7.

- Маша, тримайтеся! Я зараз вас витягну! – полегшено видихнув чоловік.

- Денисе Андрійовичу? – шоковано пробурмотіла Воскресенська. - Але як? Звідки?

«Звідки» - дуже правильне питання! Отримавши в руки власність дівчини, Антонов кинувся в глухий бік лісу, щоб перевернутися подалі від зайвих очей. Не вистачало ще, щоб хтось його побачив!

Напрямок знайшов не стільки по запаху, який повністю змило зливою, скільки на слух. Маша, розумна дівчинка, кричала, кликала на допомогу! «Але що вона робить по той бік гори?» Ні! Це не думка, в буквальному сенсі цього слова, радше образ, який виник у свідомості вовка. Він, Ден, не здатний мислити чи наказувати тварині, поки той головний, і навпаки.

Проте дещо прокляття все ж таки залишило йому в нагороду: здатність перекидатися за власним бажанням, його бажанням! І є лише одна перешкода для цього, сильне хвилювання звіра. Ось чому, коли вовк знайшов перелякану Воскресенську, він не дозволив чоловікові змінити іпостась! Він відчував страх своєї пари і намагався будь-яким способом заспокоїти її. Вийшло, чесно кажучи, паршиво!

Денис зміг перевернутися в останній момент, щоб зловити її, абсолютно не подумавши, як усе пояснюватиме.

- Що ви тут робите? - запитала Маша, цокаючи зубами і відводячи погляд від його оголеного тіла.

- Проходив повз, - так собі жарт, проте що ще йому залишалося сказати?

- Тут був вовк, - нервово озирнулася дівчина. - Куди він подівся?

- Напевно, я його злякав, - підвівся чоловік, навіть не намагаючись прикритися. - Ходімо! Вночі у горах холодно, потрібно знайти укриття. А вранці по нас відправлять рятувальників.

Почервонівши, як маків цвіт, Маша підвелася.

- О-ось! - вона простягла Антонову свою куртку.

- Навіщо? – щиро здивувався гендиректор. - Мені не холодно. Краще самі…

- Прикрийтесь! - рикнула співрозмовниця і поспішила до дерев.

Денис тільки задоволено посміхнувся, пов'язуючи тканину навколо стегон. Про те, що в нього чудова постать, він знав і зовсім не соромився. А ось реакція пари потішила. Така доросла і така… невинна!

Вперед просувалися швидко. Яскраве світло повного місяця пробивалося крізь гілки дерев, освітлюючи шлях.

- Послухайте, кхм, Денисе Андрійовичу, - залепетала позаду Воскресенська, - а як ви мене знайшли?

- Е-ем, давайте вже перейдемо на «ти»! Думаю, після того, що ти сьогодні бачила, це буде доречним, – спробував відмаститися від відповіді Антонов.

- Логічно, - пробурмотіла дівчина, проте не покидаючи спроби з'ясувати необхідну інформацію. – Ну то як?

- Ти кликала на допомогу, я почув і прийшов. От і все!

- Тобто, мій крик було чутно в таборі, але ніхто, окрім вас, не наважився мене рятувати? – обурилася Маша.

- Не зовсім так... - зам'явся Ден. - Ти спустилася з іншого боку гори. Занадто далеко від табору.

- Не розумію, тоді як ви... ти зміг почути?

- Я був... набагато ближче... Давай поговоримо про це, коли знайдемо укриття. Зараз не варто витрачати сили надаремно...

Воскресенська замовкла, але навряд чи на довго. Йому варто вигадати хороше пояснення або ж розповісти правду. І те, й інше неймовірно складно!

Невдовзі вони відшукали тонку стежку, яка вела в глиб лісу. А ще через три години, Денис вивів їх до невеликого кам'яного будиночка. Двері були не зачинені. Що ж, це саме те, щоб відпочити до ранку, а там їх обов'язково знайдуть рятувальники.

***

Це був шок! Подвійний шок!

Спочатку ледь не впала зі скелі, а потім побачила свого боса у всій красі, так би мовити. А подивитись, я вам скажу, там було на що! Він, мабуть, багато часу проводить у спортзалах. Ну, плюс ще природа не слабо обдарувала. Загалом усе при ньому. Проте для моєї тендітної психіки це був перебір. Ганебно втекла, наче малявка з танців.

Загалом, у голові крутилася маса запитань, перед очима майоріла могутня оголена спина шефа, а ноги гули від втоми так, що я була готова розлягтися просто там, посеред лісу. У спробах відволіктися, почала розмову, яка ні до чого не привела. Антонов підозріло відмовчувався, посилаючись на різні дурниці. Якось це підозріло!

- Зупинимося тут! – повідомив Денис, відчиняючи двері лісового будиночка. – Схоже, тут зупиняються лісники під час роботи. Влаштовуйся, а я піду, пошукаю дрова. Думаю, запас має бути десь поза будинком.

Влаштовуйся! Легко сказати! Всередині було темно, хоч око виколи. Того світла, що пробивався крізь запорошене вікно, не вистачало навіть на те, щоб побачити власні руки. Тож вирішила не ризикувати і залишилася стояти біля дверей. Нехай цей качок сам з усім розбирається, а я надто втомилася!

Качок і справді розібрався. Якимось невідомим чином, він непогано орієнтувався в непроглядній темряві, і незабаром не тільки запалив гасову лампу, а й розпалив камін. Клас!

Нічого, окрім невеликого тапчана, столу та каміна з лампою в будинку не було. А… ще розхитаний табурет у кутку. Хто сумнівався в тому, що гендиректор займе найзручніше місце?