Арія

Віктор одразу дав зрозуміти, що відмови він не прийме, тому довелося змиритися. Він знав, що моя рука, яка одного разу забрала в нього світло, тепер буде змушена його захищати.
Аніта вигнала всіх із кабінету, залишившись із Віктором наодинці. Вони довго обговорювали все, вона намагалася переконати його, що я підведу їх і вчиню щось погане, але Віктор не слухав її.
— Вікторе, ти ж не можеш її взяти! Вона небезпечна! — шипіла Аніта.
— Арія, — ледь чутно прошепотів він. — Вона — найнебезпечніша жінка, яку я знаю. А я люблю ризикувати.
— Але вона, Вікторе... вона ж... — Аніта запнулася.
— Я знаю, що вона зробила. Саме тому вона ідеально підходить, — він перебив її. — Тільки вона може допомогти мені.
Він вийшов із кабінету й наказав Аніті супроводити мене в магазини вибрати сукню на весілля. Аніта не дуже зраділа цьому, тому зашипівши, зникла у своєму кабінеті. Час був обмежений, потрібно було якнайшвидше придумати план, проте Віктор був дуже спокійний, і це мене лякало. Невже він щось придумав?
З самого ранку Аніта повела мене в салон, де мені змінили зачіску, зробили манікюр. Проте вона встигла познущатися з мене, коли мені робили депіляцію. Вийшовши приниженою, я побачила щасливу посмішку Аніти, так і хотілося проїхатися по її обличчю. Із сукнею було більше проблем. Вона принесла мені цілу купу речей, проте підходящої не було, і було вирішено зшити на замовлення. Увечері я впала без сил, але в мою кімнату зайшла служниця. 
Дівчина, що зайшла до кімнати, була не схожа на інших. Замість звичної суворої форми, на ній була проста, охайна сукня з білим мереживним комірцем, а її русяве волосся було зібране в акуратний пучок, що обрамляв обличчя, всіяне веснянками. Її погляд був добрим, але водночас втомленим.
— Пані Аріє, пан Віктор кличе вас. Він чекає у вітальні, — мовила вона тихим, майже шепотом.
Я підняла голову, відчуваючи, як в очах з'явився вогник зацікавленості.
— І як тебе звати? — запитала я, намагаючись стримати втому.
— Ліна, — відповіла дівчина, і її очі засяяли, немов вона не звикла, щоб до неї зверталися на ім'я.
— Іди відпочивай, Ліно. Я сама знайду дорогу.
Віктор сидів у великому шкіряному кріслі, навпроти каміна, з келихом бренді в руці. Побачивши мене, він піднявся. Він здавався таким спокійним, що це не могло не дивувати.
— Я думав ти вже спиш,— сказав він, вказуючи на крісло навпроти.
— Після зустрічі з твоєю Анітою я вже, мабуть, до кінця життя не засну. Вона зробила все, щоб я відчула себе безпорадною.
— І як, вдалося? — у його голосі був сарказм, який він намагався приховати.
Я кинула на нього роздратований погляд.
— Ти краще скажи, що за план у тебе в голові? Весілля — це ж ідеальне місце для... — я запнулась, не знаючи, як висловити свою думку. — Для бійні.
Віктор усміхнувся і відпив ковток зі свого келиха.
— Бійня буде, але не на весіллі. Це було б занадто просто. А я не люблю простих рішень.
Він повільно поставив келих на стіл, обійшов його і зупинився переді мною.
— Ти ж не думала, що ми просто приїдемо на весілля, вип'ємо келих шампанського і поїдемо додому? Софія, Дмитро… вони отримають те, що заслужили, але не за допомогою кулі в лоб чи ножа в спину. Це занадто благородно для них.
Я здивовано дивилась на нього.
— І що ж ти пропонуєш?
— Ми зруйнуємо їхнє життя, — Віктор нахилився до мене, і його голос став тихішим, майже шепотом. — Ми знищимо їхню репутацію, їхній бізнес, їхню любов. Вони втратять усе. І будуть дивитися, як усе це відбувається.
Віктор зробив крок назад, щоб сісти на підлокітник мого крісла
Я відчула, як по моїй руці пройшов легенький дотик. Він взяв мою руку і притиснув до своїх губ.
- Ти повинна зробити усе можливе, аби виправити усе що ти скоїла. Можливість в тебе є, тому не підведи
-Я знаю, що я тобі винна", — мій голос звучав тихо і невпевнено. — "Софія заплатила мені, щоб я тебе усунула".
-"Але ти не зробила цього", — його голос був тихим, але твердим. — "Ти залишила мене в живих, але відібрала те, що було для мене найдорожчим. Мої очі. Тепер ти моя. І ти маєш мені відплатити. Помститися Софії за те, що вона зі мною зробила".
Я кивнула, відчуваючи, як моє серце стискається. Це завдання було складним, але я була готова. Я була готова на все, щоб він відчув себе краще.
Він знову подивився на мене, і цього разу його погляд був більш м'яким. Він повільно простягнув руку і доторкнувся до моєї щоки. Його дотик був легким, майже невагомим, але він змусив мене завмерти.
-"Тепер ти розумієш?" — тихо сказав він. — "Ти моя. Допоки не виправиш те, що накоїла".
Я не знала, що відповісти. Я відчувала себе в пастці, але це була пастка, в яку я сама себе загнала. І це відчуття було не таким вже й поганим.
-"Я зроблю це", — сказала я, мій голос був твердим. — "Заради тебе, Вікторе".
Він посміхнувся. Не зловтішно, а з якоюсь легкістю. І в цей момент я зрозуміла, що моя помста Софії — це лише початок. Початок чогось більшого. І я була готова до цього.