7.

На вечір посилювався мороз, а простір поглинала темрява. Але, що це для відважної дівчини, яка ковзалась на слизькому узбіччі ґрутнової дороги десь на відстані трьох кілометрів від дому посеред полів? Ха, дрібниці! Подумаєш, змерзли пальці та перетворилися в бурульки! Зате зубам весело — вони танцюють гопака!

Не важко здогадатися, хто ця леді. Важче здогадатися, про що вона думає, голосно сміючись! Але з чого б це їй сміятись? Одна, посеред порожньої дороги за вісім годин до Нового року, висолопивши язика, пхає за собою і перед собою пухнасту ялинку, висотою у свій зріст! Та тут плакати треба! Але ні — їй смішно, бо уявила себе героїнею фільму, яка виконує місію врятувати свято. Щоправда, Дарина й сама не очікувала, що уклепається так, що й годі.

Спочатку вона таки встигла на базар, однак залишились дві нещасні, скалічені життям, сосни. А коштували вони нечуваних грошей! Світлолиця дівчина мала із собою таку суму, проте їй кортіло саме ялинки та ще й гарної.

— Ото вередливий покупець! — нагримав на неї продавець хвої. — Та що поробиш. Можу дещо запропонувати, — зжалівся зрештою сивий чолов'яга. — Маю вдома ще декілька вічнозелених дерев. Проте я живу в сусідньому селі.

Ось так і опинилася Даринка за сім кілометрів від дому. Зате з ялинкою в руках і на плечах та повними штанцями щастя. Але, як на глум, — не подумала, яким чином вибиратися звідти!

На щастя, місцеві люди підказали про автобус. Та якби ж вона сіла на нього — то йшла б пішки через поле, через гай? На борт міжміського транспорту злий водій її не пустив, бо "з ялинкою не можна"! А більше транспорту в її бік не було.

То що ж лишалося робити? Українські дівки — вони ж не перед чим спини не прогнуть! Окрім ялинки, звісно, яку Даринка як тільки не намагалася нести. І на спині, і на плечах, і волочила по землі, але злякалась, що так голою допхає ялинку і підняла натомість. А ще вона її й кантувала, й пхала, й обіймала, шкодуючи, що недопетрала санчата молодшої сестрички прихопити. Та так й лягла на неї, підсковзнувшись.

Оце так буде, що згадати в старості! І завтра, і післязавтра. І все для того, аби батька потішити. І звідки ж їй було знати, що її татусь всі лікарні обдзвонював та поліцію, поки вона поза зоною? А їй хоч би хни! Лежить і регоче тепер посеред дороги.

Аж гульк! Автомобіль мчить прямісінько на неї, хоча за годину жодного не було! Від страху розгублене дівча вже й оченята свої заплющила й навіть перехрестилася. І хто б казав — "не вірю я ні в що" та обряд подіяв і авто, в десяти сантиметрах від червоного носа, зупинилося.

— Що це за Олені, олЕні, не бриті і не голені?! — вискочив миттєво приголомшений водій. — Мутант-заєць, чи це ти? Бо я тільки зайців перебігаючих дорогу бачив... А ні. Дівчина?! — засвітив прямо в заплющені очі-дівочі ліхтар. — Дівчино, ти звідки тут? Серед степу широкого на вкраїні милій загубилися? Ну так. Де ж гуляти ще можна о такій порі, коли на носі Новий рік... Зізнавайся, тебе зла мачуха проліски шукати відрядила?

— Та ні, — мружачись від яскравого світла, подала голос Даринка. — Ялинку шукала.

— Оце так хоробра шукачка! І що, у ліс ходила за нею? — жартома спитався розхристаний хлопець, подаючи руку незнайомці. А потім аж смикнувся, бо немов струмом пройняло з'єднаних долонями.

— Лишень в сусіднє село. А тепер додому шлях тримаю.

— І далеко тобі? Може підвезти? — провів вздовж маківки рукою хлоп без шапки, пильнуючи її поглядом. Високим таким здався Даринці. Вродливим. І наче... Ні — не з фільму жахів, а з її сну в ніч на Андрія! Чуднота яка...

— Та було б добре. Якщо ви не проти, — ніяк не виказало жодної емоції заклякле від холоду дівча.

— Подумаєш... — легко підхопивши ялинку та знайшовши їй місце у салоні, мовив брюнет, гіпнотизуючи незнайомку темними очами. — Але як справжня порядна дівчина після експлуатації мене і моєї автівки ти просто повинна... вийти за мене заміж.

— Я в нестямі! Дуже смішно, — забилося серце дівоче скоріш. В її сні він був судженим для неї й говорив подібне. Але у реальності парубок ще ліпше. Такому й гарбуза дати рука не підніметься. Та за такого прям тут і зараз! Для пристойності оце тільки повипендрюватись необхідно.

Лишень, залишилось сподіватися, що він не скалозубить. У людини може ж бути просто гарний настрій, а Даринка тут закохатися встигла! Без сорому казка, але голос її рятівника, що мед у вуха, а очі, що вир — неможливо не замилуватись.

— Чого ж смішно? Зустрівшись при таких обставинах ми маємо одружитися. Це доля, — продовжують вивчати карі очі незнайомку.

— Тільки, якщо твоє ім'я Світозар, — засміялася, розхвилювавшись, панночка. Була, не була! Може це все їй примарилось, а може й доля?

Красунчик змінився в обличчі.

— Ми знайомі?

— Ні. Начебто. А чому питаєш?

— Тоді звідки ти знаєш моє ім'я?

Блискавка. Буревій. Безумство. "Та щоб я скисла, якщо він не вар'ят!", очманіла дівка.