5.

Як Карина і погрожувала, Дарину вона розбудила ще вдосвіта. Поспавши небагато часу й бачивши дивний сон, в якому красень й дійсно, наче за велінням чарівної палиці, розчісував її біляві пасма, Дар'я була не задоволена тим, що відбувається. Їй би ще подрімати, далі на того красунчика зі сну подивитися! Такий високий, видний чоловік нізащо в реальному житті на неї не поглянув би навіть. Хоч у сні таке можливо.

Білявці гадалося, що це лиш вона одна під пильним наглядом подруги о ранній порі тепер на двір вийшла, коли ще темно було навкруги, однак Славка і Світланка не забарилися також. Ото дурні! Даринка б на їх місці й далі солодкі сни дивилася.

Вірогідність зустріти перехожих о шостій ранку була, звісно, більша, ніж опівночі, але відчуття абсурдності ситуації Даринку не залишало. Добре, що завершилось все швидко. Коли дівчатка розбіглися хто куди, синьоокій високій білявці першій пощастило здибати дідуся зі згорбленою спиною.

Але, от біда, наважитися потурбувати стару людину дівчині забракувало сил. Довелося заради цього, аби накопичити хоробрості, трохи піти по п'ятах за дідусем. Потихеньку, помаленьку, тишком-нишком попід тином, тобто парканами приватних будинків, крадеться дівча за дідом...

Якась жіночка пробігла повз. І ніби нічого дивного, але Даринка розгубилася від того, що у перехожої косоокість — так подивилася на неї та жінка, ніби підозрює у чомусь! От лихо, треба швидше наважуватись, бо ще люди подумають, що вона злодійка і хоче поцупити останнє у пенсіонера! Та духу все ніяк не вистачало. Аж поки дід сам не спинився:

— Дитинко, ти хотіла спитати, як мене звати? — обернулося до неї зморшкувате лице.

— А звідки ви знаєте?

— Так Андрія ж Первозванного сьогодні, — усміхнувся дідусь і, приголомшивши паву, почимчикував далі. — А мене Світозаром кличуть. Успіхів тобі, дитино!

Даринка задерев'яніла на деяку мить, але не від ранкової прохолоди зими. Їй здалося, що дід над нею пожартував, сказавши таке рідковживане ім'я. На динозавра якогось схоже. І здається, що одні, що другі вимерли давно, крім цього діда. Яка ймовірність того, що Даринчиного чоловіка так звати будуть? Безглуздя чистої води. З такими думками й повернулася панна до гуртожитку, де вже знайшлася і решта дівок. Їм, до речі, пощастило більше — перші перехожі, які потрапили їм на очі, мали нормальні імена і не глузували з них. Карині зустрівся чоловік на ім'я Дмитро, Світланку перестрів парубок з гуртожитку Олександр, а Ярослава познайомилась та обмінялась телефонами з шаурмістом Олексієм.

— Все одно це все нісенітниця! — попри все стала дибки невдаха. — Та хлопців з такими іменами на кожному кроці зустрінеш! Якщо навіть у когось із вас і буде чоловіка звати оцим іменем перехожого, то тільки тому, що їх таких, що хробаків після дощу! А от мені не трапиться ніякий Світозар. Таких імен на весь світ, мабуть, з десяток! А може й взагалі, ще не народився мій суджений.

— Не безглуздя! От зустрінеш свого Світозара і повіриш у дива! Тільки зачекай, — як гвіздком прибила Карина.

Але Даринці не вірилося. Не може це бути правдою. Вона й бажання загадувала, щоб батько на Новий рік був вдома і дістався їй після цього короткий сірник, що передбачало здійснення бажаного. Але, це ж все несерйозно чи не так? Чудес не буває.

...Проте, коли їй наступного ранку зателефонувала мама і, емоційно повідомила, що батькові підписали рапорт і на Різдво він приїде додому — Даринка розплакалася від неочікуваного щастя.

Невже дива існують? Її татусь буде вдома, разом із сім'єю новорічної ночі?!

Вона зобов'язана влаштувати йому незабутнє свято!