13.

Це було дивно, ось так хвилюватися про когось. Стільки років самотності і тут таке… Антонов з горем навпіл відшукав у бездонній сумці Воскресенської ключі від квартири, пошуки самої квартири, до речі, виявилися тим іще квестом, уклав сонну дівчину в ліжко і навіть втягнув кота, котрий верещав добротним котячим матом на весь під’їзд. А щоб напевно заспокоїти совість, викликав швидку допомогу! Лікар швидкої глянув на Дениса, як на божевільного, та за щедру «подяку», важко зітхаючи, таки виписав лікування.

Здавалося б, що ще треба? Маша солодко спить, кіт нагодований, на вулиці далеко за північ. Час і честь знати! Заспокойся та й їдь собі додому! Проте, чи то йому самому було не до душі таке рішення, чи то внутрішній звір знову зажив власним життям, категорично відмовляючись залишати вподобану самочку. А можливо, це вперше за стільки років було їхнім колективним рішенням? Та, зрештою, чоловік влаштувався на крихітному кухонному диванчику, де ні сидіти, ні тим паче спати було неможливо в принципі. Що ж, до ранку залишилося не так і далеко!

А як тільки розвиднілося і в місті відкрилися перші магазини, Ден вирушив за покупками. За стільки років самотності йому довелося навчитися виживати не лише в лісових хащах, а й в міських джунглях. Коли всередині тебе живе ще хтось, сторонніх людей у ​​дім краще не впускати. Мало що вони можуть знайти!

Крихітна кухонька в тісній квартирці, де все пропахло його парою? виявилася досить зручною і функціональною. Дивно, та навіть не замислюючись, Антонов легко знаходив усе необхідне, ніби це він тут все порозкладав. Невже вони настільки схожі: яскрава, наче маленька пташечка, Маша і грубий, зачерствілий ведмідь, на кшталт нього? Можливо, це його останній шанс стати щасливим? Якщо дівчина, звичайно, прийме те чудовисько, яке він спромігся їй показати!..

"Вона прокинулась!" - стрепенувся звір. На обличчі відразу розпливлася дурнувата посмішка. «Що ж, сподіваюся, я не злякаю її своєю появою!»

***

Шок! Здається, це стає звичним станом мого організму, коли поруч Антонов. Добре, що цього, окрім мене, ніхто не бачив. Ото б Катька здивувалася, якби довідалася! Думаю, краще тримати язик за зубами, інакше «відгукнеться» не лише від подруги, а й від начальства!

Тіло трохи ломило, у горлі Сахара, але голова ясна. Не все так погано! День-другий і вийду на роботу. До речі, про це!..

- Пане начальнику, ви не бачили мого телефону? - просипіла, на ходу замотуючись в свій старенький, трохи облізлий і розтягнений, проте улюблений халат. – Мені потрібно на роботу зателефонувати, попередити про хворобу…

Денис стояв біля плити, помішуючи в сотейнику якусь дурно пахнучу рідину. На столі парував прозорий, як сльоза, золотистий бульйон, підсмажені до хрусткої скоринки грінки та кава з вершками. Сподіваюся, це не ті, що залишалися у холодильнику! Інакше до застуди додасться ще й пронос. А це вже в жодні ворота не лізе!

- Він на зарядці, - незворушно відповів гендиректор величезної корпорації, стоячи в мініатюрній, порівняно з ним, кухні в блакитному фартуху з рожевими ведмедиками. Яка краса! – І на роботу можеш не дзвонити, я вже попередив про твою відсутність…

- Що? Кхе-кхе… – в грудях виразно заворушилася тривога. До речі, а де Пушок? Чому так тихо у квартирі? Він що, викинув мого кота надвір? – Де кіт?

- В коробці, - відмахнувся чоловік, продовжуючи уварювати своє зілля. Сподіваюся, мені не доведеться після цього робити ремонт в квартирі! - Ніколи не думав, що коти настільки люблять закритий простір. З ранку, як заліз, так і не видно до цього часу.

Видихнувши з полегшенням, присіла за стіл. Горлу потрібно щось тепле, а тілу надійна опора. Спочатку сніданок, потім решта!..

- Вибачте за не скромне запитання, - почала, сито відкинувшись на спинку дивана, - але кому ви дзвонили з приводу мене?

По тілу розлилося приємне тепло, розслаблюючи і налаштовуючи на позитивний лад, а голос перестав бути схожим на каркання підбитої ворони в період гніздування.

- Дивне запитання, - подивилася на мене гора м'язів, обтягнута білою випрасуваною сорочкою. Коли він тільки встиг? - Твоєму директору! Василь Петрович виявився добродушною людиною. Запропонував тобі взяти відгул на день-другий, а якщо не полегшає, тоді вирушиш на лікарняний…

Шоковано вирячилася на Антонова. Шеф у нас, звичайно, мужик світовий, але ж не настільки. Він спочатку б'є, а потім пряниками пригощає. Що можна було йому наговорити такого, щоб той з радістю погодився відпустити мене на пару днів, та ще й зі збереженням зарплати? Адже він не зніме з мене премію за ці кілька днів? Не повинен! Інакше мені не вистачить заплатити за квартиру!.. Боже, чому я вічно потрапляю в якісь неприємності з цим чоловіком?

- Сподіваюся, - почала, вже, насправді, ні на що не сподіваючись, - ви не представлялися своїм прізвищем?

- Звісно, ​​представився! – порадував гендиректор, урочисто вивантажуючи переді мною чашку з густою темною жижею, що віддавала полином, гвоздикою та падаллю. Фу! Яка гидота! – Інакше він би нізащо не вислухав мене. А зараз прийміть це! Чудовий засіб від застуди! Його ще моя мама готувала, коли я хворів у дитинстві…

- В шістнадцятому столітті? - скривилася, демонстративно відсуваючи це відьомське вариво.

- Не кривись! - посміхнувся Антонов. - Тут тільки трави та деякі коріння. Запах не дуже, проте допомагає з першого ковтка… Як тільки вип'єш, я зі спокійною душею поїду додому. У мене, знаєш, і без того турбот вище даху! Але, ти захворіла з моєї вини. Тож давай!..