5.

Весь день, як одержимий, ганявся за дивним дівчиськом. Марія Сергіївна Воскресенська, двадцять чотири роки, незаміжня, рядовий менеджер без будь-яких видатних успіхів у роботі. Вона взагалі не мала потрапити на цю конференцію. Отже, або у неї гарні зв'язки, або вона коханка їхнього місцевого начальника.

Від останнього у Дениса волосся на потилиці піднялося дибки. Невже його звір вирішив привласнити собі цю малолітку? Ні, вона звичайно, мила і таке інше, але у них бували й кращі. Хіба що… якщо не знайдеться його пара, тоді можна буде непогано скоротати з Машею кілька десятиліть. Дурні думки довго не давали заснути. А коли він все ж таки відключився, повернулися спогади.

Марла! Він зрозумів, що зустрів єдину з першого погляду. У легендах говорилося, так буває лише у перевертнів. І нехай він людина, звичайна людина, серце стислося і бухнуло вниз, побачивши тендітну дівчину біля річки. Це було кохання!..

Півроку щастя. Він збирався одружуватися. Як тільки накопичив би достатньо грошей, щоб його Марла могла пошити найкрасивішу сукню, щоб обсипати її коштовностями і привести в будинок, на який вона заслуговує. Мрії та кохана жінка поряд надавали сил. Залишилося небагато, всього кілька сотень срібників. Тим більше, він непоганий майстер! Метал завжди співав у його руках, перетворюючись на неймовірні вироби.

Нова робота впала, як сніг на голову. Багата вдова, самотня і щедра, покликала його до себе, обіцяла озолотити за виконану роботу. І він погодився. Як дурень, повірив у щирість хитрої жінки. Хоча… тоді він справді був дурнем. Чорна відьма затуманила його очі та розум, обвела навколо пальця і ​​встромила ножа в спину, вириваючи серце. Прокляття місяця виявилося набагато страшнішим, ніж він міг собі уявити.

- Чому ти не хочеш бути моїм? – лютувала жінка. – Це я допомогла тобі повернути людську подобу! Це я врятувала тебе від долі, бути вічно ув'язненим у тілі звіра! Це я допомогла знищити ту, що прокляла тебе! Ти мені винен!

- Ні, - відсторонено відповів чоловік, покидаючи її будинок. - Більше я нікому нічого не винен.

- Ось воно як! – скипіла вдова. – Тоді блукати тобі вічність по світу, ні живим, ні мертвим! Доки не знайдеш свою пару. А вже я подбаю, аби ваші шляхи ніколи не зійшлися!

Денис здригнувся і прокинувся. За вікном яскраво світив повний місяць, його ворог і соратник уже не одне століття. Звір всередині жалібно заскиглив, випрошуючи дозволу погуляти.

«Що ж, друже мій, веселись! Хто знає, коли в тебе ще буде шанс насолодитися прогулянкою?»

***

Ранок почався дивно: з букету польових квітів та пакету котячого корму. Ось чого точно ніяк не очікувала! У букеті знайшлася записка: «Найкрасивішій мисливеці на кішок і її голодуючому другу!» Мимовільна посмішка розповзлася по всьому обличчю. Це знак примирення, чи хтось намагається підсолодити пігулку перед моїм звільненням?

Загалом, на сніданок вирушила у піднесеному настрої. Чоловіка зустріла біля роздавального стола. Денис Андрійович м'яко посміхнувся і пропустив мене з підносом вперед.

- Як спалось? - запитав він, спостерігаючи, як я накладаю собі салат.

- Дякую, добре, - нервово озирнулася. Не хотілося мені привертати увагу шанувальниць боса. Нам ще в гори сьогодні підніматись. Ці, якщо що, і зі скелі можуть скинути. - Ви не могли б відійти подалі?

- Навіщо? - здивувався Антонов.

- Щоб ваші пасії мене сьогодні не прибили, - говорити старалася, не розкриваючи рота.

- Про що ви? - а ось це вже був щирий шок. Бідненький, він навіть не в курсі, що в жіночому лігві вже йде відкрита війна за його серце?

- Ось про це! - рикнула і, прихопивши їжу, екстрено відступила до вільного столика.

До роздавальної швидким кроком прямувала Надія Самойлова, співробітниця головного офісу нашої корпорації. Вона зміряла мене зневажливим поглядом, голосно хмикнула і повернула увагу своїй цілі.

- Денисе Андрійовичу, - промуркотіла ця… кобра, - дозволите мені сьогодні скласти вам компанію за сніданком? У мене стільки запитань накопичилося після вчорашньої лекції. Можливо, ви допоможете де в чому розібратися?

Гендиректор насупився, явно оцінивши вираз мого обличчя: «а я ж говорила!», і дозволив красуні провести його за столик. Насолоджуйтесь компанією, дорогий шефе! Хоча не могла не зізнатися собі, на душі стало неприємно. Десь там, дуже глибоко всередині, зародилося дивне почуття… ревнощі? Ось чого точно не очікувала від себе! Хоча, чоловік насправді дуже вродливий. Можливо тому?

Лекції як такої майже не було. Нам роздали сертифікати та відправили збиратися. Попереду чекало сходження на Говерлу!

Їхали довго, під пісні наших «богинь», які, як могли, розважали Антонова. Після ранкового інциденту чоловік більше не намагався заговорити зі мною на людях. З одного боку, мене тішило те, що я не піддаватимуся чужим нападкам, з іншого, було страшенно прикро! Хто знає, якби я не була такою боягузкою, можливо, змогла б закрутити короткочасний роман із найкрасивішим чоловіком у моєму житті. Ех!

На початку маршруту нам виділили дощовики, хоча погода була досить ясною, лижні палиці та екскурсовода. Щось мене вже лякає перспектива пертись чорт знає куди з таким дивним набором юного натураліста. Прихопила пляшку води та поповзла вгору разом з усіма.