозначно найгірше, що могло б статися з Яном і його репутацією «хорошого хлопчика». Батьки Яна чудові люди, Тім поважав їх, і знав як сильно вони люблять сина. Але іноді вони могли занадто захопитися й перейти межу. Вони завжди вимагали від себе й оточуючих занадто багато. А особливо від свого Яна. Він мав бути ідеальним сином, ідеальним учнем, ідеальним громадянином. Будь яка помилка з його боку – це пляма на його репутації. Вона просто знищить той образ, який він так старанно будував, в очах своїх батьків. Тім знав як це працює. Хто як не він, чув ті захоплені вихваляння перед родичами успіхами Яна в навчанні та спорті? Тім чув ті марення Віктора Сергійовича про надзвичайно успішне майбутнє для сина в медицині. Ніби тільки від того, наскільки великого успіху він досягне, залежало його щастя. І Тім знав, що Ян боїться не виправдати батьківських надій. І те, що це одна з причин, чому він ігнорував його всі ці роки. І хоча злився на нього за це до скрипу зубів, нізащо б не підставив його. А що до Анни, Тім все ще не розумів її мотивів до кінця, але між ними було дещо схоже. Її теж всі намагалися переконати в тому, що з нею щось не так, і відмовлялися слухати. Тож, можливо, для неї ця вилазка така ж важлива, як для Тіма.