20.

Він зникне! Повернеться додому і замкнеться на всі замки. Ні, не для того, щоб знову напитися, намагаючись забути, як дихати. Просто чоловік зрозумів, настав час все відпустити. Сьогодні він засне, аби добре відпочити, а завтра… Та яка різниця, що буде завтра?!! Він продовжить своє існування ще сотню років або може дві, очікуючи, коли все ж спаде це чортове прокляття.

Застрибнувши до машини, Денис щосили натиснув на газ, з пронизливим писком, зриваючись з місця. Ще не пізно, та місто швидко накривали сутінки. На вулиці накрапав дрібний холодний дощ, світло фар зустрічних машин сліпило очі, а у вухах монотонно шуміла кров. Від втоми і недосипання очі самі заплющувалися, затягуючи Антонова у яскравий світ мрій.

Мабуть, він таки заснув, бо навіть не зрозумів, як його позашляховик на щось налетів. Відчувши сильний поштовх, Денис ненадовго прийшов до тями, щоб уже за мить знову знепритомніти.

***

Пік-пік-пік… Тихо працювали апарати у VIP-палаті приватної лікарні, сповіщаючи лікарів та відвідувачів про стан хворого. Ось уже два тижні на цьому білому ліжку з безліччю кнопок лежить чоловік. Раніше величезний, як ведмідь, зараз він виглядав виснаженим. Під очима залягли густі тіні, проявилися гострі вилиці, поцятковані дрібними порізами, живіт запав, а сині, від саден, руки безвольно лежали обабіч тіла. Як же так вийшло, що найздоровіша у світі людина зараз була схожа на заледве живий труп?

Олег приходив сюди щодня, довго залишаючись після роботи. Іноді він розповідав чоловікові про справи їхнього дітища, іноді приносив із собою якусь книгу і в голос читав від початку і до кінця, щоб не залишати на завтра, а іноді просто мовчав, згадуючи все, що колись встиг наговорити своєму найкращому другові… Проте найбільше його гризла одна думка: що було б, якби він тоді зупинив Машу?

Марія Воскресенська, єдина жінка, яка зуміла розбурхати щось дуже важливе в душі Антонова. У її силі було його занапастити! Цікаво, чи змогла б вона його повернути?

Незважаючи на стабільний стан Дениса, лікарі не давали жодних шансів. "Він ніби не хоче жити", сказала якось молоденька симпатична медсестра, змінюючи крапельницю і перевіряючи показники апарату. Що ж, вона виявилася недалека від істини, Антонов й справді втратив будь-яке бажання чіплятися за цей світ. Ніщо більше не приваблювало його тут… Хіба що?

Миттєва думка стала для Олега тим якорем, за який він усіма силами зачепився. Він повинен знайти Воскресенську і притягнути її до лікарні, навіть якщо доведеться застосувати силу!

Вранці, залишивши всі необхідні вказівки співробітникам, Громов виїхав до рідного міста дівчини. Кілька годин по швидкісній трасі, кілька кіл по місту, і Олег все ж таки дістався філії їхньої компанії. Він влетів усередину, лякаючи грізним виглядом повненьку даму середнього віку.

- А ви куди? - обурилася жінка, наздоганяючи несподіваного відвідувача.

- Мені потрібна Марія Воскресенська! – рикнув чоловік, вриваючись у кол-центр.

- Так немає її, - здивувалася «перепона».

- Як «немає»? - різко зупинився незнайомець, привертаючи загальну увагу. - Тобто, вона ще й працює абияк?..

-  Так вона ж... - спробувала втрутитися співрозмовниця.

- Навіть знати не хочу! - звірствував Олег, втрачаючи дорогоцінний час. - Якщо зараз вона не помирає, тоді її ніщо не виправдовує!

- Вона звільнилася! - підвищила голос жінка, повернувши нарешті собі самовладання. - Близько двох тижнів тому... Прийшла з самого ранку, бліда, наче смерть, і нічого не пояснюючи, написала заяву.

Громов у пориві вдарив кулаком по найближчому столу, навіть не помічаючи, як здригнулася добра половина присутніх.

- Горда, значить! – гаркнув чоловік. - Мені негайно потрібна її адреса!

- Зараз пошукаю, - не заперечувала співрозмовниця.

- Не шукайте, - почувся збоку голос, що відчутно вібрував люттю, навіть на відстані. До них швидко наближалася, розсипаючи очима блискавиці, Амазонка. - Її там немає!

- Галушко, знову ти... - обурилася жінка.

- Вона поїхала, Алевтино Степанівно, - відчеканила ця сама Галушко. – І, здається, тепер я знаю, хто у цьому винен!

Її гострий погляд прошив наскрізь самовпевненого Громова, наче стрілою. Здавалося, якби у дівчини в руках виявилося щось колючо-ріжуче, насправді його тіло не минула б така ж участь!

- Не виправдовуватимуся, - криво усміхнувся чоловік, прицільно оглядаючи ладну фігурку. Іншого разу він би обов'язково затримався тут на «по-довше» заради такої дикої кішечки, але не сьогодні! Між світами на його повернення чекає дуже хороша людина і вірний друг. А зрадити Антонова у Олега навіть би язик не повернувся! - Та зараз мені дуже потрібна її допомога!

- Така ж сама, якою й ваша була? - гарчала Амазонка, проте, бушуючий в очах вогонь злегка прищух.

- Ні, - скривився співрозмовник. - Але від неї може залежати життя дуже важливої ​​для мене людини!.. Якщо ви мені допоможете, я обіцяю щиро вибачитись перед Машею! Я був не правий, коли нагрубіянив їй… Я… шкодую… Ну, то як? Ви мені допоможете?

Повільно видихнувши, дівчина озирнулася, грізно глянувши на співробітників, що уже нагострили вуха, скривилася, ніби лимон проковтнула, і повела чоловіка геть з будівлі.