14.

- Кого я бачу! – почувся знайомий голос від дверей.

Антонов стояв біля вікна свого кабінету, спостерігаючи, як місто повільно поглинають сутінки. То тут, то там спалахують міріади ліхтарів. Офіс ще не спорожнів остаточно, але багато хто вже роз'їхався по домівках. «Цікаво, як це, повертатися додому, коли на тебе там хтось чекає?.. Як це, мчати крізь вечірнє місто, кидаючи не завершену роботу, щоб хоч на півгодини раніше побачити рідних?.. Як це, знати що десь там, серед цих висоток, горить яскравий вогник саме для тебе?..» Раптом голову відвідали десятки дурних думок, занурюючи у відчай стривожену минулими вихідними душу.

- Вирішив таки відвідати своє занедбане робоче місце? Хвилювався, чи не розбазарив я улюблене дітище? Так ось, ні! Міг не поспішати. Все в цілості та безпеці... Гей! Ти мене чуєш?.. Денисе, тобі слух відібрало чи це новий спосіб мене позлити?

- Олеже, ти коли-небудь любив, по-справжньому? – не обертаючись, спитав чоловік. На його обличчі не здригнувся жоден м'яз, та старий друг від чогось сильно напружився.

Денис завжди був дивним, не дозволяючи нікому наблизитися більше, ніж необхідно, навіть друзям, якщо такі в нього взагалі були. Хоча Громов вважав себе чи не єдиним і найкращим! Вже десять років, як вони знайомі, і понад вісім, як створили цю фірму. Не самі, звичайно, та заслуга від цього аж ніяк не менша. Разом шукали партнерів, разом відкривали філії і навіть ледь не розорилися, через нього, Громова, вини теж разом. Разом відривалися у всіх столичних клубах, як тільки випадала нагода. Олег вважав, що знає Дена краще, аніж будь-хто! Тому почути таке особисте запитання від затятого холостяка було, як мінімум, тривожно.

- Невже хтось зміг підкорити твоє черстве серце? - спробував чоловік приховати свою занепокоєння за жартами. – Я повинен негайно з нею познайомитися!

Несподівано Антонов весь напружився, оглянувши друга вбивчим поглядом. Олег зрозумів, ще слово, і йому прийде кінець!

- У другому класі, - звично зіграв дурника заступник генерального директора. - Вона розбила мені серце, пересіла за парту до сопливого Петька. Я ніяк не міг зрозуміти: чому Лєнка мене покинула? А виявилося, через оцінки. Петько завжди був башковитим, математику за неї вирішував... З тих пір ні-ні! Тільки швидкоплинні стосунки, які ні до чого не зобов'язують! Не хочу, щоб мене знову проміняли на когось вигіднішого! А що?

 - Та так, - відмахнувся Антонов.

- Тоді, може, відсвяткуємо твоє повернення? Я чув, у місті відкрився новий клуб!

- Ні! – відрізав Денис. - Завтра вранці збереш усіх, хочу  послухати про наші справи!

- Єс-с, шеф! - дурнувато відсалютував Громов. - Буде виконано! Але наша розмова не закінчена. Я все одно дізнаюся, хто вона!

Не обертаючись, гендиректор покинув офіс. Вдома ніхто на нього не чекав, проте все краще, ніж мотатися містом у пошуках пригод!

***

Робота! Улюблена робота!

Після двох днів у компанії кота та дурних думок, мені шалено захотілося вийти у світ! Туди, де за мирською суєтою та безкінечним шумом неможливо зосередитися на особистих проблемах. Хоча, які у мене проблеми? Жива, відносно здорова, все ще не звільнена, і якщо трохи піднатужусь, ще й премію наприкінці місяця зароблю. Тому, так! немає у мене жодних проблем! Хіба що безсоння…

Якщо спочатку мене мучили картинки з далекого минулого, то тепер це були звичайні кошмари. То густий темний ліс, то пронизливі жовті очі, що заглядають у саму душу, то вовче виття, що розриває мертву тишу. Прокидалася в холодному поту і вилітаючим з грудей серцем. Напевно, це так себе проявляє нещодавно перенесений стрес.

- Невже наша зірка таки вийшла на роботу? - підколола Ольга, струнка блондинка, одна з найкращих наших менеджерів, за версією начальства. В принципі, ми з нею ніколи не сварилися, бо оберталися у різних колах. Тому претензія, яка чітко простежується у голосі, реально вразила.

- І тобі привіт, Кропивницька, - обійшла знайому, прямуючи до свого робочого місця.

Але чим далі просувалася, тим більше уважних, злісних і навіть глузливих поглядів мені траплялося на шляху.

- Що відбувається? - поцікавилася у Катьки, насторожено оглядаючись.

- Це ти мені розкажи, що в тебе там трапилося, - загадково посміхнулася подруга.

- Ти про що? - чим далі, тим більше здіймалося зсередини занепокоєння.

- Не знаю, - посміхнулася Галушко, - та днями в офіс заглянув один красень, шукав головного. Кажуть, у них відбулася дуже цікава розмова…

- Про що? - відчула, як зблідло моє обличчя. Невже Антонов?

- Ніхто не знає, - знизала плечима подруга. - Та, проводжаючи гостя, Петрович заледве не підлогою стелився. А пізніше Свєтка з бухгалтерії розповіла: шеф до них влетів, накричав ні за що і наказав виписати тобі премію.

- За що? - вирвалося шоковане.

- «За налагодження потрібних зв'язків», – з'єхидничала Катька. - То хто ж це був і що ти там налагоджувала цілий тиждень?

Добре, що поруч виявився ще один стілець, а то б я гепнулась просто на підлогу. Ось як Антонов зателефонував моєму шефу! От же… з-зар-раза! Не міг не впхнути свої п'ять копійок у моє життя! Хто його взагалі просив? Сам поїхав у далекі краї, а мені тут розгрібайся, як хочеш! Р-р-р….