7.

На вечір посилювався мороз, а простір поглинала темрява. Але, що це для відважної дівчини, яка ковзалась на слизькому узбічі грутнової дороги десь на відстані трьох кілометрів від дому посеред полів? Ха, дрібниці! Подумаєш, змерзли пальці і перетворилися в бурульки! Зате зубам весело — вони танцюють гопака!

Не важко здогадатися, хто ця леді. Важче здогадатися, про що вона думає, голосно сміючись! Але з чого б це їй сміятись? Одна, посеред порожньої дороги за вісім годин до Нового року, висолопивши язика, пхає за собою і перед собою пухнасту ялинку, висотою в свій зріст! Та тут плакати треба! Але ні — їй смішно, бо уявила себе героїнею фільму, яка виконує місію врятувати свято. Щоправда, Дарина й сама не очікувала, що уклепається так, що й годі.

Спочатку вона таки встигла на базар, однак залишились дві нещасні, скалічені життям, сосни. А коштували вони нечуваних грошей! Світлолиця дівчина мала із собою таку суму, проте їй кортіло саме ялинки та ще й гарної.

— Ото вередливий покупець! — нагримав на неї продавець хвої. — Та що поробиш. Можу дещо запропонувати, — зжалівся зрештою сивий чолов'яга. — Маю вдома ще декілька вічнозелених дерев. Проте я живу в сусідньому селі.

Ось так і опинилася Даринка за сім кілометрів від дому. Зате з ялинкою в руках і на плечах та повними штанцями щастя. Але, як на глум, — не подумала, яким чином вибиратися звідти!

На щастя, місцеві люди підказали про автобус. Та якби ж вона сіла на нього — то йшла б пішки через поле, через гай? На борт міжміського транспорту злий водій її не пустив, бо "з ялинкою не можна"! А більше транспорту в її бік не було.

То що ж лишалося робити? Українські дівки — вони ж не перед чим спини не прогнуть! Окрім ялинки, звісно, яку Даринка як тільки не намагалася нести. І на спині, і на плечах, і волочила по землі, але злякалась, що так голою допхає ялинку і підняла натомість. А ще вона її й кантувала, й пхала, й обіймала, шкодуючи, що недопетрала санчата молодшої сестрички прихопити. Та так й лягла на неї, підсковзнувшись.

Оце так буде, що згадати в старості! І завтра, і післязавтра. І все для того, аби батька потішити. І звідки ж їй було знати, що її татусь всі лікарні обдзвонював та поліцію, поки вона поза зоною? А їй хоч би хни! Лежить і регоче тепер посеред дороги.

Аж гульк! Автомобіль мчить прямісінько на неї, хоча за годину жодного не було! Від страху розгублене дівча вже й оченята свої заплющила й навіть перехрестилася. І хто б казав — "не вірю я ні в що" та обряд подіяв і авто, в десяти сантиметрах від червоного носа, зупинилося.

— Що це за Олені, олЕні, не бриті і не голені?! — вискочив миттєво приголомшений водій. — Мутант-заєць, чи це ти? Бо я тільки зайців перебігаючих дорогу бачив... А ні. Дівчина?! — засвітив прямо в заплющені очі дівочі ліхтар. — Дівчино, ти звідки тут? Серед степу широкого на вкраїні милій загубилися? Ну так. Де ж гуляти ще можна о такій порі, коли на носі Новий рік... Зізнавайся, тебе зла мачуха проліски шукати відрядила?

— Та ні, — мружачись від яскравого світла, подала голос Даринка. — Ялинку шукала.

— Оце так хоробра шукачка! І що, у ліс ходила за нею? — жартома спитався розхристаний хлопець, подаючи руку незнайомці. А потім аж смикнувся, бо немов струмом пройняло з'єднаних долонями.

— Лишень в сусіднє село. А тепер додому шлях тримаю.

— І далеко тобі? Може підвезти? — провів вздовж маківки рукою хлоп без шапки, пильнуючи її поглядом. Високим таким здався Даринці. Вродливим. І наче... Ні — не з фільму жахів, а з її сну в ніч на Андрія! Чуднота яка...

— Та було б добре. Якщо ви не проти, — ніяк не виказало жодної емоції заклякле від холоду дівча.

— Подумаєш... — легко підхопивши ялинку та знайшовши їй місце у салоні, мовив брюнет, гіпнотизуючи незнайомку темними очами. — Але як справжня порядна дівчина після експлуатації мене і моєї автівки ти просто повинна... вийти за мене заміж.

— Я в нестямі! Дуже смішно, — забилося серце дівоче скоріш. В її сні він був судженим для неї і говорив подібне. Але в дійсності парубок ще ліпше. Такому й гарбуза дати рука не підніметься. Та за такого прям тут і зараз! Для пристойності оце тільки повипендрюватись необхідно.

Лишень, залишилось сподіватися, що він не скалозубить. У людини може ж бути просто гарний настрій, а Даринка тут закохатися встигла! Без сорому казка, але голос її рятівника, що мед у вуха, а очі, що вир — неможливо не замилуватись.

— Чого ж смішно? Зустрівшись при таких обставинах ми маємо одружитися. Це доля, — продовжують вивчати карі очі незнайомку.

— Тільки, якщо твоє ім'я Світозар, — засміялася, розхвилювавшись, панночка. Була, не була! Може це все їй примарилось, а може й доля?

Красунчик змінився в обличчі.

— Ми знайомі?

— Ні. Начебто. А чому питаєш?

— Тоді звідки ти знаєш моє ім'я?

Блискавка. Буревій. Безумство. "Та щоб я скисла, якщо він не вар'ят!", очманіла дівка.