12.

КІТ! Її хвилював лише цей чортів кіт! Ден відкрив їй серце, розповів про наболіле, а ця черства поганка просто пішла! А головне, вона не повірила йому! Вважала хворим ідіотом!

- Не здивуюсь, якщо Маша побігла викликати швидку, - гірко посміхнувся чоловік, підводячись із землі. - Антонов, ти справді ідіот! Знову все зіпсував!

Маша знайшлася неподалік. Вона тинялася поміж дерев, тихо матюкаючись і проклинаючи все на світі, включаючи його!

- Це все через тебе! – визвірилася дівчина, помітивши Антонова. – Я те! Я це! Я такий бідненький, пожалійте мене! Погана відьма обвела мене навколо пальця, використала і кинула, а я весь такий пухнастий та невинний! Тьху! Розвісив соплі! Чоловік називається... Та всі ви мужики такі. Тільки про себе й думаєте!

- Машо... - обережно покликав Денис фурію, що розбушувалася. Він шоковано слухав одповідь двадцятирічного дівчиська, ніби це вона топче землю вже чотири сотні років підряд.

- А ти взагалі хоч на мить задумувався про те, що відчувала тоді Марла? – продовжувала звіріти Воскресенська. - Ти подумав, як їй було: побачити тебе з іншого? Як це, дізнатися про майбутнє весілля коханого? Ти розбив їй серце задовго до її смерті!

У величезних очах плескався біль. Стоп! Звідки вона знає?

- Як?.. – уривчасто видихнув Денис. Всередині усе напружилося в очікуванні відповіді.

- Сни, - гірко посміхнулася Маша. - Пам'ятаєш?.. Вона бачила вас у тій затоці посеред лісу. Вона знала, хто її засудив... Ти зрадив її! Дозволив загинути через дурний страх бути до когось прив'язаним. Боявся втратити свободу?

Адже дівчина має рацію! Як би він не хоробрився, як би не любив, він завжди боявся майбутнього весілля. Боявся, що стане таким же забитим невігласом, як його батько. Смак свободи п'янив, а сім'я прив'язувала, зобов'язувала, ламала ледве зміцнілі крила.

- Я не звинувачую тебе, - зітхнула Воскресенська. - Що було те загуло. Як би тобі не хотілося, минуле не можна змінити! Адже ти саме цього бажаєш насправді? Шукаєш її відображення в інших, намагаючись спокутувати свою провину!

- Чому ти?..

- Тому що я – не вона!.. Марли давно немає. Лише відлуння її пам'яті блукають світом, час від часу виникаючи, щоб ти нарешті зміг зрозуміти, нічого не можна повернути! - Маша сумно усміхнулася, зазирнувши в його ошелешені очі. - Не можна жити минулим, інакше в тебе ніколи не буде майбутнього. А тепер допоможи мені знайти Пушка… будь ласка! Я хвилююся, коли не знаю де він і що з ним. От і тобі наговорила всякого…

Нервово реготнувши, Антонову все ніяк не вдавалося прийти до тями. Він дивився на Мшу та бачив Марлу. Завжди! І тільки зараз зрозумів, що дівчина має рацію: це не вона. Ден все життя ганявся за примарою колишньої нареченої, яка продовжувала жити у його пораненому серці. Чоловік ніколи її не відпускав. Він обманював себе, не в змозі пробачити своїх помилок, не в змозі забути згаслого погляду, що втратив будь-яку надію. Біллю він заплатив за її страждання! Чи означає це, що вже можна відпустити?

- Ходімо, - посміхнувся Антонов, трохи збентеженій дівчині. Напевно, вона тільки зараз усвідомила, що і кому наговорила. - Твій кіт в іншій стороні, я його чую. І… гадаю, він тобі вже помстився за всі образи!

***

Помстився, це слабо сказано! Мало того, що він подер всю переноску зсередини, він у неї ще й нагадував! Нагадив і вивалявся! Коли я її підняла, ледь знову не впустила. Все хутро котейки злиплося від смердючих випорожнень, тільки два великих злих жовтих ока витріщалися на мене з віддаленого кута.

- За що? - застогнала, уявивши, як буду тягти його ось такого чорти знає скільки до селища, потім ще й в машині одній сидіти. Це якщо Антонов мене не кине просто посеред лісу за довгий язик.

Це ж треба було вивалити на нього все, що думала в той момент! Втома, стрес, хвилювання за пухнасту дупцю і просто містичне відчуття чужої присутності під час нашої розмови довели мене до стану афекту. А за таке навіть у суді виправдовують. Тому я дуже сподіваюся, що шеф змилостивиться і підкине нас додому. Бо в маршрутку з цим смердючим клубком мене не пустять!

За дві години були на місці. Акуратні будиночки, в основному з дерева та каменю, заховані між деревами, то тут, то там бігають дітлахи, незвично гучні, не зациклені на ґаджетах. Біля якогось сараю пасеться кінь, а трохи далі чути шум річки, невеликої, але явно з порогами, надто гучна. Так спокійно та добре! І якби не підвиваючий Пушок в сумці, ниючі ноги і спина, я була б щасливою.

Денис залишив мене посеред дороги, а сам кудись пішов. Дуже сподіваюся, що не назавжди! Даремно панікувала, він з'явився через двадцять хвилин, задоволений до краю. Як виявилося, Антонов використав свій талант до переговорів і домовився за трактор. А ще…

- Он там старе відро та мило, - вказав чоловік на невелику дерев'яну діжку. – Пані Ольга обіцяла принести теплої води. Викупай свого звіра. Ось такого я його навіть у багажнику не пущу!

Зраділо пискнувши, кинулася у вказаному напрямку. Пушка купала не лише я, а й четверо дітей цієї самої Ольги. Неприємний процес перетворився на феєричне шоу: «не дозволь втекти мокрому коту» і «втопи смердючу незнайомку в бочці води». Було весело!

В результаті, пані Ольга перевдягла мене в чисту полотняну сорочку з чудовою вишивкою та спідницю з традиційним візерунком. Спочатку відмовлялася, обіцяла переодягнутися в машині і повернути все, але жінка тільки відмахнулася.