Голос в голові

                                             *

Океан озвірів від крові почвар з таємних глибин. Океан "плювався" могутніми хвилями, які почали здіймати їх все вище і вище. Міцно вчепившись в зашкарубівшу шлюпку, екіпаж відчайдушно намагався втриматися всередині. Бічним зором Край помітив чергову, неймовірно дужу, хвилю. Хвиля була більше схожа на великий мур, на стіну, котра грозила розплющити їх, немов комах. Їм не залишалося нічого іншого, окрім як затримати дихання та заплющити очі. Край намагався смакувати кожною "краплиною" повітря, наче останнім келихом вина, а далі все було, немов уві сні. Хвиля каменем вгатила його по голові. Шлюпку перекинуло, і всі опинилися воді. У Краєвих вухах дивно загуділо, а зір став туманним та нечітким. Він ще чув, здавалося, зовсім далекі крики піратів, а потім його забрав океан. Край віддався долі без жодних думок, без жодного супротиву. Так було краще, бо ж Край знав – сила думок невимовно небезпечна, а супротив тільки додасть страждань. 
Зрештою, Край таки втратив відчуття реальності. Він падав у обійми блаженного забуття, але, неочікувано для самого себе, зрозумів, що не втратив відчуття існування. Чому? Все ж мало скінчитися! Чому він нічого не бачить, але чує цей, пробираючий до кісток, голос? Цей голос лунає з середини нього самого? Або ж лишень в його голові? Голос був скрізь, але одночасно з цим – ніде.
*Настав час плати... Я почув твої німі благання... Я врятував тебе від смерті... Твоя черга віддячити мені.*
Край почав відчувати власне тіло, хоч й не міг ворухнутися. Та тепер він був певен, голос лунає в його голові, тож і запитав він подумки:
"Ти Бог?"
*Я владика світів... Маю безліч імен, але тут мене звуть Археос... Мої брати та сестри зрадили мене, ув'язнили на цій жалюгідній планеті, але щось трапилося... Планета змінилася, вона пробудила мене... Тепер я прагну волі, прагну помсти...*
Край мав безліч запитань до загадкового голоса. Більшість з них стосувалися його минулого. Ким він був? Що він втратив, а головне: заради чого? Цього йому дізнатися не судилося. Край відчув на собі дотик потвори, пару холодним лап, які і висмикнули його з розмови. Крізь щільну темряву заплющених повік Края, почало пробиватися світло. Він зажадав розплющити повіки, проте вони не прагнули піддаватися. Голоса знову залунали, але тепер не в голові. Вони продовжували чіткішати, аж доки ніздрі Края не відчули повітря "на смак". А затим солоні краплі краплі на вустах і сморід, що валив з пащеки Горбуна.
- Фу! — харкався Горбун, прагнучи стерти свої вуста до крові — Чому я був повинен це робити?
- Гадаєш йому було краще, Горбуне? — відсапуючись відповів капітан Морґан.
- Капітане, — пролунав зляканий голосок юного пірата —щось знову наближаються.
Останні слова юнака заглушило раптове та голосне: "Бабах!"
Край відчув як щось просвистіло над головою, а затим занурилося під воду. Все ще "не своїм" поглядом, він пройшов вздовж ланви*.
- Гарпун? — забелькотів Край — Маю надію, що вони саме так і планували. Інакше... маю для вас погану новину...
- Тримайся міцніше, — холодно порадив капітан Морґан — надто ж ти дорого нам обходишся.
- Не те слово... — Здригнувшись, харкнув у воду Горбун. 
Край не прагнув ігнорувати слів капітана, тож "обійняв" бімс шлюпки що було духу. Після чого, рорізаючи хвилі, їх понесло до пароплава.
Минула якась жалюгідна хвилина, і на ладен дихаюча шлюпка, порипуючи дошками, торкнулася іржавої сталі пароплава.
- Сідісе, Горбуне, — кивнув  капітан на Края — з ним на "Консерву", хутко! Ми вас прикриємо.
- А потім ви нас. — докинув юний пірат гарячково оглядаючи поверхню води.
- Да-авай! Підіймайся! — Горбун з Рідісом схопили Края попід руки та допомогли підвестися — А ви!? Чого там зависли Допоможіть нам!
Край звів очі договори, там вже стояло кілька розгублених піратів, котрі й витягли його на палубу.
Опинившись на пароплаві, Край безсило обіперся об фальшборт. Вже нічого не очікуючи, він почув повний жаху, людський крик. Йому навіть здалося, що він, озираючись через фальшборт, побачив морду одного зі створінь. Антропоморфна сірувато-зелена рибна голова з випуклими, витріщеними очима, які ніколи не заплющувалися. Це все, що встиг розгледіти Край, перш, ніж воно схопило наймолодшого з піратів за ступню та потягло з собою. Череда вистрілів заполонила простір. Кулі проникли у океан, але маневруючи під водою, створіння відступили. 
Забравши з собою чергову жертву, океан неприродно різко стих. Чи надовго? Ніхто не знав, але кожен не мав жодного сумніву – за ними стежать, їх слухають, і це затишшя, як і будь-яке інше, рано чи пізно порушить чергова небезпека. В Новому Світі – нові правила.
- Так, так...що ви, до біса, тут робили!? - по зміїному зашипів на двійко піратів Горбун, який скидався на мреця — Чому так довго!? Я ледь...точніше...ми всі ледь не загинули! А малий Роні? Він навіть не пройшов обряд присвячення, помер з кінцями.
- Ми з Батістою цілилис*, Го*буне. — відповів сухорлявий пірат з прорідженеми рядами зубів — Знаєс, не хотіли проді*явити слюпку, хіба со твою товсту дупу.
Високий та міцний Батіста, вищим та міцнішим якого був лише уже покійний Циклоп, стискаючи великі долоні, навис над Горбуном, від чого той зблід ще дужче. Смагляве обличчя Батісти виказувало неабияку обгиду до маленького чоловічка.
- Не роби вигляд, ніби тобі не було байдуже на малого Роні, Горбуне. Чи не ти казав: "Якщо хоче, хай іде"? А капітан його ж застерігав... Він сам забажав піти замість мене...
- Н-не грай з вогнем, Батісто. — ховаючись за спину капітана Морґана, відгавкувався Горбун — А ти, Дейві, думай, кому і що говориш.
- Повна потужність. — не звертав уваги на суперечку капітан Морґан — Зараз не той час, і не те місце для розмов.
- Але, капітане, — і на крок не відступав Горбун — хвилі надто сильні. "Консерва" не впорається.
- А який сенс? Ми не знаємо де ми... — сумно видихнув Сідіс викручуючи свою довгу бороду — Без туману нам не повернутися. 
- Тоді йому краще з'явитися, бо в мене дуже... дуже кепський настрій.
Чомусь капітан Морґан поглянув саме на Края, немов був певен, що саме він має якось вплинути на це. Та скоріш за все, це було лише співпадіння. Край не любив це марево куди сильніше за інших. Ненавидів його всім серцем, але життя змушує вносити корективи. Якщо ти не підлаштовуєшся під життя, вони тебе знищує. Дивуючись самому собі, Край благав туман з'явитися знову. 
                                            ***
Ланва — товста дуже міцна мотузка.