4.

Великомучениця Дар'я все ж таки відмучилася і досягла свого. А набивши шлунок, розділила загальну радість розваг з дівками.

Тепер ритуали вже не лякали панночку своєю містичністю. Навпаки — поки що дівчата тільки сміялися з того, що робили. То гадали на короткому та довгому сірнику, то загадували сторінку, абзац та рядок з книги й кожна слухала, що ж чекає на неї в найближчому майбутньому згідно з тим текстом. А оскільки обрана для цього заняття книга виявилася еротичним любовним романом — передбачення вийшли вельми... перспективними. І хоч панянки від не дитячих передбачень аж побагряніли, проте так захопилися, що схаменулися і змінили розвагу аж на п'ятому колі.

Потім вони у темній кімнаті палили папірці та вгадували по них, що ж може на них чекати в найближчому майбутньому, катали персня по кімнаті й ще всілякими дурницями займалися, реготавши. Особливо за животи трималися, ледь їх не порвавши, коли Карина знову причепилася до ворожіння з кицею. Потрібно було загадати бажання і покликати клубок шерсті з іншої кімнати. Якщо киця переступить поріг правою лапкою — бажання збудеться, а якщо лівою — то ні. Але коли Сніжка опинилася в коридорі... — вона дременула вбік і далі вниз по сходах. Так і провели вони залишок вечора, доганяючи Сніжку по всім поверхам, поки та не знайшла шлях до своєї мамці-господарки.

Зморені дівчата гадали, що вже час й розійтися, але головна відьма вечора зненацька приголомшила усіх:

— Скоро дванадцята ночі. Ура! Саме час йти кидати чобота.

— Якого чобота? Куди кидати? — зсунула з очей білу чуприну Дарина, демонструючи зляк.

— Чорного, білого, високого, низького — без різниці. Головне через ворота надворі.

— А як же наш сторож сну та порядку баба Маня? Ти пропонуєш нам виходити з вікна заради цього? — розділила страх з Дариною ще одна світловолоса.

— Через двері, Славо. Шоколадки роблять дива. Я за все домовилась передчасно, — загадково усміхнулася Карина.

— І нас легко випустять та впустять назад? За шоколадку?

— Ви бачили, які нині ціни на шоколадки? Та вони прирівнюються до злитків золота! Домеволеність залізобетонна! Тож ходімо, бо часу обмаль. Нам ще в незнайомців питати імена, — вхопивши свого чобітка, закликала свій ковен відьма прямувати на вихід, вдавши, що не помічає бентеги та недовіри в очах трійці, які не очікували на подібну заковику.

...Проте, здається вперше за все життя Даринка просила у когось надприродного подумки, щоб затія не вдалася. Надворі було холодно. Тільки минув період сракопаду, ще й замигичило, під ногами сльота, бридко — бажання ніякого немає йти на той нічний холод борсатись у ляпавиці.

— А куди ми це таким натовпом зібралися? Ще й в пальтах! Холодно вам чи що? А-ну почовгали своїми кирзаками назад і розбрелися по кімнатах хутко! — грізно показала кулака найлютіший вахтер всіх часів і народів Зінаїда Люциферівна, коли дівки дісталися першого поверху. — Ото діти, ніде вас подіти! Тиняються ночами, мені серіал подивитися не дають! А-ну розбіглися! Спати пора, — торочила вона, як і годиться жінці в літах — невдоволено.

— Ой, Зінаїдо Люци.., Леонідівно, а де Марія Олександрівна? — з острахом в очах, заскиглила Карина.

— Де, де... Не твоє дитяче діло! Вам маємо звітувати чи що? Ви взагалі що тут забули?

— А ми цей... На двір на п'ять хвилин туди й назад хотіли вийти, чобітка покидати... — почала Карина, але їй же слово не давали й тому швидко перебили.

— Ох, всі нерви на вас витрачаю, сил моїх немає! Ви вийдете, завієтесь десь пригод шукати на сраку, а мені за вас відповідати? Якого чобітка?! Та я зараз як покидаю вас, як..! — лаялася розгнівана жінка, але дівки її вже не чули, бо з переляку одна поперед одної сходами побігли вверх, тільки підошви їх і бачили.

"Ну як, добра дуля з маком?", тішилася подумки Даринка, човгаючи ногами. Невже її почули якісь вищі сили й тому охорона зробила анолювання на опівнічний обряд?

— Такий кайф обламала Люциферівна! Ніби вона не робила такого в студентські роки з подругами! — журилася і тупотіла ніжкою Карина. — Як же ж ми тепер дізнаємося звідки суджених чекати?

— Отже, чекати й виглядати їх іншим разом будемо, — засміялися очі, в яких відображався холодний й темний океан. — А зараз finita la ворожба? — обнадійливо обвели поглядом коліжанок.

— В ідеалі спати, бо ж потрібно завершити низку обрядів, — пристала до дівчат, як п'яний до плоту, Карина, не давши їм розслабитися. — Зустрінемось о шостій на дворі, бо повз Люцифера треба по одинці пересуватися. Згода? Будемо питати імена у перших зустрічних чоловіків. Хто як назветься — таке й ім'я судженого буде. А лягаючи спати не забудьте покласти гребінець поряд і сказати: "Суджений прийди, кучері мої розчеши"!