25.

- Навіщо сумуєш, bella mia? - почула знайомий веселий голос.

Я сиділа біля вікна магазинчика, спостерігаючи, як життя пролітає повз мене. Там, під палючим сонцем, місцеві жителі вирішують свої проблеми, кудись поспішають чи навпаки, мирно розмовляють за філіжанкою кави в сусідній кав'ярні. Там біжать, ледь не спотикаючись, туристи, намагаючись якнайбільше встигнути за час короткої відпустки. А тут, у крихітній сувенірній крамниці Валерії, під мірний гуркіт старенького кондиціонера я намагалася розібратися у своїх почуттях!

- Рада тебе бачити, Мікаель! - усміхнулася своєму новому знайомому. - Яким вітром?

Мікаель Бертоні син батькового друга, двадцятирічний хлопчина, смаглявий, з неймовірним кучерявим волоссям і вічно радісними очима, він став моєю відрадою. Хіба можна сумувати, якщо поруч оббивається вічний комік? Мені здається, він здатний закохати у себе всіх! Хоча, чому здається? Мікі давно вже славиться закінченим ловеласом і дамським угодником! Такий собі дон Жуан сучасності.

- Побачив твої сумні очі і вирішив заглянути! Чого це така солодка ягідка носа повісила? Buona giornata, Valeria! - сяяв яскравіше сонця друг. Так, гадаю, я можу називати його другом! Занадто багато розповідала йому в моменти своєї слабкості. А він не відвернувся, підтримав…

- Вчора я бачилася з Денисом… - скривилася, згадавши той біль, що сколихнула в моїй душі наша зустріч.

- Отже, приїхав! – вигукнув чоловік. - Magnifico! Я знав! Знав! А ти не вірила...

Відвернулася, міцно стиснувши губи, щоб не наговорити зайвого. Минулого вечора я й так стривожила своїм убитим виглядом усю родину! Навіть маму по вайберу викликали! Довелося послатися на втому, проте, здається, мені ніхто не повірив.

- Ти вже розповіла йому про свої почуття? – надихнувся Мікаель. От, слово честі, ніби не з хлопцем розмовляю, а з подружкою, на кшталт Катьки. До речі, скучила за нею страшенно! Але дзвонити не буду, нехай спокійно до весілля готується!

- Ні, - важко зітхнула. - Не змогла…

- Mamma mia! Як це? Ти ж збиралася...

- Знаю! – серце стисло болем. Я багато чого збиралася… чи не збиралася! Наприклад, я не збиралася закохуватися! Не збиралася тікати з країни у спробі забутися! Не збиралася прощати зради, проте… Набридливі сни-спогади і туга, що виїдає зсередини живцем, гризли мене і вдень і вночі! - Хіба це справедливо? Хтось розважається із подружками, а хтось після цього страждає! І цей хтось ще мав совість з’явитися перед мої очі!.. Після всього, що я бачила!

Несподівано двері магазинчика відчинилися, оголошуючи приміщення мелодійним передзвоном дверного дзвіночка. До крамниці увійшла пара: чоловік і жінка, років десь під сімдесят, якщо не більше. Туристи, одразу видно! Валерія миттю кинулась до них з привітною посмішкою. Не перестаю дивуватися її жвавості та спритності на такому великому терміні, ще й у такому віці!..

Та найбільше в очі кинулося інше: те, з якою теплотою і любов'ю чоловік дивився на свою супутницю, те, як притримував для неї двері, як прислухався до її думки і кожної вільної миті намагався доторкнутися до неї! Ось воно, справжнє кохання! Те, яке проносять крізь роки і яке не старіє ні на день. Чи маю я право хоча б мріяти про подібне?

- Щось трапилося, люба? - вивів мене із задумливості тихий лагідний голос. Підняла очі, щиро здивувавшись. До мене підійшла та сама жінка, а її супутник, кинувши все, смиренно стояв за її спиною.

- Ні, вибачте! – відповіла ламаною англійською. Зізнаюся чесно, з мовами у мене не дуже! Проте я щиро стараюся, і можливо колись зможу таки говорити вільно… І тільки тепер я зрозуміла, по моїй щоці котилася самотня сльоза. Ось до чого депресія доводить! Вже навіть не помічаю, як починаю ревіти!

Швидко втерши щоку, спробувала посміхнутися:

- Все добре! Просто, побачила вас і зрозуміла, коли-небудь хотілося б так само кохати. Ви, мабуть, ніколи не сперечалися?

- Що ти, люба? - розсміялася жінка, поглянувши на чоловіка. Одразу помітила у них однакові обручки. - Свого часу нам довелося пройти крізь сварки, непорозуміння, біль, образи і навіть розлучення. Скільки разів ми з тобою розходилися, Вільяме?

- З десяток точно! - реготнув чоловік, обійнявши свою кохану. – Тепер уже згадаєш?

- Ото ж бо!

- Але як же?.. - шоковано глянуло на їхні переплетені пальці. – Як вам вдалося зберегти свої почуття?

- Іноді все не таке, яким на перший погляд здається, - тепло посміхнулася гостя. - Вчіться бачити, чути і прощати один одного, навіть якщо хтось помилився. Ось запорука щастя! А решта – дрібниці!

Захопивши упаковані сувеніри, пара пішла, а мене немов струмом пробило: «Не вір усьому, що побачиш. Іноді світ не такий, як нам здається!»

***

- Ти божевільний! - зробив висновки Олег, коли Ден розкрив йому з Катею свій план. Так, він трохи ризикований і можливі найнеймовірніші наслідки, але відмовлятися від задуманого чоловіка не збирався!

- Або зараз, або ніколи! - знизав плечима Антонов. – Другий варіант мене категорично не влаштовує, отож… Вирішуйте! Або ви зі мною, або просто не заважаєте!

- Я «за»! - посміхнулася найкраща подруга Маші, потираючи руки і складаючи в голові список всього необхідного, щоб план здійснився без сучка та без задирки! - Офігіти, як круто! Чур, на мені всякий дріб’язок!