4.

Скільки їх було сьогодні? Збився з рахунку! Та тільки марно все. Розчарування розривало серце на частини. Не вона! Увесь час не вона! Чому? Невже вона навмисне ховається від нього? Невже щось згадала? Довідалася правду? Не може бути! Усі попередні втрачали зв'язок із минулим при кожному переродженні, тим самим дозволяючи йому спробувати знову і знову. А якщо на цей таз буде інакше?

По шкірі промчали галопом мурашки. Він давно втратив відчуття життя, наче скам'янів. І тільки при її появі тіло повертало собі людську подобу. Він знову починав жити!

Денис стояв біля вікна, спостерігаючи, як з-за обрію повільно піднімається майже повний місяць. У крові вирувала енергія, вимагаючи дій. Та чоловік вже дуже давно навчився нею керувати. Це тільки щенята піддаються поклику крові і на куражі творять дурниці. А такі, як він, самі вирішують, як і коли їм звільняти свого внутрішнього звіра. Хоча, насправді таких, як він, залишилися одиниці по всьому світу. Ті, хто не пішов за межу, втративши смак до життя.

Раптом потік спогадів перервало невиразне шипіння під вікном. Це ще що таке? Не втримавши цікавість у вузді, чоловік вийшов на балкон. Внизу біля трояндового куща, нахилившись до землі, стояла дівчина? Здивовано оглянувши приємну очам картину, він вирішив все ж дати про себе знати.

- Що ви там робите? - на обличчя сама собою наповзла дурна посмішка, коли ця пташечка злякано підскочила і втупилась у нього великими карими очима. Всі емоції зчитувалися з миловидного обличчя, як з відкритої книги. Закусивши пухку губу, божа квіточка відвела очі і пробурчала невиразно:

- Е… Я вам завадила? Вибачте…

«Якраз навпаки, мила. Ти зробила мій вечір трохи світлішим. Проте говорити про це було б не ввічливо.»

 - То що ви там робите? - не розуміючи навіщо, продовжив Денис. Йому страшенно подобалося чути її боязкий голосок і спостерігати за зміною щирих емоцій.

- Одну пухнасту дупу вивуджую, - огризнулася мала, і почервоніла, як маків колір.

Чого-чого, а такого Антонов ніяк не сподівався почути. Ото вже здивувала!

- Кого? – поперхнувся чоловік.

- Е-е… Кота! - ще більше збентежилася красуня. Висмикнула з-під куща пухнастого звіра, несміливо йому кивнула і зникла вночі. І що це було?

Нервово реготнувши, Денис пішов спати. Тільки замість минулого, яке зазвичай щоночі його роздирало, прийшла вона: з великими карими очима, пухкими губами та ямочками на почервонілих щоках. Нічна фея… чи, може, т була місцева відьма з чорним котом в обіймах?

***

Другий день нічим не відрізнявся від першого. Хіба що пейзажі за вікном автобуса трохи змінилися, та час від часу спину пропалював уважний погляд гендиректора. Невже впізнав?

При кожному спогаді про нашу зустріч мене сковував сором. Це ж треба було таке ляпнути! І кому? А якщо він вирішить, що таким некультурним співробітникам не місце у їхній компанії? Нам з Пушком доведеться з'їжджати із орендованої квартири, бо квартплату ніхто не скасовував.

Тому я всіма можливими способами намагалася його уникати. Адже ж воно як: не спійманий – не злодій. От і зі мною так само, якщо не потраплю йому на очі, мене не звільнять. А якщо зловлять, відхрещуватимуся до останнього.

За вечерею, тільки-но помітила, як чоловік прямує в мій бік, нахабно присіла на єдине вільне місце за одним із столиків. Здається, компанія чекала на когось іншого, та я стійко проігнорувала незадоволені погляди. Ледве не подавившись кілька разів, за пару хвилин проковтнула їжу і майже по стінці втекла із зали. Фу-ух! Так і параноїком стати не довго!

Пухнастий паразит сьогодні знову був стійко налаштований вийти погуляти. Спочатку я щиро сподівалася, що повний ігнор його не двозначних натяків заспокоїть Пушка. Та після півгодинних завивань і кількох скарг від сусідів довелося вивести засранця погуляти.

Найбільше боялася зустрітися із гендиректором. І чого він до мене причепився? Невже маленьке хамство могло настільки вивести його із себе, щоб наважитись мене за це звільнити? А як же інші? Он, вранці Маринка з Надькою ледве волосся одна одній не повидирали, коли сперечалися, хто сьогодні обходжатиме начальника під час сніданку. Він, до речі, це бачив, і нічого!

А тут я, метр шістдесят у стрибку, худа, з другим розміром грудей і копицею неслухняного каштанового волосся. Якби не ямочки на щоках, які дісталися мені від батька, і через які я взагалі з'явилася на світ, я можливо, навіть комплексувала б… Хоча ні! Характер не той! Про що я? Ах, так! До того, що не розумію, в чому винна!

- Ви мене уникаєте! - почулося ображене позаду, перериваючи мої невеселі роздуми.

Здригнулася всім тілом, заледве серце в п'яти не втекло.

- Навіщо так лякати? - огризнулася, припечатавши чоловіка гнівним поглядом. - Вам що, мого звільнення замало? Вирішили вбити! Щоб уже напевно!

Денис Андрійович навіть в осад випав від моєї відповіді. Дивився на мене круглими очима, розкриваючи та закриваючи рота, наче у німому кіно. Що, з'їв, розумник? Не чекав від непоказного дівчиська такого відношення? Звикли, що всі схиляються перед тобою?

- Чому мені здається, що навіть мовчки ви продовжуєте мене лаяти? - сконфужено посміхнувся начальник.