11

Ранок приніс Арії лише гіркоту. Вона прокинулася у кімнаті для гостей, сповнена люті на Віктора за вчорашнє приниження. Вона вирішила покинути його будинок, але, смикнувши ручку, зрозуміла: усі двері були замкнені. Її так легко не відпустять.
Арія не розуміла Віктора. Що саме він прагне? Що буде далі з нею? Вона була лише інструментом у його жорстокій грі, але її власне тіло вчора ввечері, і особливо в кабінеті, зраджувало її.
Вона спустилася до вітальні, де біля каміна сиділа Аніта. Аніта вже дізналася про події дня і була рада почути, що Софія зазнала невдач.
Аніта: (Посміхається, підтримуючи келих) Чудовий хаос, Аріє. Віктор не розчарував. Софія втратила трон.
Арія: (Холодно) Це не перемога. Це… дикість. І це не кінець.
Аніта: Звісно, не кінець. Дмитро не такий. Він не біжить, він чекає. Він вигадає помсту Віктору. Нам потрібно бути пильними і йти за планом. Але, чесно кажучи, я рада, що Віктор отримав гідний виклик. Чи готовий Віктор отримати її? Це ми скоро побачимо.
Арія повернулася до своєї кімнати, не бажаючи обговорювати з Анітою свою внутрішню боротьбу.
                                              ~
Вона була у кімнаті, коли двері відчинилися, і на порозі з’явився Віктор. У його очах була хіть, ледь прихована маскою впевненості.  Бійка у кабінеті добряче йому сподобалася, це було видно з того, як він тримався. Він прийшов, щоб отримати трохи більше.
Віктор: (Його голос низький, як шепіт) Ти намагалася втекти, Аріє? Дивно. Ти ж знаєш, що я не відпускаю свої іграшки, доки вони мені не набриднуть.
Арія: (Її серце калатало. Вона знала, що якщо вона підкорить Віктора, буде легше обкрутити його, але чи хотіла вона йому нашкодити?) Я не іграшка, Вікторе. Я — наслідок твоїх вчинків.
Вона підійшла до нього. Легким, зухвалим рухом провела по його щоці. Її очі горіли бажанням, і вона більше не могла це приховувати. Її тіло хотіло його доторку — доторку, що був одночасно зброєю і наркотиком.
Арія: Ти забув, що це може бути взаємним.
На обличчі Віктора промайнуло вагання щодо Арії. Він боровся зі своїми власними правилами. Вона була ворогом, частиною плану, але кожен її дотик руйнував його броню.
Віктор: (Його погляд став темним і вимогливим) Не грайся зі мною. Я отримаю те, що хочу, незалежно від твоєї згоди.
Арія: Спробуй.
Віктор обійняв Арію за талію, притискаючи її до себе з такою силою, що вона ледь не задихнулася. Пристрасний поцілунок був жорстоким і відчайдушним. Їхні губи сплелися у шаленому танці, від якого в їхніх легенях почало закінчуватись повітря.
Віктор відсторонився від Арії, важко дихаючи. Його тіло прагнуло її, він хотів відчути її на смак, перевірити, чи така ж вона небезпечна всередині, як і зовні.
Віктор: Ти… п’янка. Заборонена, але п’янка.
Арія: (Її дихання було уривчастим, вона ледь чутно відповіла) Ти зводиш мене з розуму, Вікторе. Чому ти це робиш?
Віктор: (Його відповідь була хрипкою) Щоб нагадати собі, що ти ворог. Щоб відчути, що я контролюю тебе.
Він не став чекати. Швидкими кроками він привів її до стіни, стиснувши її між стіною і своїми грудьми. Він почав вивчати її тіло, його губи спускалися по її шиї, ключиці. Кожен її вигин він цілував, немов намагаючись закарбувати її смак і запах у своїй пам'яті.
Арія важко дихала і шепотіла його ім’я — чи то як прокляття, чи то як молитву.
Арія: Я… не можу… більше…
Віктор: (Нахилився до її вуха, його голос тремтів) Тоді не треба. Просто здайся.
Час ніби зупинився. У цю мить не було помсти, не було Софії чи Дмитра. Були лише вони, заблоковані власним шаленим бажанням. Віктор хотів її, як і вона його. Це було зізнання, яке вони обидва намагалися заперечити.
Його руки блукали по її тілу, викликаючи мурашки. Арія прогнулася, відчуваючи його силу і владу. Вона знала, що грала з вогнем, але цей вогонь давав їй відчуття життя.
Він підняв її на руки і поніс до ліжка. Їхня спільна гра переходила на новий, небезпечний рівень, де ставка була не лише помста, а й їхні серця.