26.

Ця дивна зустріч нагадала мені дещо важливе, що в запалі емоцій просто вилетіло з моєї дірявої голови! Якось мене вже попереджали не вірити очам!.. Невже я сама у всьому винна? Невже мої страхи взяли гору над здоровим глуздом? Може, я все не так зрозуміла? Інакше, навіщо б він іще приїжджав?

Серце билося в грудях, наче божевільне, намагаючись втекти першим у пошуках Дениса. Я мушу його знайти! Нам треба поговорити! Ми все з'ясуємо і, можливо, якщо всі боги світу змилостивляться, я зможу стати щасливою?

Глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися.

- Мікі, ти на мопеді? - схопилася з стільця, гарячково обмірковуючи свій майбутній маршрут.

- Si, principessa! – здивувався молодий чоловік.

- Тоді ти мусиш мені допомогти! – зрадівши, схопила сумочку. – Ми негайно поїдемо його шукати! Валеріє, мені треба терміново піти! Вибач…

- Куди поїдемо, principessa? – поцікавився Мікаель, одягаючи шолом.

- Вперед!

Ми об’їздили майже все місто! Відвідали всі найкращі готелі та вілли, які, без сумніву, міг собі дозволити Антонов, проте нікого схожого на Дениса так і не знайшли. Або він уже поїхав, або оселився в якомусь іншому місці!

- Не сумуй, Маріє! - підбадьорив Мікаель, висаджуючи мене ввечері біля будинку. - Завтра ще пошукаємо! Якщо він не дурень, то все ще у місті!

- Дякую, - сумно посміхнулася і попрямувала до будинку.

Сил зовсім не залишилося, та й розчарування накривало з головою. Як так? Чому до мене завжди доходить пізніше за всіх?

- Маша, - почувся з вітальні батьків голос. - У тебе все гаразд? Ти пізно!

- Так! Тату, я – спати! Втомилася…

Втомилася настільки, що навіть уві сні намагалася наздогнати спину бажаного чоловіка, що дедалі більше віддалявся. Наполягала, ридала, благала повернутися, а він не чув, щоразу розчиняючись в густому тумані. Невже це і є моя розплата за поспішні рішення? Прикро!..

Вранці прокинулася розбитою, з опухлим обличчям і синцями під очима. Одним словом "красуня". Та ще й проспала! Чому ніхто не розбудив, зрозуміла, коли спустилася на кухню. На столі лежала записка, написана акуратним красивим почерком:

«Ти вертілася всю ніч. Сподіваюсь все добре? Залишайся сьогодні вдома і добре відпочинь! У крамниці я й сама впораюся! P.S. Сподіваюся, ти знайшла те, що шукала!»

На обличчя сама собою наповзла щаслива посмішка. Як приємно, коли про тебе дбають! Здається, в нашій родині нарешті з'явився хтось нормальний!.. Що ж, якщо у мене вихідний, варто нарешті відшукати свого заблукалого принца! Залишимо дурниці для майбутніх пригод!

- Привіт! - набрала номер Мікаеля. – Як на рахунок продовження? Готовий прогулятися?

- Чекай! - вигукнув радісний голос по той бік слухавки.

Ну ось! Настрій чудовий, можна збиратися!

Переодяглася, захопила сумку з усякими дрібницями і вже збиралася виходити, як у двері подзвонили.

- Відкрито! - крикнула на все горло, щоб друг почув.

Вже біля дверей я все ж таки вирішила захопити жакет. Сьогодні було не те щоб холодно, але пориви вітру з моря, здавалося, пробирали до кісток! Що трапилося далі, зрозуміти не встигла! Щось темне і м'яке опустилося на обличчя, а плечі обвили сильні руки, позбавляючи будь-якої можливості опиратися. Перший шок змінився панікою, а потім ще й злістю! Як так? Чому, коли я нарешті зважилася веслувати проти течії, всякі недоумки мені заважають?

Пам'ятаю, як боролася, гамселила ногами, куди виходило, і навіть дряпалася, поки мене не зв'язали і не закинули на заднє сидіння машини, тихо матюкаючись!.. Українською, до речі! Це що, помста за відмову? Так я згодна перепросити! Тільки розв'яжіть! Спроби заговорити докорінно припинялися грубим шипінням або повним ігнором. Що ж, я терпляча, зачекаю!

Через якийсь час машина зупинилася. Моє кволе сповите тільце закинули на плече і кудись поволокли. Десь вдалині чувся шум хвиль, що розбивалися об скелі, та крики чайок. Адже мене не збираються скидати звідти, правда? Вперше за цей ранок таки трохи злякалася. А раптом це не Антонов?..

ЦЕ ТОЧНО БУВ НЕ АНТОНІВ! Або цей придурок зовсім втратив всякий страх і сором! Після тривалого катання вниз головою, як тільки не знудило, не знаю, викрадач опустив мене на підлогу. Зрадівши, я схопилася за мішок, аби нарешті стягнути цю задушливу ганчірку, коли хтось наполегливо перехопив мої руки.

- Не так швидко! – гаркнув дивно знайомий чоловічий голос. Що тут відбувається?

Зашурхотів папір і якась тканина, а наступної миті мене оперативно скрутили, переодягли, перевзули і повели в невідомість. Або моє викрадення перетворюється на незрозумілий фарс, або ж я божеволію!

Вітер тріпав довгу сукню, яка весь час плуталася по між ніг, щиколотки загрожували підвернутися на високих підборах, а спина і руки вкрилися великими бісеринками холодного поту.

- Це перестало бути кумедним ще годину тому, - пропихтіла я своєму проводжатому. - Антонов, якщо це твоїх рук справа, тобі кінець! Вб'ю гада!

Мені не відповіли. Хіба що хтось хрюкнув збоку, та спотикнувся поруч. Ми що, не одні?