1.

Кажуть, що в Новий рік збуваються бажання. Що час новорічних свят магічний та повний дивовиж.

Ага, собаки брешуть, а вітер несе! Чи ми дурні якісь на це вестися? Скептицизм — наше все. І не те, щоб бажання Дарини було зовсім нездійсненне — просто дівчина знайома з несправедливістю життя. Якби ж мрії збувалися, її батько був би вдома не один місяць на рік. Натомість тата навіть у відпустку на новорічні свята не відпускають, а у мами апатія. Бачте, у військових обов'язки перед державою є. А побачитися з рідними не обов'язок? Отже, свят для них не існує?

Однак, насправді в глибині дівочої душі надія на краще ще жевріла, адже сьогодні тільки дванадцяте грудня. Та Даринка така серйозна дівчина, що сама собі не зізнається в сподіваннях! То не вона, то таргани в її голові! Які, до речі, план приготування до Нового року, на випадок здійснення бажання, все ж вигадали.

І першим пунктом плану було придбання подарунків для батьків, подруг та інших важливих людей. І цей пункт, між іншим, студентка щойно успішно виконала і тепер, обвішана пакунками, нарешті дісталася, захекавшись, сходами своєї кімнати в гуртожитку. Але там на неї чекала новина:

— Даринко, нарешті ти прийшла! В мене така ідея намалювалася! Така ідея!

Карина, її подруга, а за суміцниством співмешканка, так гучно та дико застрибала по кімнаті, угледівши, хто з'явився на порозі, що здалося вся стара десятиповерхова будівля здригнулася та затрусилася, ніби в лихоманці.

— Мушу тебе попередити, що малюються картини, а ідеї стукають у голову... Втім, як бачу, тобі по голові вже добряче настукали, що тебе аж ковбасить, — безсоромно кинула кпину і зняла сто шарів верхнього одягу із себе новоявлена.

— Тільки переступила поріг, а вже бурчиш? — похнюпилась русява дзига, припинивши свої піруети.

— Ну то кажи. Але хутко. Я з ранку нічого не їла, тому зараз швиденько мию руці і буду їсти голубці. Ти зі мною? — спитала захекана, поки слинка тече з її підборіддя від однієї думки про смаколики.

— Ой, маю тебе розчарувати, але наразі нам доступні тільки хліб і вода.

Від почутого сині очі розширилися.

— Ти з'їла мої голубці? — запитально глянула в очі Карини, (щоб їй не розігнути спини!), здивована.

— Ні.

— Холодильник був вимкнений і вони тепер спочивають у смітнику?

— Ні, — вдруге спантеличила інтригантка.

— А що тоді? Чому я не можу їх з'їсти?

— Бо перед і після ворожіння не можна вживати щось окрім води та хліба.

Якби синьоока знала, що така інформація випливе з вуст сусідки по кімнаті — заздалегідь би всілася на підлогу. От чесно — хоч стій, хоч падай.

— Якого ще ворожіння? Яких ритуалів?

— Даро, ти ж обіцяла мені, за те, що я допомогла з курсовою роботою, погодитися на будь-яку мою ідею і скласти компанію. Пам'ятаєш? — знайшла, чим маніпулювати подруга, а коли опонентка підтвердила кивком голови правдивість сказаного, то як з гарячки й меле далі. — Я хочу влаштувати вечір ворожінь на судженого.