17.

День не задався з самого ранку. То гарячу воду відключили і голову довелося мити в раковині з чайником наперевіс. То пробки вибило, коли я фен лиш тільки увімкнула. Та каву розлила по всій кухні, коли Пушок вискочив під ноги, як чортик з табакерки... Загалом, на роботу я вирушила зла, з опіком на кисті та кошлатою головою! А тут ще й дощ зарядив на кілька днів. Небо похмуре, затягнуте важкими хмарами, під ногами глибокі калюжі, а вогкий вітер ганяє перше листя, що заледве пожовкло. Осінь! Якось дуже швидко вона освоїлася після спекотного літа.

Кислі міни співробітників не додали настрою. Одна лише Катька пурхала по офісу яскравим метеликом! Ще б пак, тиждень тому Гліб зробив їй пропозицію. А Катерина у своєму звичному максималізмі взялася за планування весілля. І зовсім не важливо, що саме торжество відбудеться лише навесні! Адже головне все добре обдумати!

Загалом, думати доводилося усім, включаючи мене! Натягнула на свою втомлену фізіономію маску з ентузіазмом і вирушила на поталу до улюбленої подруги. Вона зустріла мене біля робочого місця сонячною посмішкою та кіпою весільних журналів.

- Привіт! Чого така кисла? Знову не виспалася? Моя тобі порада, заміни матрац! А я тут таке плаття придивилася! Закачаєшся! Хочеш подивитися?.. – тараторила Катерина, не звертаючи уваги на мою кислу фізіономію.

- Давай не зараз, - постаралася спустити подругу з неба на землю. – Шеф побачить, премії позбавить. А нам гроші дуже потрібні...

- Так-так, ти маєш рацію! - замріяно посміхнулася дівчина. - Тоді останнє і найважливіше питання: ти ж будеш моєю дружкою?

А оце приємно! Навіть серце схвильовано тьохнуло всередині.

- Звичайно буду! - розпливлася в щасливій посмішці. – Хіба б я змогла відмовити найкращій подрузі?

- Чудово! - вигукнула Галушко, при цьому щось активно друкуючи в телефоні. – Оскільки Гліб з Ромою вже домовився, і я не хотіла б розбивати вашу пару. Конкурси на весіллях, звичайно ж, безглузді, але коли твій хлопець грає в «перекоти яйце» з якоюсь лівою дівкою, це вкрай неприємно!

- Ну, знаєш, - трохи здивувалася від її розмірковувань, - Рома, звичайно, добрий, розумний і кумедний, але навіщо ж так поспішати? І взагалі ми з ним навіть не зустрічаємося! Про якого «хлопця» може йти мова?

- Ой! - пискнула Катька, завмерши переляканим ховрахом. У величезних очах читалася паніка. - Ви що, з Ромою ще не поговорили? Вибач! Зіпсувала сюрприз! Він три дні тому з Глібом обговорював, як краще тобі запропонувати зустрічатися… Я думала, ви там святкуєте на всю, тому ти така вимотана на роботу приходиш…

Коли до мене дійшов зміст сказаного, голосно застогнала і впустила голову на складені на столі руки. Попри логіку, ця новина лише посилила мій головний біль! Минув уже місяць, як ми з Ромою періодично гуляємо парком або обідаємо в кафе. Нічого такого, він виливає мені душу, розповідаючи про свою колишню та роботу, а я мовчки слухаю і радію, що досі вільна…

Господи, кому я брешу? Ні хріна я не радію! Після від’їзду Антонова, у мене немов вирвали серце, залишивши на його місці механічний насос, що перекачує кров туди-сюди. Почуття дивним чином притупилися, ніби я дивлюся на світ крізь товсті лінзи брудних окулярів, а життя перетворилося на один потік сірих подій, що повільно перетікають повз. Порожнеча, яка утворилася всередині, немов чорна діра, висмоктувала з мене останні сили! Це просто нестерпно!

- Ну, - вирвав мене із роздумів дзвінкий голосок. – Чого ніс повісила? Наче й не рада!.. Чи ти не рада?.. Машо? Ти з глузду з'їхала?..

- Катю, - ляпнула несподівано навіть для себе, - а поїхали до тієї відьми! Ну… що ми влітку ходили…

- Так поїхала вона давно, – округлила очі подруга.

- А може їй зателефонувати? - благально зазирнула в синю безодню. - Впевнена, номерок ти не викидала!

З величезним сумнівом оглянувши мою нещасну тушку, дівчина увімкнула телефон, щось там пошукала та набрала номер. Хто б сумнівався!

- Алло! Здрастуйте, - заторохтіла Катька. – Це Катерина Галушко, я була у вас десь півтора місяці тому… А, так? Пам'ятаєте? Я б хотіла… Ви у місті! Тільки сьогодні! Ой, як добре! Тоді ми під'їдемо! До п'яти!.. Ага! Обов'язково! Дякую!.. Дивно, але вона на нас чекає!..

Приголомшено прокоментувала подруга свій стан. Оглянувши мене з ще більшою підозрою, вона пішла до себе, залишивши мене мучитися сумнівами. Для чого воно мені? Невже ж я така наївна і дурна? Якби він хоч щось відчував до мене, то вже давно б зв'язався. Хоч смс відправив чи зателефонував… Ото вже, дурепа безмозка!

І тим не менше, відпросившись з роботи раніше, ми з Галушко до п'ятої вже стояли біля перекошеної хвіртки того самого старого будиночка. Стійкий аромат сушених трав трохи заспокоїв розхитані нерви, дозволяючи присісти за знайомий стіл з майже спокійним виразом обличчя і ледь тремтячими пальцями.

- Рада знову вас бачити, дівчата, - добродушно посміхнулася чорна відьма у десятому поколінні. – Бачу, у вашій долі відбулося багато змін. Цікаво!

- Так! – зраділо вигукнула подруга. – Я заміж виходжу, як ви й казали…

- Дуже добре, - жінка розлила чай і простягла нам чашки. - Тільки не напирай на нього сильно, щоб не втік. Запам'ятай, щастя любить тишу!.. А ти все така ж сумна!

Світлі очі, здавалося, заглядають у самісіньку душу.