Глава 2: Крижане Серце

Наталка ледь стримала крик. Повітря було настільки холодне і чисте, що кожен вдих різав горло, але не це змусило її серце стукотіти, як божевільний барабанщик.

​Перед нею, біля підніжжя крижаних сходів, стояли двоє: високий чоловік у розкішному синьому камзолі з хутряною оторочкою, та його наляканий до смерті слуга. Чоловік, без сумніву, був тим, кого вони називали Принцом.

​Його обличчя було викарбуване, як зимовий пейзаж: ідеальні лінії, високі вилиці, але очі — кольору замерзлого льоду — випромінювали таку зневіру і образу, що Наталці стало не по собі. Схоже, він бачив її, але дивився крізь неї.

​— Я ж сказав, Еріку! — голос Принца був низьким, як гул замерзлого озера. — Скільки разів мені повторювати? Ніхто не може прийти, ніхто не може нас врятувати! Це покарання!

​— Я не знаю, хто ви! — різко вигукнула Наталка, стискаючи Опівнічну Троянду. Квітка в її руці була теплою, єдиною теплою річчю в цьому застиглому світі. — І я не «покарання»! Я просто шукала гірлянди!

​Принц нарешті перевів на неї свій крижаний погляд. Він окинув її поглядом, повним зневаги: від її чорної ошатної сукні до звичайної, трохи припорошеної снігом шапки Санти.

​— Гірлянди? У моєму Королівстві Вічної Півночі? — Він гірко посміхнувся. — Ти, мабуть, чергова ілюзія, яку підкинув нам час. Бачиш цю стрілку? Вона стоїть на 23:59 уже сто років. І сто років ми чуємо, як вона НЕ б’є дванадцять.

​Слуга Ерік підійшов до Наталки, його очі були наповнені жалем і надією.

​— Пані… Ви виглядаєте… свіжо. — Він понизив голос. — Ви прийшли зі Справжнього Часу? Звідти, де є наступний день?

​— Так, я... я всього лише з Києва. У мене вдома має бути салат олів’є за п’ять хвилин! — Наталка вже ледь стримувала сльози.

​— П’ять хвилин, — прошепотів Ерік, дивлячись на квітку в її руці. — Тоді це правда. Опівнічна Троянда! Вона цвіте лише в той момент, коли портал відкривається. Принце, це наш шанс!

​Принц, якого, мабуть, звали Аріан, відступив, як від вогню.

​— Шанс? Ти хочеш, щоб я повірив у дурні казки про кохання, Еріку? Бабусині легенди! Ми маємо знайти чарівний ключ, а не чекати на поцілунок від першої-ліпшої незнайомки у різдвяній шапці.

​Наталка відчула, як її щоки спалахнули від гніву, що став гарячішим за Троянду в її руці.

​— Слухайте, Ваше Морозиво! — вона зробила крок до нього. — По-перше, ця «незнайомка» хоче додому. По-друге, це не моя шапка, а по-третє, якщо ваша казка вимагає «поцілунку», щоб ви нарешті перегорнули сторінку календаря, то ви не залишили мені вибору!

​Вона рвучко піднялася на сходинку, щоб бути з ним на рівні, і, не давши йому отямитися від її зухвальства, поклала свою вільну руку йому на щоку. Його шкіра була холодною, як лід.

​Він шоковано розширив очі.

​— Що ти...

​Наталка, заплющивши очі, різко і невміло поцілувала його. Вона чекала тепла, іскри, спалаху.

​Натомість вона відчула тільки... лід.

​Вона відскочила. Ерік затамував подих. Аріан стояв нерухомо, його щока, де щойно були її губи, здавалася, тепер світилася крижаним синім світлом.

​Десь далеко, у морозному повітрі, пролунав глухий, монотонний звук. Бум.

​Наталка подивилася на вежу. Стрілка була на 23:59. Нічого не змінилося.

​— Диво? — прошепотів Аріан, його голос звучав тепер ще гірше, ніж раніше. — Ти думала, що ти просто прийдеш, поцілуєш і це спрацює?

​Наталка відчула, що її обличчя стало мокрим від сліз розчарування.

​— Але... я ж старалася!

​— "Старалася"? — Принц зробив крок назад, його крижані очі наповнилися смутком і гнівом. — Ти думала, що Поцілунок Справжнього Кохання, здатний змінити Час, це просто частина різдвяного флешмобу? Ти нічого не знаєш про це королівство. І нічого не знаєш про справжнє кохання.